1) Запиши время 1 волны переселения гуннов.
2) Кто возглавлял гуннов во время первой волны переселения
3) Запиши время второй волны переселения
4) Что стало причиной второй волны переселения
5) Через земли каких племён, проживавших в Казахстане вторая волна переселения
6) Как повлияло переселение гуннов на племена, проживавшие на территории Казахстана. Приведи не менее 5 аргументов
Одной из главных задач советской внешней политики в первые месяцы войны была организация экономического взаимодействия между странами, противостоявшими фашистской Германии и ее союзникам, в первую очередь между СССР, США и Великобританией. Необходимо было незамедлительно решить во о крупномасштабных поставках в СССР оружия, военной техники и стратегического сырья. В условиях начавшейся войны исключительно важные задачи ложились на советскую внешнюю политику. Главной конкретной задачей советской дипломатии было объединение всех сил, противостоящих блоку фашистских агрессоров: создание коалиции СССР, Великобритании, США и других стран, готовых к сотрудничеству в войне. Прежде всего советская дипломатия должна была позаботиться о том, чтобы установить союзные отношения со странами, уже воевавшими с Германией и Италией. В первую очередь речь шла о сотрудничестве в войне с Англией. СССР был заинтересован в заключении с Англией прочного союза в войне, в активизации ею боевых действий против Германии, особенно в открытии в Западной Европе второго фронта. Между США и Англией установилось тесное сотрудничество. Советский Союз также стремился к установлению с США возможного сотрудничества. Процесс складывания антигитлеровской коалиции не был и единовременным актом. Советский Союз был заинтересован также в боевом содружестве с народами оккупированных фашистскими агрессорами стран. За годы войны состоялись три конференции с участием глав правительств: Тегеранская в 1943г., Крымская (Ялтинская) и Берлинская (Потсдамская) в 1945г. -Тегеранская конференция (1943)- Конференция была призвана разработать окончательную стратегию борьбы против Германии и её союзников. Основным во было откры-тие второго фронта в Западной Европе.. В то же время, обсуждались во о предоставлении независимости Ирану (“Декларация об Иране”), о начале СССР войны с Японией после раз-грома фашистской Германии и де-факто было закреплено за Советским Сою-зом право в качестве контрибуции присоединить к себе после победы часть Восточной Пруссии. Так же Ф. Рузвельт предложил разделить Германию на 5 государств. Историческое значение конференции трудно переоценить — это была первая встреча “Большой Тройки”, на которой решались судьбы миллионов людей, будущее мира. - Ялтинская (Крымская) конференция союзных держав (4 — 11 февраля 1945) — вторая из трёх встреч лидеров стран антигитлеровской коалиции — СССР, США и Великобритании, посвящённых установлению послевоенного мирового порядка. Конференция проходила в Ливадийском дворце в Ялте, в Крыму. В 1943 году в Тегеране Франклин Рузвельт, Иосиф Сталин и Уинстон Черчилль обсуждали в основном проблему достижения победы над Третьим рейхом, в Потсдаме в июле-августе 1945 года союзники решали во мирного обустройства и раздела Германии, а в Ялте принимались основные решения о будущем разделе мира между странами-победительницами. Все решения Ялты в общем и целом касались двух проблем.
За підсумками Паризької мирної конференції 1919 р. Східна Галичина була тимчасово окупована Польщею, за умовами Ризького миру (березень 1921 р.) до Польщі відійшли Західна Волинь, Полісся, Холмщина, Підляшшя, а за рішенням Ради послів великих держав у 1923 р. Східна Галичина закріплюється за Польщею. Територія краю поділилась на 3 воєводства: Львівське, Тернопільське й Станіславське. На території Західної Волині та Західного Полісся були утворені Волинське і Поліське воєводства. Холмщина і Підляшшя увійшли до складу Люблінського воєводства.
Румунія у 1918 р. окупувала Північну Буковину, Хотинський, Ізмаїльський та Аккерманський повіти Бессарабії. 11 вересня 1919 р. за Сен-Жерменським договором Буковину було передано Румунії, а Закарпаття увійшло до складу Чехословаччини.
У ті роки в складі Польщі західноукраїнські землі залишались аграрними та економічно відсталими. Територія Польщі була поділена на 2 частини "А” та "Б”. До другої віднесли українські території. Їм відводилась роль сировинної бази та ринку збуту. В ці території майже не вкладались ніякі інвестиції. На території "Б” видачі дозволу для відкриття підприємств були зведені до мінімуму, а встановлені високі залізничні тарифи фактично ізолювали вихід продукції території "Б” до "А”. В промисловості переважали ті галузі, які забезпечували високі прибутки без значних капіталовкладень: нафтодобувна, деревообробна, харчова, переробка мінеральної сировини. 85 % підприємств були дрібними. Намагаючись протистояти економічному впливу іноземців, галичани створювали кооперативи. Напередодні Другої Світової війни їх налічувалося близько 4 тис. Майже 90 % кооперативів діяли у Східній Галичині.
Не маючи можливості знайти роботу вдома, українське населення виїздило за кордон у пошуках заробітку. Але у цей період еміграція виявилася менш ефективною, ніж колись, оскільки Сполучені Штати й Канада скоротили квоту емігрантів, яких вони могли прийняти. В результаті з 1919 по 1939 рр. з території Східної Галичини виїхало лише 190 тис. чоловік. Натомість край активно заселявся іноземцями. Їхня кількість лише у Львові становила більше 80 %.
Не витримуючи національного та соціального гноблення, робітники організовували страйки на підприємствах, селяни захоплювали поміщицькі землі. Опір населення призводив до репресій з боку уряду. Восени 1930 р. на території українських земель була проведена пацифікація (утихомирення). Поліція та війська придушували селянські повстання. У 1934 р. У Березі-Картузькій був організований концентраційний табір для політичних в’язнів.
Українські території, які увійшли до складу Румунії, відзначалися злиденністю у порівнянні з власне румунськими землями. Це при тому, що рівень життя в Румунії був одним з найнижчих у Європі. Безробіття охопило 50 % працездатного українського населення. Двадцять два роки, проведені українцями під владою Румунії, поділяються на три періоди. У перший період, що тривав з 1918 по 1928 р., румунський уряд запровадив у провінції воєнний стан. Серед буковинських українців, призвичаєних до впорядкованої конституційної системи Австрії, ліквідація їхніх прав і румунізація культурного життя посіяли шок і розгубленість. Згодом вони трохи оговталися протягом відносно ліберального періоду 1928-1938 рр. Але у 1938 р., з приходом до влади в Румунії військових, почався період жорстокого, майже тоталітарного правління. Жорстока політика влади у перший період викликала опір населення. Зокрема, 16 вересня 1924 р. у Бессарабії в районі Татарбунар спалахнуло повстання, в якому брало участь 6 тис. чоловік. Для придушення повстання уряд залучив війська. Бої тривали до 25 вересня і закінчилися поразкою повстанців. Над учасниками антирумунського виступу відбувся процес, відомий під назвою „процес 500”. Через активне втручання міжнародної спільноти, вироки виявилися відносно м’якими. Було засуджено лише 85 чоловік.
Щодо Чехословаччини, то їй належало Закарпаття. У 1930 р. тут мешкало 549 тис. українців. Уряд Чехословаччини вів найбільш сприятливу політику до Закарпаття порівняно з іншими урядами. Збільшувались чисельність українських шкіл, але 28 червня 1925 р. українську мову визнали чужою, що призвело до звуження викладання української мови й розширення чеської. Робились часткові інвестиції в промисловість, але вони були дуже малі. За станом на 1926 р. в краї діяли 92 підприємства з чисельністю робітників – 6718. Була проведена аграрна реформа: великі землевласники позбавлялися частини земель, які були роздані селянам. Почалося будівництво доріг, мостів, проводилася електрифікація. Слід зауважити, що уряд вкладав у економіку краю більше коштів, ніж отримував від нього прибутків.