Виникла через вирішення міжнародного статусу Марокко: Німеччина спробувала перешкодити Франції встановити своє панування в Марокко (Північна Африка); конфлікт було розв’язано на користь Франції.
Друга Марокканська криза, 1911 р.
Викликана продовженням суперечок між Францією та Німеччиною; завершилась підписанням угоди, за якою німці погоджувалися на французьке домінування в Марокко й отримували натомість територію в колонії Середнє Конго.
Боснійська криза, 1908-1909 рр.
Міжнародний конфлікт, викликаний анексією Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини; визнання анексії Росією.
Італійсько-турецька війна, 1911-1912 рр.
Протистояння між Османською імперією та Італією, результатом якого стало захоплення Італією Лівії та островів Родос і Додеканес поблизу Малої Азії.
Перша Балканська війна, 1912-1913 рр.
Війна Балканського союзу (Болгарія, Греція, Сербія, Чорногорія) проти Османської імперії, яка завершилася підписанням договору, за яким Туреччина втратила європейські території на захід від лінії Енос - Медея та визнала незалежність Албанії.
Друга Балканська війна, 1913 р.
Швидкоплинна війна за розподіл Македонії між Болгарією, з одного боку, та Османською імперією, Румунією, Чорногорією, Сербією і Грецією – з іншого; війна була спровокована Австро-Угорщиною та Німеччиною, які прагнули розвалити Балканський союз. Протистояння завершилось поразкою Болгарії, Сербії та отриманням Туреччиною більшої частини Македонії, а Фракією та Румунією – Південної Добруджі
8.розв'язання "українського питання". визрів розгорнутий план "Randstaatentheorie" ("Теорія сусідніх держав"), який мав на меті прискорити розв'язання питань польського, балтійських та українського народів.
Польська державна політика щодо галицьких українців була спрямована на ліквідацію процесу українського націотворення та обмеження можливостей соціального розвитку та росту українців. Однак, порівняно з відповідною політикою комуністичного режиму в Радянському союзі в міжвоєнний період, репресивні заходи польської держави щодо українців були відносно слабкими та не змогли серйозно підірвати розвиток української національної спільноти в Галичині.
Відчуженим від польської держави галицьким українцям, попри репресії, вдалося розбудувати сильне національне громадянське суспільство, що охоплювало усі сфери тогочасного суспільного життя.
Український національний рух і Греко-Католицька Церква були головними ідеологічними та організаційними чинниками в українському суспільно-політичному житті в Галичині в міжвоєнний період.
Визначальна роль національного руху в українському суспільстві в Галичині була зумовлена незадоволеністю національно-визвольних прагнень галицьких українців.
Велика роль Греко-Католицької Церкви (далі - також ГКЦ) у житті галицьких українців в 20-30 рр. зумовлювалася не тільки тим, що вона була в тому часі майже безальтернативним і традиційним носієм християнської релігії серед галицьких українців.
Ставлення польської держави до Греко-Католицької Церкви в 20-30 рр. розвивалось в руслі їх асиміляційно-репресивної політики щодо галицьких українців загалом і мало на меті денаціоналізацію Церкви, тобто усунення прихильників українського національного руху з рядів греко-католицького духовенства на користь лояльних до польської держави.
Перша Марокканська криза, 1905-1906 рр.
Виникла через вирішення міжнародного статусу Марокко: Німеччина спробувала перешкодити Франції встановити своє панування в Марокко (Північна Африка); конфлікт було розв’язано на користь Франції.
Друга Марокканська криза, 1911 р.
Викликана продовженням суперечок між Францією та Німеччиною; завершилась підписанням угоди, за якою німці погоджувалися на французьке домінування в Марокко й отримували натомість територію в колонії Середнє Конго.
Боснійська криза, 1908-1909 рр.
Міжнародний конфлікт, викликаний анексією Австро-Угорщиною Боснії та Герцеговини; визнання анексії Росією.
Італійсько-турецька війна, 1911-1912 рр.
Протистояння між Османською імперією та Італією, результатом якого стало захоплення Італією Лівії та островів Родос і Додеканес поблизу Малої Азії.
Перша Балканська війна, 1912-1913 рр.
Війна Балканського союзу (Болгарія, Греція, Сербія, Чорногорія) проти Османської імперії, яка завершилася підписанням договору, за яким Туреччина втратила європейські території на захід від лінії Енос - Медея та визнала незалежність Албанії.
Друга Балканська війна, 1913 р.
Швидкоплинна війна за розподіл Македонії між Болгарією, з одного боку, та Османською імперією, Румунією, Чорногорією, Сербією і Грецією – з іншого; війна була спровокована Австро-Угорщиною та Німеччиною, які прагнули розвалити Балканський союз. Протистояння завершилось поразкою Болгарії, Сербії та отриманням Туреччиною більшої частини Македонії, а Фракією та Румунією – Південної Добруджі
8.розв'язання "українського питання". визрів розгорнутий план "Randstaatentheorie" ("Теорія сусідніх держав"), який мав на меті прискорити розв'язання питань польського, балтійських та українського народів.
Объяснение:
Відчуженим від польської держави галицьким українцям, попри репресії, вдалося розбудувати сильне національне громадянське суспільство, що охоплювало усі сфери тогочасного суспільного життя.
Український національний рух і Греко-Католицька Церква були головними ідеологічними та організаційними чинниками в українському суспільно-політичному житті в Галичині в міжвоєнний період.
Визначальна роль національного руху в українському суспільстві в Галичині була зумовлена незадоволеністю національно-визвольних прагнень галицьких українців.
Велика роль Греко-Католицької Церкви (далі - також ГКЦ) у житті галицьких українців в 20-30 рр. зумовлювалася не тільки тим, що вона була в тому часі майже безальтернативним і традиційним носієм християнської релігії серед галицьких українців.
Ставлення польської держави до Греко-Католицької Церкви в 20-30 рр. розвивалось в руслі їх асиміляційно-репресивної політики щодо галицьких українців загалом і мало на меті денаціоналізацію Церкви, тобто усунення прихильників українського національного руху з рядів греко-католицького духовенства на користь лояльних до польської держави.