1. Заштрихуйте на контурной карте один четырёхугольник, образованный градусной сеткой (параллелями и меридианами), в котором полностью или частично располагалась страна: Индия, Китай, Египет Ассирия. Вавилонское царство, Персия, Двуречье, Финикия. 2. Используя знания исторических фактов, объясните, как природно-климатические условия повлияли на занятия жителей этих страны.
Детский труд на фабриках (заводах) , шахтах был обычным явлением во многих промышленно развитых странах Европы и Америки в XIX веке. Дети трудились наравне со взрослыми до 14-18 часов в сутки (иногда с 5-6-летнего возраста) , причём им платили за это в несколько раз меньше. Там существовало множество запретительных правил внутреннего распорядка, например, запрещалось смотреть в окно на рабочем месте (для чего на окнах висели решётки или заглушки) , играть в перерывах на еду.
В Британии ещё существовали работные дома, где нищие (взрослые и дети) трудились принудительно в близких к тюремным условиях. О тяжелейших условиях детского труда писал английский историк Генри Джиббингс (англ. ) в книге «Промышленная история Англии» [4]. Одним из первых внимание к проблеме детского труда в Британии привлёк знаменитый реформатор Роберт Оуэн — в 1816 г. он выступал об этом в Парламенте. С конца XVIII века и на протяжении XIX будущих ремесленных учеников («английских рабов» , как называл их писатель) обычно набирали в работных домах, и, когда они попадали в «учение» на городские фабрики, то не получали никакого жалования, одежды. Часы труда были ограничены лишь полным истощением сил после применения различных принудительных к продолжению работы (например, после побоев надсмотрщиков) . Дети часто работали до 16 часов подряд, иногда ночью, а в воскресенье чистили машины. Кормили их самой дешёвой и плохой пищей, которая часто шла также на корм свиньям. Спали они поочерёдно на грязных постелях. Некоторые пытались бежать с фабрики, и чтобы предупредить бегства, заподозренных в этом намерении детей заковывали в кандалы: они работали и спали в цепях. Такому же обращению подвергались и молодые женщины. Многие, не выдержав непосильного труда, умирали, и их хоронили по ночам в каком-нибудь глухом месте, чтобы народ не мог узнать масштабов такого «рабства» . Некоторые кончали с собой
Епоху з IV до VII ст. називають Великим переселенням народів, коли кельти, слов’яни, германські та інші племена покинули свої території та рушили на нові землі. У резельтаті міграційних процесів на руїнах Західної Римської імперії виникли нові держави. Першою варварської державою на території Західної Римської імперії стало королівство вестготів (418 р.) з центром в м. Толозі. Бургунди утворили власну державу в районі Вормса, а в 457 р. Постало друге Бургундське королівство з центром у Ліоні. Германські племена англів, саксів, фризів та ютів, які населяли північне узбережжя Балтійського та Північного морів розпочали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Остготи під проводом свого короля Теодоріха в 493 р. заснували Остготське королівство з центром в Равенні. Теодоріх був прихильником римських звичаїв та культури, сприяв розвитку мистецтва, його правлінння отримало назву «Остготського відродження». Після смерті Теодоріха королівство ослабло, візантійський імператор Юстиніан прагнув приєднати землі остготів до Візантії, розпочалась тривала війна, яка закінчилась лише в VI ст., коли Візантія остаточно утвердилась в Південній Італії. Північну частину Апенінського півострова захопили германські племена лангобардів, прозвані римлянами так за довгі бороди. Рим перебував під владою папи.
3. Імперія Карла Великого та її поділ.
Серед германських племен, які в період Великого переселення народів осіли на території колишньої Римської імперії були франки, вони жили вздовж нижньої течії Рейну, згодом активно переселялися на північний схід сусідньої Галії. У 481 р. всіх франків об’єднав Хлодвіг з роду Меровея, саме Франкське королівство, створене Хлодвігом проіснувало найдовше з усіх варварських королівств епохи Великого переселення народів. У 498 р. Хлодвіг першим із усіх варварських вождів прийняв християнство не за аріанським, а римським зразком. Саме за часів Хлодвіга було записано основи звичаєвого права германців - «Салічна правда». Вже з 639 р. представники династії Меровея, нащадки Хлодвіга, втратили реальну владу, тому їх називали «ледачими королями», водночас посилювалась влада майордомів («старших в домі», це призвело до розпаду колись єдиного королівства. В 687 р. один з майордомів Піпін Герістальський розгромив своїх суперників та об’єднав Франкську державу. Син Піпіна Карл Мартел зміцнив державу, розгромивши арабів під Пуатьє в 732 р. Саме Карл Мартел для створення потужної кінної армії провів бенефеційну реформу, виділяючи своїм воїнам за службу в армії наділ землі з селянами, якиї згодом передавався у спадок. Вже сина Карла Мартела, Піпін Коротки в 751 р. був проголошений королем, так династія Меровінгів остаточно булла усунена від влади.
Проте справжнього розквіту Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого, Карла Великого (768 – 814 рр.), який проводив активну завойовницьку політику, розширив території ФРанкської держави та залишався ідеалом середньовічного правителя. Першим успішним заходом Карла стала війна протии лангобардів та ліквідація їхнього королівства. У 778 р. розпочалась воєнна кампанія протии арабів на Піренеях, сааме один з епізодів цієї кампанії згодом був оспіваний в «Пісні про Ролланда». Найдовше тривало підкорення саксів, і як наслідок в 788 р. Карла приєднав Баварію до своїх володінь. Посилення влади та авторитету Карла в Європі призвело до того, що 25 грудня 800 р. папа Лев ІІІ увінчав його імператорської короною, Карл став першим імператором середньовічної Європи. Величезні розміри держави Карла Великого змусили імператора розділити її на частини графства, уздовж кордонів створювались укріпленні райони – марки. Постійної резиденції в Карла не було, найулюбленішим містом імператора був Аахен, де він збирав знать та видав свої укази – капітулярії.
Детский труд на фабриках (заводах) , шахтах был обычным явлением во многих промышленно развитых странах Европы и Америки в XIX веке. Дети трудились наравне со взрослыми до 14-18 часов в сутки (иногда с 5-6-летнего возраста) , причём им платили за это в несколько раз меньше. Там существовало множество запретительных правил внутреннего распорядка, например, запрещалось смотреть в окно на рабочем месте (для чего на окнах висели решётки или заглушки) , играть в перерывах на еду.
В Британии ещё существовали работные дома, где нищие (взрослые и дети) трудились принудительно в близких к тюремным условиях. О тяжелейших условиях детского труда писал английский историк Генри Джиббингс (англ. ) в книге «Промышленная история Англии» [4]. Одним из первых внимание к проблеме детского труда в Британии привлёк знаменитый реформатор Роберт Оуэн — в 1816 г. он выступал об этом в Парламенте. С конца XVIII века и на протяжении XIX будущих ремесленных учеников («английских рабов» , как называл их писатель) обычно набирали в работных домах, и, когда они попадали в «учение» на городские фабрики, то не получали никакого жалования, одежды. Часы труда были ограничены лишь полным истощением сил после применения различных принудительных к продолжению работы (например, после побоев надсмотрщиков) . Дети часто работали до 16 часов подряд, иногда ночью, а в воскресенье чистили машины. Кормили их самой дешёвой и плохой пищей, которая часто шла также на корм свиньям. Спали они поочерёдно на грязных постелях. Некоторые пытались бежать с фабрики, и чтобы предупредить бегства, заподозренных в этом намерении детей заковывали в кандалы: они работали и спали в цепях. Такому же обращению подвергались и молодые женщины. Многие, не выдержав непосильного труда, умирали, и их хоронили по ночам в каком-нибудь глухом месте, чтобы народ не мог узнать масштабов такого «рабства» . Некоторые кончали с собой
Епоху з IV до VII ст. називають Великим переселенням народів, коли кельти, слов’яни, германські та інші племена покинули свої території та рушили на нові землі. У резельтаті міграційних процесів на руїнах Західної Римської імперії виникли нові держави. Першою варварської державою на території Західної Римської імперії стало королівство вестготів (418 р.) з центром в м. Толозі. Бургунди утворили власну державу в районі Вормса, а в 457 р. Постало друге Бургундське королівство з центром у Ліоні. Германські племена англів, саксів, фризів та ютів, які населяли північне узбережжя Балтійського та Північного морів розпочали завойовувати землі Британії, покинуті римськими легіонами. Остготи під проводом свого короля Теодоріха в 493 р. заснували Остготське королівство з центром в Равенні. Теодоріх був прихильником римських звичаїв та культури, сприяв розвитку мистецтва, його правлінння отримало назву «Остготського відродження». Після смерті Теодоріха королівство ослабло, візантійський імператор Юстиніан прагнув приєднати землі остготів до Візантії, розпочалась тривала війна, яка закінчилась лише в VI ст., коли Візантія остаточно утвердилась в Південній Італії. Північну частину Апенінського півострова захопили германські племена лангобардів, прозвані римлянами так за довгі бороди. Рим перебував під владою папи.
3. Імперія Карла Великого та її поділ.
Серед германських племен, які в період Великого переселення народів осіли на території колишньої Римської імперії були франки, вони жили вздовж нижньої течії Рейну, згодом активно переселялися на північний схід сусідньої Галії. У 481 р. всіх франків об’єднав Хлодвіг з роду Меровея, саме Франкське королівство, створене Хлодвігом проіснувало найдовше з усіх варварських королівств епохи Великого переселення народів. У 498 р. Хлодвіг першим із усіх варварських вождів прийняв християнство не за аріанським, а римським зразком. Саме за часів Хлодвіга було записано основи звичаєвого права германців - «Салічна правда». Вже з 639 р. представники династії Меровея, нащадки Хлодвіга, втратили реальну владу, тому їх називали «ледачими королями», водночас посилювалась влада майордомів («старших в домі», це призвело до розпаду колись єдиного королівства. В 687 р. один з майордомів Піпін Герістальський розгромив своїх суперників та об’єднав Франкську державу. Син Піпіна Карл Мартел зміцнив державу, розгромивши арабів під Пуатьє в 732 р. Саме Карл Мартел для створення потужної кінної армії провів бенефеційну реформу, виділяючи своїм воїнам за службу в армії наділ землі з селянами, якиї згодом передавався у спадок. Вже сина Карла Мартела, Піпін Коротки в 751 р. був проголошений королем, так династія Меровінгів остаточно булла усунена від влади.
Проте справжнього розквіту Франкська держава досягла за правління сина Піпіна Короткого, Карла Великого (768 – 814 рр.), який проводив активну завойовницьку політику, розширив території ФРанкської держави та залишався ідеалом середньовічного правителя. Першим успішним заходом Карла стала війна протии лангобардів та ліквідація їхнього королівства. У 778 р. розпочалась воєнна кампанія протии арабів на Піренеях, сааме один з епізодів цієї кампанії згодом був оспіваний в «Пісні про Ролланда». Найдовше тривало підкорення саксів, і як наслідок в 788 р. Карла приєднав Баварію до своїх володінь. Посилення влади та авторитету Карла в Європі призвело до того, що 25 грудня 800 р. папа Лев ІІІ увінчав його імператорської короною, Карл став першим імператором середньовічної Європи. Величезні розміри держави Карла Великого змусили імператора розділити її на частини графства, уздовж кордонів створювались укріпленні райони – марки. Постійної резиденції в Карла не було, найулюбленішим містом імператора був Аахен, де він збирав знать та видав свої укази – капітулярії.