Живопись 1920-х—1930-х годов, как и дореволюционной поры, представлена более или менее фрагментарно в силу катастрофических событий первой половины ХХ в., губивших не только людей, но и феномены культуры. И тем не менее, музей обладает коллекцией интереснейших уникальных произведений – свидетельств как искусства, так и истории. Это полотна М. Филипповича и М. Станюты, М. Кунина и М. Слепяна, В. Кудревича и И. Мильчина, Г. Докальской и А. Голубкиной, М. Севрука и П. Сергиевича, Н. Воронова и А. Мозолева, Е. Тихановича и М. Аксельрода, А. Шевченко и А. Кастелянского. Диапазон – от крошечных этюдов Н. Тарасикова до монументально-декоративных панно И.Ахремчика, В.Волкова, А. Деблера, некогда находившихся на Всесоюзной сельскохозяйственной выставке в Москве; от фантастически-космических композиций И. Дроздовича до крупномасштабных полотен социалистического реализма Н. Пашкевича и М. Моносзона.
Новым явлением в художественной жизни Беларуси ХХ века стало зарождение производства художественного фарфора. В собрании декоративно-прикладного искусства представлены работы художников Минского фарфорового завода 1960–1990-х гг. В творчестве Кириленко, В.Г. Гаврилова, Л.Я. Богданова, В.А. Леонтовича, А.В. Литвиненко, В.Е. Данчук, А.Я. Федуся, И.В. Алисевич соединены традиции классического наследия, народной культуры, опыт современного керамического искусства. Формирование собственной творческой концепции, поиски нового стиля фарфора отражены в произведениях художников Добрушского фарфорового завода М.А. Гатальского, В.В. и Л.Н. Ковальчуков.
Наиболее значительный раздел собрания – коллекция декоративного стекла, в которую входит 366 работ художников и мастеров двух старейших заводов художественного стекла – «Неман» (г/п Березовка, Лидский р-н, Гродненская обл.) и хрустального завода им. Ф.Э. Дзержинского (г. Борисов, Минская обл.). Среди этих произведений есть несколько образцов изделий конца 1930-х–1950-х гг.: вазы, тарелки, блюда. Большая часть коллекции представляет искусство художников экспериментально-творческих лабораторий, открывшихся на стекольных предприятиях в начале 1960-х гг.
Наиболее последовательно в собрании отражено творчество нескольких поколений художников завода «Неман». Формирование неповторимого стиля «неманского» стекла связано с именами В.С. Мурахвера, Л.М. Мягковой, В.Г. Дзивинской, В.П. Жохова, С.Я. Раудвеэ, К.А. Вакс, Т.И. Малышевой, О.Ю. Сазыкиной, А.А. Анищика, М.Ю. Пюкке, Г.М. Сидоревич, В.Д. Самохвалова.
У центрі Європи хрестові походи були проти єресі. Вона вважалася не безпечнішим явищем, ніж далекі мусульмани, оскільки шкодила «тілу Христа зсередини».
Найбільш яскравою єрессю в Європі був катаризм, також відомий як альбігезіанство - у Альбі, міста на півдні Франції, де він процвітав. Римо-католицька церква роками намагалася викорінити єресь з півдня Франції. Однак усі зусилля щодо викорінення не вдалися, в основному, через толерантність катарів, яку підтримував Раймонд VI Тулузький. Незабаром після його відлучення за підтримку єретиків Раймонд був причетний до вбивства папського легата, посланого для розслідування ситуації. Для Інокентія III це була остання капля. У березні 1208 р. він закликав до хрестового походу проти Раймонда.
Наслідки
Альбігойський хрестовий похід був завершений французьким королем Людовиком VIII. Хоча він помер незабаром після своєї перемоги на півдні, він відновив контроль над регіоном у 1226 році та дав надії сім'ї Раймонда на незалежний Тулуз. У 1229 р. Молодший Раймонд погодився на мирний договір, завдяки якому всі його предкові землі за його смерті переходили до королівського будинку. Саме тому французьку корону можна назвати остаточним переможцем.
Альбігойський хрестовий похід не зміг припинити єресь катару. Однак це забезпечило міцну основу нових світських владик, готових працювати з церквою проти єретиків. Завдяки наступним зусиллям інквізиції, яка була встановлена папством у 13 столітті, катаризм був практично ліквідований протягом століття.
Живопись 1920-х—1930-х годов, как и дореволюционной поры, представлена более или менее фрагментарно в силу катастрофических событий первой половины ХХ в., губивших не только людей, но и феномены культуры. И тем не менее, музей обладает коллекцией интереснейших уникальных произведений – свидетельств как искусства, так и истории. Это полотна М. Филипповича и М. Станюты, М. Кунина и М. Слепяна, В. Кудревича и И. Мильчина, Г. Докальской и А. Голубкиной, М. Севрука и П. Сергиевича, Н. Воронова и А. Мозолева, Е. Тихановича и М. Аксельрода, А. Шевченко и А. Кастелянского. Диапазон – от крошечных этюдов Н. Тарасикова до монументально-декоративных панно И.Ахремчика, В.Волкова, А. Деблера, некогда находившихся на Всесоюзной сельскохозяйственной выставке в Москве; от фантастически-космических композиций И. Дроздовича до крупномасштабных полотен социалистического реализма Н. Пашкевича и М. Моносзона.
Новым явлением в художественной жизни Беларуси ХХ века стало зарождение производства художественного фарфора. В собрании декоративно-прикладного искусства представлены работы художников Минского фарфорового завода 1960–1990-х гг. В творчестве Кириленко, В.Г. Гаврилова, Л.Я. Богданова, В.А. Леонтовича, А.В. Литвиненко, В.Е. Данчук, А.Я. Федуся, И.В. Алисевич соединены традиции классического наследия, народной культуры, опыт современного керамического искусства. Формирование собственной творческой концепции, поиски нового стиля фарфора отражены в произведениях художников Добрушского фарфорового завода М.А. Гатальского, В.В. и Л.Н. Ковальчуков.
Наиболее значительный раздел собрания – коллекция декоративного стекла, в которую входит 366 работ художников и мастеров двух старейших заводов художественного стекла – «Неман» (г/п Березовка, Лидский р-н, Гродненская обл.) и хрустального завода им. Ф.Э. Дзержинского (г. Борисов, Минская обл.). Среди этих произведений есть несколько образцов изделий конца 1930-х–1950-х гг.: вазы, тарелки, блюда. Большая часть коллекции представляет искусство художников экспериментально-творческих лабораторий, открывшихся на стекольных предприятиях в начале 1960-х гг.
Наиболее последовательно в собрании отражено творчество нескольких поколений художников завода «Неман». Формирование неповторимого стиля «неманского» стекла связано с именами В.С. Мурахвера, Л.М. Мягковой, В.Г. Дзивинской, В.П. Жохова, С.Я. Раудвеэ, К.А. Вакс, Т.И. Малышевой, О.Ю. Сазыкиной, А.А. Анищика, М.Ю. Пюкке, Г.М. Сидоревич, В.Д. Самохвалова.
Причини
У центрі Європи хрестові походи були проти єресі. Вона вважалася не безпечнішим явищем, ніж далекі мусульмани, оскільки шкодила «тілу Христа зсередини».
Найбільш яскравою єрессю в Європі був катаризм, також відомий як альбігезіанство - у Альбі, міста на півдні Франції, де він процвітав. Римо-католицька церква роками намагалася викорінити єресь з півдня Франції. Однак усі зусилля щодо викорінення не вдалися, в основному, через толерантність катарів, яку підтримував Раймонд VI Тулузький. Незабаром після його відлучення за підтримку єретиків Раймонд був причетний до вбивства папського легата, посланого для розслідування ситуації. Для Інокентія III це була остання капля. У березні 1208 р. він закликав до хрестового походу проти Раймонда.
Наслідки
Альбігойський хрестовий похід був завершений французьким королем Людовиком VIII. Хоча він помер незабаром після своєї перемоги на півдні, він відновив контроль над регіоном у 1226 році та дав надії сім'ї Раймонда на незалежний Тулуз. У 1229 р. Молодший Раймонд погодився на мирний договір, завдяки якому всі його предкові землі за його смерті переходили до королівського будинку. Саме тому французьку корону можна назвати остаточним переможцем.
Альбігойський хрестовий похід не зміг припинити єресь катару. Однак це забезпечило міцну основу нових світських владик, готових працювати з церквою проти єретиків. Завдяки наступним зусиллям інквізиції, яка була встановлена папством у 13 столітті, катаризм був практично ліквідований протягом століття.