12. Ни щитовые деньги, ни пособие не должны взиматься в королевстве нашем иначе, как по общему совету королевства нашего, если это не для выкупа нашего из плена, и не для возведения в рыцари первородного сына нашего, и не для выдачи первым браком замуж первородной дочери нашей. ответьте

Проведение в жизнь реформ, открыто возвестивших о переходе на русскую систему управления Казахстаном, не могло не встретить сопротивления. В 1868 году в Тургайской и Уральской областях началось восстание, участники которого пытались сопротивляться проведению реформ в жизнь. Очаг сопротивления возник стихийно. Во главе восстания встали Сеил Туркебаев и Беркин Оспанов. Они сосредоточили свои силы вдоль рек Уил, Сагиз.

Отряды Рукина, Комаровского, Веревкина в короткий срок сумели подавить восстание, чему и непоследовательная политика некоторых султанов.

На полуострове Мангышлак восстание началось в марте 1870 года. Причиной его было введение положения 1869 года, обострившее земельный вопрос. Налогообложение было непосильным для кочевавших здесь адаевцев, и они открыто выступили против власти. 21 марта 1870 года отряды повстанцев под руководством Досана Тажиева и Исы Тленбаева вступили в схватку с отрядом Мангышлакского пристава Рукина, намеревавшегося силой оружия подчиниться адаевцев Временному положению. Активно поддержали восстание рабочие рыбных промыслов форта Александровского, станицы Николаевской. Количество восставших достигло 10000 человек. В апреле (с 5 по 8) восставшие осадили форт Александровский, сожгли маяки. Только огонь артиллерии остановил повстанцев.

Три месяца продолжалось подавление восстания. Было оно жестоким и выразилось как в физическом истреблении, так и в наложении контрибуции (90 тысяч баранов).

Объяснение:

Відповідь:

На початку III ст. до н. е. раптово та дуже швидко зникла степова Скіфія. На більшій частині території сучасної України скіфських пам'яток, що датуються пізнішим часом, немає. Вони відомі лише у пониззях Дунаю і Дністра та у сусідній Молдові. Біля сіл Чобручи та Гліноє досліджено пам'ятки, що є перехідними від класичної до пізньоскіфської культури, — Чобруцьке поселення та Тираспольські кургани другої половини III — середини II ст. до н. е.

Для відтворення перших етапів пізньоскіфської історії виняткового значення набувають писемні, епіграфічні та нумізматичні джерела. Перші відомості про пізньоскіфські об'єднання надає Страбон у своїй «Географії». За ним, «вся ця країна (Крим), а також, мабуть, область за перешийком до Борисфену звалася Малою Скіфією. Внаслідок великої кількості переселенців, які переправлялися звідси за ріки Тірас (Дністер) та Істр (Дунай) і населяли ту країну, значна частина її також одержала назву Малої Скіфії…». Отже, за Страбоном, існувало дві Малі Скіфії — кримська, до якої він приєднав і нижньодніпровські городища, та придунайська.

Пізньоскіфські археологічні пам'ятки групуються у трьох регіонах сучасної України: вздовж обох берегів Дніпра у його нижній течії від Нікополя до Херсона, в пониззях Дністра та у передгірському Криму. Вони складають дві головні категорії:

городища і поселення та

могильники.

Столицею пізньоскіфського царства у Криму було місто Неаполь Скіфський на території сучасного Сімферополя.

Пізньоскіфське населення з'явилося в Нижньому Подністров'ї в І ст. н. е. Це були переселенці з нижньодніпровських городищ, що прийшли сюди під тиском сарматів. Можливо, саме їх стосуються згадані слова Страбона про «велику кількість переселенців, які переправлялися звідси (тобто, з кримської та нижньодніпровської Малої Скіфії) за Тірас та Істр і населяли ту країну».

Історія пізньоскіфського населення Нижнього Дніпра відома обмежено. Городища на цій території були зведені наприкінці II ст. до н. е. здебільшого на місці скіфських городищ IV ст. до н. е. Клавдій Птолемей у II ст. н. е. перелічив по обох берегах Дніпра «міста»: Азагарій, Амадока, Сар, Серім, Сарон та Метрополь (Ptol., ІІІ, V, 2). Певно, він мав на увазі нижньодніпровські пізньоскіфські городища.

Їх відомо 18 (дванадцять на лівому і шість на правому берегах біля сіл Саблуківка, Золота Балка, Ганнівка, Червоний Маяк, Миколаївка, Козацьке, Гаврилівка, Любимівка та ін.). Городища засновували на вигідних у стратегічному відношенні мисах берегів Дніпра або його приток. З напільного боку вони захищалися валом та ровом, з інших боків — глибокими ярами та Дніпром. Загальна площа городищ від 8 до 35 га.

З якихось причин життя на більшості нижньо-дніпровських городищ урвалося на початку II ст. н. е. Цікаво, що слідів насильницького знищення городищ (руїн, згарищ тощо) не виявлено. Складається враження, що населення водночас покинуло городища й пішло геть, однак не все. На місці залишилися мешканці городищ Червоний Маяк та Миколаївка. Принаймні, на могильниках цих городищ наприкінці II ст. н. е. — в першій половині III ст. н. е. відновлюються поховання. З середини III ст. н. е. пізні скіфи Нижнього Дніпра входять до готської держави Германаріха та стають одним із етнокультурних компонентів черняхівської культури. Нарешті, з гунською навалою в другій половині IV ст. н. е. уривається історія нижньодніпровської Малої Скіфії.

Значно більше фактів відомо нам з історії кримської Малої Скіфії. Її формування як державного об'єднання відбувалося протягом III ст. до н. е. Письмові джерела повідомляють нам про тривале протистояння в цей час скіфів та Херсонеса. В першій половині III ст. до н. е. вони нападали на територію херсонеської хори. Про напад варварів йдеться в херсонеському написі цього часу.

Полієн у І ст. н. е. переказав легенду про царицю сарматів Амагу, яка до Херсонесові зняти скіфську облогу. І хоча точний час виникнення цієї легенди визначити не можна (традиційно вважається, що у ній йдеться про події ІІІ—ІІ ст. до н. е.), вона є доказом того, що скіфо-херсонеське протистояння тривало.

Страбон писав, що у скіфів є міста-фортеці Неаполь, Хабеї та Палакій. Пліній Старший у І ст. н. е. згадував шість міст у середній частині Криму: Оргокени, Харакени,

Пояснення:

если неправильно прости