12. За наведеним уривком з історичного документа встановіть його тип, імовірну дату створення, позицію автора. Да Господь царственному своему помазаннику, императору Николаю Александ ровичу всея Руси, завершить дела великого князя Ивана Калиты. ...Освобождаемые русские братья! Всем вам найдется место на лоне матери России. ...обратите меч свой на врага, а сердце свое к Богу, с молитвой за Россию и русского царя.
починаючи з 1474 p., коли татари пограбували кам'янець, дунаєвець, галич і захопили 40 тисяч полонених, європейські та вітчизняні літописи й хроніки були наповнені повідомленнями про безкінечні бідування і грабунки, що приносили турки і татари в україну. у 1482 р. кримський хан з намови московського великого князя івана третього з великою ордою дійшов до києва, що був суперником москви, і «град взяв і огнем сожже. полону безчисленно взя, а землю києвську учинила пусту».
турки і татари вихором налітали на українські села і міста, палили їх, старих людей вбивали, а дітей, жінок і чоловіків забирали в полон - ясир. у 1498 р. з галичини і поділля вони забрали 100 тисяч людей. весь південь україни вони прагнули перетворити у «дике поле».
, грабіжники зв'язували захоплених арканом за шию та руки і під удари та посвист нагайок гнали до криму. полонили перш за все молодих селян, а також ремісників, купців. на кордоні ханства ясир ділили - розлучали рідних, б'ючи сильних і вбиваючи тих, котрі ослабли.
страхіття татарської навали стали особливістю життя україни, що потерпала від них протягом чотирьох століть. польсько-литовські урядовці, які володіли українськими землями, не захищали їх від татар, a інколи й продавали цілі округи для пограбування. це змушувало місцеве населення озброюватися та організовувати самооборону і розвідку. по всій україні на високих місцях були встановлені стрімкі вежі із смоляними діжками. у разі небезпеки смолу на вежах запалювали, і великі території відразу дізналися про прихід татар. попередження надавало змогу населенню міст і сіл вчасно організовувати самооборону
Ассирийцы, в целом, довольно жестоко обращались с покоренными народами и старались с насилия держать их в покорности. Для ассирийских царей, как это видно из клинописных записей, были предметом гордости депортация целого народа или его отдельной части в другие земли, лишение имущества целого города и казнь мирного населения для устрашения остальных. Также они увозили в саму Ассирию одаренных мастеров и использовали силу покоренных для построек дорог, каналов и оборонительных сооружений.
Объяснение: