Міста-республіки Венеція і Генуя досягли найбільшої могутності у XIII— XV ст. Основним джерелом їхнього процвітання була посередницька торгівля в Середземному морі, що давала шалені прибутки. Генуя контролювала Західне Середземномор'я і Чорне море, Венеція — Східне Середземномор'я. Суперництво за контроль над важливими морськими шляхами призвело до збройного протистояння. У1298р. в морській битві біля Курцоле в Адріатичному морі генуезці завдали поразки венеціанцям і майже століття утримували першість на Середземному морі. Але після вирішальної битви 1380 р. поблизу Кйоджі, в якій венеціанці вщент розбили флот генуезців, рівновагу було відновлено.
Система управління в республіках, особливо у Венеції, була складною. Вона забезпечувала панування вузькому колу знаті. На чолі Венеціанської республіки стояв дож, якого обирали довічно. Але влада його була обмежена Великою радою — вищим законодавчим і контролюючим органом держави. Від кінця XIII ст. влада у Венеції зосередилася в руках вузького кола найбагатших родин, прізвища яких було записано до спеціальної «Золотої книги». Для контролю за дожами і представниками знаті існували спеціальні судові органи, що карали за спроби зміни державного устрою. Для панування на торговельних шляхах республіці доводилося вести активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових, воєнних і дипломатичних ресурсів. Аби швидко реагувати на зміни в Європі, які могли вплинути на становище республіки, венеціанці першими почали розсилати спеціальних послів до дворів європейських монархів, їхнім головним завданням було повідомляти про події, що відбуваються в тих державах, де вони знаходилися.
ответ: У 1234 р. Данило Романович при підтримці міст зайняв Галич, а у 1239 р. - Київ. У 1245 р. в битві біля міста Ярослава він розбив об’єднані сили Угорщини, Польщі, галицьких бояр і знову об’єднав усю Південно-Західну Русь. Галицько-Волинська держава відіграла значну роль в історії України, її слід розглядати як спадкоємицю Київської Русі, бо вона протягом майже півтораста років (1199-1340 рр.) відродила й поповнила державні та культурні традиції Русі, слугувала опорою українській державності. Могутність Галицько-Волинської держави визначалась перш за все її збройними силами. Військо у Галицько-Волинській державі було організоване, як в інших землях Русі, але відзначалось деякою місцевою специфікою.Князь Данило Галицький постійно удосконалював організацію свого війська. 1199 р. — створення великої централізованої держави — Галицько-Волинського князівства, яке стало наступником Київської Русі.
Придушення галицького боярства (завдяки підтримці середнього та дрібного боярства).
1202 р. — завершення боротьби за Київ.
Успішна боротьба проти половців.
Приєднання до князівства балтського племені ятвягів.
Підтримання дружніх відносин із Візантією, Угорщиною; утручання в європейські справи.
Відмова князя прийняти корону з рук Папи Римського Інокентія III.
Виступ із планом «дотримання доброго порядку на Русі», згідно з яким слід було уладнати міжкнязівські чвари, обрати центральну владу, зорганізуватися для спільної боротьби з половцями.
1205 р. — загибель Романа Мстиславича неподалік від польського міста Завихвоста під час походу проти польського князя Лешка півправління в Галицько-Волинському князівстві братів Данила (у Галичині) і Василька (у Волині), існування князівства як єдиної держави під зверхністю старшого брата.
1240 р. — оволодіння Києвом, доручення управляти містом воєводі Дмитру, якому довелося керувати обороною столиці від монгольської навали.
Зміцнення державної та князівської влади.
Укріплення старих міст, будівництво нових (Львів, Холм).
Зміцнення православної церкви.
Сприяння розвитку культури.
1241 р. — вторгнення в князівство монголо-татар, під ударами яких упали міста Галич, Володимир, Кам’янець, Данилів та ін.1245 р. — Ярославська битва, у якій Данило Галицький переміг об’єднані сили поляків, угорців і галицьких бояр, що прагнули повернути Галичину.
Візит Данила Галицького до Золотої Орди з метою отримання ярлика на управління, згідно з яким князь мав періодично надавати свої дружини татарам для їхніх походів на Польщу, Литву, Угорщину, сплачувати щорічну данину, віддавати певну шану ханові; натомість Галицько-Волинське князівство фактично зберігало незалежність у внутрішній і зовнішній політиці.
Антимонгольська політика князя (союз з угорським королем і Папою Римським, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголо-татар)
1254 р. — військовий похід Данила Галицького проти монголо-татар, у результаті якого хан Куремса зазнав поразки.
1259 р. — коронація Данила Галицького Папою Римським (але очікувана до від нього так і не надійшла).
Хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди (таким чином, антимонгольська політика Данила зазнала краху).
1264 р. — смерть Данила Галицького.Правив у Галичині.
Приєднав Закарпатську Русь і люблінські землі. Підтримував дипломатичні відносини з Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою. Переніс столицю з Холма до Львова.
Зберігав васальну залежність від Золотої Орди.Правив у Волині.
Приділяв увагу будівництву міст, замків, церков. Опікувався розвитком культури.Прийняв титул «короля Русі».
Відмовився від завоювань, віддаючи перевагу дипломатії.
Утратив люблінські землі й частину Закарпаття. Переніс столицю до Володимира.
Дістав згоду на заснування Галицької митрополії (1303 р.).Були співправителями князівства.
Продовжували створення антиординського союзу, установивши зв’язок із Тевтонським орденом і Польщею; існує припущення, що вони загинули саме в боротьбі з ординцями.Намагався вийти з-під боярського впливу.
Проводив мирну зовнішню політику.
Сприяв переселенню німців і поляків в українські землі.
Лояльно ставився до католицтва та його поширення в Україні.
Невдоволені бояри отруїли князя, і князівство перейшло до його литовського зятя Любарта
Система управління в республіках, особливо у Венеції, була складною. Вона забезпечувала панування вузькому колу знаті. На чолі Венеціанської республіки стояв дож, якого обирали довічно. Але влада його була обмежена Великою радою — вищим законодавчим і контролюючим органом держави. Від кінця XIII ст. влада у Венеції зосередилася в руках вузького кола найбагатших родин, прізвища яких було записано до спеціальної «Золотої книги». Для контролю за дожами і представниками знаті існували спеціальні судові органи, що карали за спроби зміни державного устрою. Для панування на торговельних шляхах республіці доводилося вести активну зовнішню політику, яка потребувала значних фінансових, воєнних і дипломатичних ресурсів. Аби швидко реагувати на зміни в Європі, які могли вплинути на становище республіки, венеціанці першими почали розсилати спеціальних послів до дворів європейських монархів, їхнім головним завданням було повідомляти про події, що відбуваються в тих державах, де вони знаходилися.
ответ: У 1234 р. Данило Романович при підтримці міст зайняв Галич, а у 1239 р. - Київ. У 1245 р. в битві біля міста Ярослава він розбив об’єднані сили Угорщини, Польщі, галицьких бояр і знову об’єднав усю Південно-Західну Русь. Галицько-Волинська держава відіграла значну роль в історії України, її слід розглядати як спадкоємицю Київської Русі, бо вона протягом майже півтораста років (1199-1340 рр.) відродила й поповнила державні та культурні традиції Русі, слугувала опорою українській державності. Могутність Галицько-Волинської держави визначалась перш за все її збройними силами. Військо у Галицько-Волинській державі було організоване, як в інших землях Русі, але відзначалось деякою місцевою специфікою.Князь Данило Галицький постійно удосконалював організацію свого війська. 1199 р. — створення великої централізованої держави — Галицько-Волинського князівства, яке стало наступником Київської Русі.
Придушення галицького боярства (завдяки підтримці середнього та дрібного боярства).
1202 р. — завершення боротьби за Київ.
Успішна боротьба проти половців.
Приєднання до князівства балтського племені ятвягів.
Підтримання дружніх відносин із Візантією, Угорщиною; утручання в європейські справи.
Відмова князя прийняти корону з рук Папи Римського Інокентія III.
Виступ із планом «дотримання доброго порядку на Русі», згідно з яким слід було уладнати міжкнязівські чвари, обрати центральну владу, зорганізуватися для спільної боротьби з половцями.
1205 р. — загибель Романа Мстиславича неподалік від польського міста Завихвоста під час походу проти польського князя Лешка півправління в Галицько-Волинському князівстві братів Данила (у Галичині) і Василька (у Волині), існування князівства як єдиної держави під зверхністю старшого брата.
1240 р. — оволодіння Києвом, доручення управляти містом воєводі Дмитру, якому довелося керувати обороною столиці від монгольської навали.
Зміцнення державної та князівської влади.
Укріплення старих міст, будівництво нових (Львів, Холм).
Зміцнення православної церкви.
Сприяння розвитку культури.
1241 р. — вторгнення в князівство монголо-татар, під ударами яких упали міста Галич, Володимир, Кам’янець, Данилів та ін.1245 р. — Ярославська битва, у якій Данило Галицький переміг об’єднані сили поляків, угорців і галицьких бояр, що прагнули повернути Галичину.
Візит Данила Галицького до Золотої Орди з метою отримання ярлика на управління, згідно з яким князь мав періодично надавати свої дружини татарам для їхніх походів на Польщу, Литву, Угорщину, сплачувати щорічну данину, віддавати певну шану ханові; натомість Галицько-Волинське князівство фактично зберігало незалежність у внутрішній і зовнішній політиці.
Антимонгольська політика князя (союз з угорським королем і Папою Римським, який обіцяв організувати хрестовий похід проти монголо-татар)
1254 р. — військовий похід Данила Галицького проти монголо-татар, у результаті якого хан Куремса зазнав поразки.
1259 р. — коронація Данила Галицького Папою Римським (але очікувана до від нього так і не надійшла).
Хан Бурундай змусив Данила визнати зверхність Золотої Орди (таким чином, антимонгольська політика Данила зазнала краху).
1264 р. — смерть Данила Галицького.Правив у Галичині.
Приєднав Закарпатську Русь і люблінські землі. Підтримував дипломатичні відносини з Німецьким орденом, Угорщиною, Чехією, Польщею, Литвою. Переніс столицю з Холма до Львова.
Зберігав васальну залежність від Золотої Орди.Правив у Волині.
Приділяв увагу будівництву міст, замків, церков. Опікувався розвитком культури.Прийняв титул «короля Русі».
Відмовився від завоювань, віддаючи перевагу дипломатії.
Утратив люблінські землі й частину Закарпаття. Переніс столицю до Володимира.
Дістав згоду на заснування Галицької митрополії (1303 р.).Були співправителями князівства.
Продовжували створення антиординського союзу, установивши зв’язок із Тевтонським орденом і Польщею; існує припущення, що вони загинули саме в боротьбі з ординцями.Намагався вийти з-під боярського впливу.
Проводив мирну зовнішню політику.
Сприяв переселенню німців і поляків в українські землі.
Лояльно ставився до католицтва та його поширення в Україні.
Невдоволені бояри отруїли князя, і князівство перейшло до його литовського зятя Любарта
Объяснение:удачи