2. Берілген ақпараттардың ақиқат не жалған екендігін ажыратыңыз. Ақпарат ақиқат Жалған А. Байтұрсынов қазақ тілінің ерекшелігін ескере отырып төте жазуды дайындады. ҚазАКСР ОАК 1923 жылғы 22 қарашадағы «Қазақ тілінде іс жүргізуді енгізу туралы» декреті алғашқы заңды құжат болды. 1938-1939 жылдары РКФСР халықтарының тілдерін жаппай латын тіліне көшіру жүзеге асырылды. 1938 ж. 5 сәуірде ҚАЗКСР Халық Комиссарлар Кеңесі "Қазақ мектептерінде орыс тілін міндетті түрде оқып үйрену туралы" қаулы қабылдады. 1 Ақиқат

Перші політичні партії, які утворені і діяли на території Наддніпрянської України, що перебувала під владою Російської імперії були:

1. Революційна українська партія /РУП/.

Виникла в 1900 р. в м. Харкові. Лідери-студенти: Д. Антонович, Б. Камінський, Л. Мацієвич, М. Русов.

Мета: самостійна соціалістична Україна.

З 1903 р. РУП офіційно відмовилась від програмового завдання – самостійності України, віддавши перевагу соціалістичним, соціально - економічним вимогам та боротьбі за автономію України в складі Російської федерації.

В 1904 р. – частина членів РУП приєдналась до Російської соціал-демократичної робітничої партії /РСДРП/ як крайова організація під назвою Українська соціал-демократична спілка /УСДС/ [Скоропис-Йолтуховський, Ткаченко, Мазуренко].

В 1905 р. – на ІІ з'їзді РУП була перейменована в Українську соціал-демократичну робітничу партію /УСДРП/.

2. Українська соціалістична партія /УСП/.

Виникла в 1900 р.

Лідери: Б. Ярошевський, М. Меленевський,- українці польської культури. Створена на взірець Польської соціалістичної партії /ПСП/.

Програмні засади: практично не було розбіжності з РУП, тому на деякий час УСП (червень - грудень 1903 р.) навіть об'єднувалась з РУП.

В 1904 р. – більшість членів УСП вступила в ПСП.

3. Українська народна (національна) партія /УНП/.

Оформилась в 1902 р. як виразно націоналістична опозиція РУП.

Лідери: М. Міхновський, О. Макаренко.

Мета: "єдина, нероздільна, самостійна, демократична Україна".

Головний програмний документ : "10 заповідей члена УНП".

4. Українська демократична партія /УДП/.

Виникла в 1904 р.

Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, І. Стешенко, - молодші члени громади та Всеукраїнської Загальної Організації.

Мета: ліквідація російського абсолютизму, побудова конституційного ладу, автономія України, широкі демократичні перетворення.

В кінці 1904 р. в УДП стався розкол, група лівих діячів проголосила створення Української радикальної партії /УРП/, оскільки їх не задовольняло обмеження лише національно тницькою діяльністю УДП.

5. Українська радикальна партія /УРП/.

Виникла в кінці 1904 р.

Лідери: Б. Грінченко, С. Єфремов, М. Левицький, Ф. Матушевський.

Мета: соціалістичне перетворення майбутньої України та федеративні відносини з Росією.

Наприкінці 1905 р. після кількамісячного самостійного існування УРП об'єдналась з УДП, утворивши Українську демократично-радикальну партію /УДРП/.

6. Українська демократично-радикальна партія /УДРП/.

Виникла в кінці 1905 р. Проіснувала до 1908 р., до заснування на її базі непартійного Товариства українських поступовців /ТУП/.

Мета: ліберальні перетворення, знищення експлуатації людини людиною, соціалістичний лад, автономія всім націям на їх території, створення т". Брала участь у виданнях практично всіх україномовних часописів.

7. Українська соціал-демократична робітнича партія /УСДРП/.

Виникла в грудні 1905 р. шляхом перейменування РУП.

Лідери: С. Петлюра, В. Винниченко, Д. Донцов, М. Порш, А. Жук.

В основу програми УСДРП лягла Ерфрутська програма німецьких соціал-демократів 1891 р.: право кожної нації на культурне і політичне самовизначення; широке самоврядування. Були намагання об'єднати партію з РСДРП, але через теоретичні розбіжності цього не сталося.

8. Українська партія соціалістів-революціонерів /УПСР/.

Зародилась в 1903/1904 рр., коли з'явились перші гуртки українських есерів, які на початку 1906 р. об'єднались в УПСР. Але невдовзі партія була розгромлена, її формування завершилося у квітні 1917 р. на установчому з'їзді. На осінь 1917 р. наймасовіша партія – налічувала 75 тис. чол. УПСР опиралась на селянство та національну інтелігенцію.

Лідери: М. Ковалевський, П. Христюк, М. Грушевський.

Мета: "пристосувати соціалістичні ідеї до конкретних форм життя української демократії". Особливий наголос на аграрні перетворення, що забезпечило значний вплив в українському селі. Автономія України.

9. Українська партія соціалістів-федералістів /УПСФ/.

З 1907 р. по 1917 р. Українська демократично-радикальна партія, будучи складовою частиною ТУП, вела в основному культурологічну роботу. В червні 1917 р. на конференції УДРП перейменована в УПСФ.

Лідери: С. Єфремов, Д. Дорошенко, Ф. Матушевський, А. Ніковський.

Мета: соціалізм і федерація.

10. Українська демократично-хліборобська партія /УДХП/.

Подробнее - на -

Объяснение:

Экономический кризис 1929 — 1933 гг. оказался мировым. Он нарушил все Международные экономические связи, привел к массовому сокращению промышленного производства и других отраслей экономики почти всех государств. Начался он в США осенью 1929 г., далее в Латинской Америке, Западной Европе, других странах Азии и Африки.

В 1929 году Франция избежала разрушительного действия мирового экономического кризиса. Однако в следующем 1930 году страна почувствовала на себе симптомы большой депрессии. Сначала ее сдерживали значительные государственные субсидии, которые тратились на восстановление разрушенных войной департаментов.

Наибольшие капиталовложения ушли на сооружение «линии Мажино». Интенсивные работы проводились в 1929 — 1934 гг. на 750 км пограничной линии между Францией и Германией. Безработица не была таким массовым явлением, как в США, Великобритании или Германии, не превышала 1 млн. безработных.

Во многих отраслях кризис продолжался до 1936 г. В эти годы выпуск промышленной продукции снизился на 1/3, сельскохозяйственной продукции — вдвое, обанкротилось свыше 10 тыс. предприятий, 100 тыс. торговых фирм, немало крупных монополий. Уровень жизни народа снизился втрое.

С большими трудностями правительство Франции ликвидировало последствия затяжного депрессии. Ему пришлось установить контроль над Французским банком, национализировать ряд отраслей промышленности, в том числе военную отрасль. Под давлением «голодных доходов» забастовщиков, демонстраций государственная администрация повысила заработную плату рабочим и служащим, ввела 40-часовую рабочую неделю, 14-ти дневные ежегодные отпуска.

Большое значение для выхода Франции из экономического кризиса имели колонии, где она могла сбывать в обмен на дешевое сырье и сельскохозяйственную продукцию свои нереализованные промышленные товары. Хотя государственная администрация приложила немало усилий для преодоления экономических трудностей, однако ей не удалось поднять промышленность к уровню 1929 г.

Развитие экономики Франции в 30-х годах не было похоже на прогресс английской, немецкой, американской. Оно оказалось особенно медленным, затяжным. Застой в главных отраслях был более продолжительным по сравнению с другими странами. Сохранилось мелкое производство, где работало 40% рабочих и служащих. Это были в основном высококвалифицированные специалисты самых разных профессий (парфюмеры, ювелиры, дегустаторы т.п.).

Во Франции сильнейшим был процесс концентрации финансово-кредитных учреждений. К 1939 г. несколько крупнейших банков контролировали 86% всех капиталов страны. Французские монополии поддерживали взаимовыгодные отношения с иностранными корпорациями. Банки охотно вкладывали капиталы в промышленность. До начала второй мировой войны успешно действовали десятки франко-немецких картелей.

Во время первой мировой войны и во времена экономического кризиса внешние экономические связи Франции с зарубежными странами были значительно ослаблены. Однако в конце 30-х годов положение изменилось.

Французский капитал экспортировали в Центральную и Юго-Восточную Европу, значительную часть направляли в колонии. Из 4,2 млрд. франков иностранных инвестиций 500 млн. поступило во Французские колонии.

Доля Франции в выпуске промышленной продукции сокращалась. К 1-й мировой войне она составляла 7%, в 1937 г. снизилась до 4%. Это связано с медленным обновлением оборудования, технической отсталостью экономики. Например, замена оборудования в США происходила каждые 5–7 лет, в Германии — 3–4, в Великобритании — 7–8, а во Франции — каждые 25 лет.

Пошатнулась национальная валюта — франк. Его золотое содержание неудержимо снижалось. Однако последней причиной такого положения была так называемая бегство капиталов из страны. Лишь в 1936–1938 гг. из Франции вывезли 125 млрд. франков. Вследствие этого вдвое сократился национальный золотой запас французского банка. Сразу же снизился курс налога акций на биржах, осуществлялась эмиссия облигаций, других ценных бумаг, сократились вклады граждан в банки.

В 30-х годах сельское хозяйство также не модернизировалось. Хотя объем его производства по сравнению с 1913 г. вырос на 10%, однако этого было мало, чтобы обеспечить страну пищевыми продуктами. Франция начала ввозить их из-за границы.

«Курс конкуренции», согласно которому партнеры устанавливали размер производства, цену, делили между собой рынки сбыта, определяли уровень заработной платы работникам и служащим, в сфере сельского хозяйства был направлен на прекращение процесса разорения мелких фермеров. Кроме того, планировалось повысить цены на сельскохозяйственную продукцию, сократив производство и площади посевов.

Объяснение: