2. Дослідіть пам'ятну монету Національного банку України як джерело історичної інфор- мації. Яким чином автори ескізу відобрази- ли головні сторінки життя князя?
В исторической литературе существуют разноречивые оценки деятельности Петра I. Однако большинство исследователей считают, что его реформы имели выдающееся значение в истории России. Споры идут о том, являлась ли модернизация России насильственной реформацией страны или была подготовлена всем ходом предшествовавшего развития России. Разные суждения высказываются по поводу того, носила ли деятельность Петра целенаправленный характер или была импульсивной реакцией на внешний вызов со стороны передовых европейских государств.
Преобразования Петра I были ярким примером радикальных реформ, проведенных государством без поддержки и даже при сопротивлении широких слоев общества. Они во многом были подготовлены его предшественниками. Личное знакомство с Европой в период пребывания Петра в составе Великого посольства в конце XVII в. определили цель и направление преобразований. Идеалом государственного устройства для Петра I было “регулярное государство”, модель, подобная кораблю, где капитан — царь, его подданные — офицеры и матросы, действующие по Морскому уставу. Только такое государство, по мысли Петра, могло стать инструментом решительных преобразований, цель которых — превратить Россию в великую европейскую державу. Этой цели Петр достиг и потому вошел в историю как великий реформатор.
Проводя реформу государственного управления, Петр I руководствовался введением бюрократического начала. В России сложился культ учреждения, а погоня за чинами и должностями стала национальным бедствием.
Особенностью административной реформы было создание системы государственного контроля за деятельностью аппарата управления. Это привело к своеобразной “бюрократической революции”, последствием которой стала зависимость всех от госаппарата.
Поглощению личности крепостническим государством церковная реформа, превратившая и церковь в часть государственного аппарата. Это означало для россиян потерю духовной альтернативы государственной идеологии. В то время как в Европе церковь, отделяясь от государства, сближалась с верующими, в России она отдалялась от них, переставала быть защитницей “униженных и оскорбленных”, становилась послушным орудием власти, что противоречило русским традициям, духовным ценностям, всему вековому укладу жизни.
Своеобразные результаты дало желание Петра I догнать Европу в экономическом развитии. Эту цель он пытался реализовать с форсированной “мануфактурной индустриализации”, т. е. созданием государственных и частных мануфактур за счет мобилизации государственных средств и использования труда крепостных. Главной особенностью развития мануфактур было выполнение государственных, прежде всего военных, заказов, что избавляло их от конкуренции и лишало свободной экономической инициативы.
В духовной жизни побеждала хозяйственная этика протестантизма, утверждавшая, что богатство — не грех, а признак избранности Богом, при условии, что богатство идет не на роскошь, а на дальнейшие успехи в развитии производства. Центром новых общественных отношений, формирующихся в Европе, становился свободный человек.
Результатом же петровских реформ стало создание в России основ государственно-монополистической промышленности, крепостнической и милитаризованной. Вместо формирующегося в Европе гражданского общества с рыночной экономикой Россия к концу царствования Петра представляла
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Однако большинство исследователей считают, что его реформы имели выдающееся значение в истории России. Споры идут о том, являлась ли модернизация России насильственной реформацией страны или была подготовлена всем ходом предшествовавшего развития России. Разные суждения высказываются по поводу того, носила ли деятельность Петра целенаправленный характер или была импульсивной реакцией на внешний вызов со стороны передовых европейских государств.
Преобразования Петра I были ярким примером радикальных реформ, проведенных государством без поддержки и даже при сопротивлении широких слоев общества. Они во многом были подготовлены его предшественниками. Личное знакомство с Европой в период пребывания Петра в составе Великого посольства в конце XVII в. определили цель и направление преобразований.
Идеалом государственного устройства для Петра I было “регулярное государство”, модель, подобная кораблю, где капитан — царь, его подданные — офицеры и матросы, действующие по Морскому уставу. Только такое государство, по мысли Петра, могло стать инструментом решительных преобразований, цель которых — превратить Россию в великую европейскую державу. Этой цели Петр достиг и потому вошел в историю как великий реформатор.
Проводя реформу государственного управления, Петр I руководствовался введением бюрократического начала. В России сложился культ учреждения, а погоня за чинами и должностями стала национальным бедствием.
Особенностью административной реформы было создание системы государственного контроля за деятельностью аппарата управления. Это привело к своеобразной “бюрократической революции”, последствием которой стала зависимость всех от госаппарата.
Поглощению личности крепостническим государством церковная реформа, превратившая и церковь в часть государственного аппарата. Это означало для россиян потерю духовной альтернативы государственной идеологии. В то время как в Европе церковь, отделяясь от государства, сближалась с верующими, в России она отдалялась от них, переставала быть защитницей “униженных и оскорбленных”, становилась послушным орудием власти, что противоречило русским традициям, духовным ценностям, всему вековому укладу жизни.
Своеобразные результаты дало желание Петра I догнать Европу в экономическом развитии. Эту цель он пытался реализовать с форсированной “мануфактурной индустриализации”, т. е. созданием государственных и частных мануфактур за счет мобилизации государственных средств и использования труда крепостных. Главной особенностью развития мануфактур было выполнение государственных, прежде всего военных, заказов, что избавляло их от конкуренции и лишало свободной экономической инициативы.
В духовной жизни побеждала хозяйственная этика протестантизма, утверждавшая, что богатство — не грех, а признак избранности Богом, при условии, что богатство идет не на роскошь, а на дальнейшие успехи в развитии производства. Центром новых общественных отношений, формирующихся в Европе, становился свободный человек.
Результатом же петровских реформ стало создание в России основ государственно-монополистической промышленности, крепостнической и милитаризованной. Вместо формирующегося в Европе гражданского общества с рыночной экономикой Россия к концу царствования Петра представляла
Визрівання передумов скасування кріпацтва. Скасування кріпацтва в Західній та Східній Україні. Економічний розвиток у пореформений період
Наприкінці ХVІIІ ст., після поділу Польщі, більша частина українських земель увійшла до складу Російської імперії. Східна Україна тих часів поділялася на такі частини: Лівобережжя (Чернігівська і Полтавська губернії), Правобережжя (Київська, Подільська і Волинська губернії), Слобожанщина (Харківська губернія) та Новоросія (південна, або степова, частина, Катеринославська, Херсонська та Таврійська губернії). Кожна з цих частин мала свої особливості в розвитку економіки. Так, на Лівобережжі та Слобожанщині переважали дрібні та середні поміщицькі господарства, які використовували працю кріпаків, що гальмувало розвиток капіталізму. На Правобережжі та в Степовій Україні переважали великі латифундії; ця обставина сприяла розвитку капіталістичних відносин. Особливо це стосується Степової України, де був найнижчий процент кріпаків. Перед реформою 1861 p. він становив у Правобережній Україні, де кріпацтво існувало з давніх часів, 58% загальної кількості населення, в Лівобережжі — 35%, у Південній Україні — 25%; пересічно по всій Україні 40% населення становили покріпачені селяни. Найменше їх було в Таврійській губернії — 6%.
У першій половині XIX ст. тривав процес розкладу пануючих феодально-кріпосницьких відносин і розвитку капіталістичних відносин. Розвивалася промисловість, зростала кількість міст і міського населення, розвивався внутрішній ринок, розширювалися зв’язки із зовнішнім ринком — усе це збільшувало попит на товарну сільськогосподарську продукцію. Поміщики дедалі більше втягувалися в товарно-грошові відносини: вони збільшують посівні площі, знеземлюють селян, розширюють урочну систему, купують свій більш досконалий сільськогосподарський реманент. Деякі поміщики намагалися раціоналізувати своє господарство: переймали досвід передових господарств, запровадили досягнення агрономії і агротехніки, переходили до багатопілля, застосовували найману робочу силу. Проте більшість їхніх спроб закінчувалася невдало.
Намагаючись підвищити прибутковість господарств, поміщики розширювали посіви технічних культур: коноплі, тютюну, льону. З 20-х років ХІХ ст. починають культивувати посіви цукрових буряків. Це було дуже вигідно: десятина землі, засіяна цукровими буряками, давала прибуток у чотири рази більший, ніж десятина пшениці.
У поміщицьких маєтках розводили коней, велику рогату худобу, овець. Особливу увагу приділяли вирощуванню тонкорунних овець. У 1850 р. в Україні налічувалося близько 10 млн голів овець, з них майже половина тонкорунних.
Збільшувало прибутки поміщиків і промислове підприємництво. В маєтках будувались гуральні. Горілку продавали на місці і вивозили. Поміщики відкривали власні шинки, деякі з них мали до 20 шинків і більше. З 20-х років ХІХ ст. поміщики почали будувати цукрові заводи. Проте і в цукроваріння, і в суконну промисловість почав пробиватися купецький капітал.
Объяснение: