2. Хакназар (Акназар) хан правил в
1560-1580 гг. Именно таким лидером
оказался Хакназар хан( 1509-1580) - сын
Касым хана. Внук Жанибек хана.
С именем Хак-Назара связывают
период возрождения ханства после
междоусобиц, в его период правления

смутное
время
характеризуется
1
2
3
4

наблюдался подъём во внутренней и
внешней политике государства.
Внешняя политика Хак-Назара:
Ногайская орда. Усиление мощи
Казахского ханства и улучшение жизни
населения при Хакназаре вызвали
откочевку казахских племен (канлы,
кыпчаки и др.) из Ногайской Орды. Во
время правления Хакназара в
Ногайской Орде управляли 2 группы
правителей:Одна из них стремилась к
объединению с Русским государством.
Другая - с Казахским ханством.
Воспользовавшись такой обстановкой,
хан Хакназар присоединил к себе
большинство племен Ногайской Орды,
они вошли в союз алшынов Младшего
жуза.
Расширил границы Казахского ханства.
Распад Ногайской Орды придвинул
границы Русского государства к
Казахскому ханству.
Казахско-могульские отношения
Хан Могулистана Абд ар-Рашид в целях
захвата Жетысу и Иссык-Кульского
региона не раз воевал с Казахским
ханством в 1550-1560-е гг.
Против хана Могулистана хан Хакназар
собрал объединенные вооруженные
силы казахов и кыргызов. Абд ар-
Рашид выступил с большим войском
против казахов и одержал победу.В это
время ойраты беспрерывно нападали на
Жетысу.
Неудачи в войне с Могулистаном,
беспрерывные нашествия ойратов
привели к постепенной потере
ханом Хакназаром большей части
Жетысу.В конце 70-х гг. XVI в.
западная часть Жетысу, районы рек Чу
и Талас оставались под властью
Хакназара.
Казахско-узбекские отношения
В середине XVI века участились набеги
соседнего Сибирского ханства и
Могулистана на казахские земли.
Хакназару пришлось изменить свою
внешнюю политику.Было решено
нормализовать отношения с давними
противниками - Шайбанидами. Хан
Бухары Абдаллах II и хан Хакназар
заключили «клятвенный союз».
В результате прекратились военные
действия с узбеками.
Оживились торговые отношения между
казахами и узбеками.
Начали развиваться хозяйственные

Заполнить таблицу:
«Внешняя политика Хакназар-хана»
Действия
Хакназара

Результаты

Отношения с
Ногайской Ордой
Казахско -
могульские
отношения
Казахско – узбекские
отношения
Казахско – русские
отношения
В ывод

связи двух стран. Такая политика укреплению Казахского
ханства.В это время завязалась борьба
между ханом Бухары Абдаллахом II и
Баба- султаном, правителем Ташкента.
Хан Хакназар оказывал поддержку то
Абдаллаху, то Баба-султану, чтобы
ослабить обоих. Узбекский хан
Абдаллах в 1579 г. начал поход против
Баба-султана, и хан Хакназар
поддержал Абдаллаха.
Абдаллах в знак благодарности подарил
Хакназару несколько владений в
Туркестанском регионе.
Баба султан чтобы привлечь казахских
султанов в свою сторону передал в дар
Казахскому ханству города Туркестан,
Сауран.
Во 2-ой половине 1579 г., узнав о
намерении казахских султанов
поддержать хана Абдаллаха, Баба-
султан убил казахского султана
Джалима и его двух сыновей, а также
двух сыновей Хакназара.
Тайно подосланные Баба-султаном в
ханскую орду люди убили Хакназар
хана и его родственников.
Казахско-русские отношения
В 1569-1573 гг. в Казахском ханстве
побывали русские послы Семен
Мальцев и Третьяк Чебуков.
Были налажены торговые связи и
установлены политические отношения
Казахского ханства с Москвой.
Хакназар в отношениях с Россией
следовал примеру своего отца - хана
Касыма. Во 2-ой половине XVI века
торговые связи с Казахстаном и
Средней Азией осуществляли русские
купцы - братья Строгановы. Царь Иван
Грозный выдал Строгановым грамоту
на беспошлинную торговлю с казахами.
Направив к хану Хакназару послов,
Иван Грозный поручил им заключить с
Казахским ханством военный союз для
борьбы с Сибирским ханом Кучумом.
Русский царь хотел установить
постоянные дипломатические
отношения с Казахским ханством.

Заполнить схему
Внешнеполитические союзы казахского
ханства при Хакназаре

Выполн
и

Ссылки на интерактивные тесты,
упражнения учебника
1. Смутное время –это период истории
Казахстана, который охватывает период

Выполнить тест

2. Восстановлением и
расширением территории
Казахского ханства в 1538-1580 гг.
занимался
3. В первой половине XVI в., в
результате кризиса и распада
Ногайской Орды, часть ногайских
племен откочевывают в
4. В 1550-60-х гг.не раз воевал с
казахским ханством желавший
вернуть себе Жетысу и Иссык-
Кульский регион
5. Для отпора хану Могулистана
Хакназар собрал объединенные
силы казахов и

Епоха тництва - одна з ключових епох в історії європейської культури, пов'язана з розвитком наукової, філософської і суспільної думки. В основі цього інтелектуального руху лежали раціоналізм і вільнодумство.

Почавшись в Англії під впливом наукової революції XVII століття, цей рух поширився на Францію, Німеччину, Росію і охопило інші країни Європи. Особливо впливовими були французьк тителі, що стали «володарями дум». Принципи тництва були покладені в основу американської Декларації незалежності і французькій Декларації прав людини і громадянина.

Інтелектуальний рух цієї епохи справила великий вплив на подальші зміни в етиці і соціального життя Європи і Америки, боротьбу за національну незалежність американських колоній європейських країн, скасування рабства, формулювання прав людини. Крім того, воно похитнуло авторитет аристократії і вплив церкви на соціальну, інтелектуальну і культурну життя.

Власне термін тництво прийшов в російську мову, як і в англійський (The Enlightenment) і німецька (Zeitalter der Aufklärung) з французької (siècle des lumières) і переважно відноситься до філософського течією XVIII століття. Разом з тим, він не є назвою якоїсь філософської школи, оскільки погляди філософів тництва нерідко суттєво різнилися між собою і суперечили один одному. Тому освіта вважають не стільки комплексом ідей, скільки певним напрямком філософської думки. В основі філософ тництва лежала критика існуючих в той час традиційних інститутів, звичаїв і моралі [1].

Щодо датування даної світоглядної епохи єдиної думки не існує. Одні історики відносять її початок до кінця XVII століття, інші - до середини XVIII століття [2]. У XVII столітті основи раціоналізму закладав Декарт у своїй роботі «Міркування про метод" (1637). Кінець епохи тництва нерідко пов'язують зі смертю Вольтера (1778) (в тому ж році помер Жан Жак Руссо) або з початком Наполеонівських воєн (1800-1815) [3]. У той же час є думка про прив'язку меж епохи тництва до двох революцій: «Славної революції» в Англії (1688) і Великої французької революції (1789).

Взагалі цей період можна розділити на 2 етапи: 1) XVI - I пол. XVII ст., коли більшість українських земель знаходилась під владою Польщі і 2) II пол. XVII - XVIII ст., коли Більшість українських земель знаходилась в складі Російської держави.

Архітектура і образотворче мистецтво України XVI - XVIII ст. розвивались на самобутній давньоруській основі. Для цього періоду характерним є поступове проникнення в будівництво і живопис національних, народних рис, з одного боку, і зменшення церковних впливів та збільшення світських елементів, заповнення релігійних сюжетів образами, взятими з реального життя, ширше зображення природи, почуттів і переживань людини, більш гуманістичний зміст і  реалістичні форми художніх витворів - з другого.

З активізацією суспільного життя в архітектурі намічається небувале піднесення. Хоч для будівництва  через історичні умови цей період був надзвичайно  несприятливим, проте на Україні будувалося багато і повсюдно. Будівельна програма включала в себе відновлення зруйнованих і будівництво нових міст,, зведення оборонних споруд, арсеналів, храмів, житла. Саме перевага світського будівництва є визначальною рисою тогочасної архітектури.

У нових історичних умовах зодчество набувало нового змісту, оновлюючи свою конструктивну систему та пластично-декоративні засоби. Це була ренесансна архітектура, що стала закономірним етапом у поступальному розвитку національних будівельних традицій. Її характерними ознаками були: чітка симетричність, ордерність, горизонтальність членування на поверхи, багатство декоративного оздоблення фасадів.

В українській архітектурі XVI - I пол. XVII ст. важливе місце займало оборонне будівництво. Часто використовувалася традиційна фортифікаційна система з земляними валами,  глибокими ровами та дерев'яними стінами, якщо іншого матеріалу не було. Але водночас будуються фортеці, над спорудженням яких на за польської корони працюють іноземні спеціалісти. Гійом Левассер де Боплан у 1635 р. проектував замок в Кременчуці та фортецю Кодак на Дніпрі.

В цей же час в різних місцевостях України будувались замки й укріплення. Кам'яні замки здебільшого споруджувались на Правобережжі, насамперед на Поділлі і Волині, а також у Східній Галичині, на Північній Буковині і Закарпатті. Як фортеці часто будувались й культові споруди - церкви і монастирі.

Архітектори України вміло поєднували в будівництві  український національний стиль з кращими надбаннями європейського ренесансу. Так було збудовано такі прекрасні споруди, як будинок активного діяча Львівського братства купця Костянтина Корнякта (1580).  Вежа Корнякта (1588), каплиця Трьох святителів (1578) і Успенська церква (1598-1630) вкупі створюють унікальний ансамбль на Руській вулиці у Львові.