2. «Политические партии в начале XX в.» Какие политические партии сущесвовали в Казахстане? Разделить их на 3 группы:
Социалистические Либеральные Монархические
а затем сделать как таблица

Названия

Количество членов в названных партиях

Чьи интересы выражают программы партий

Главные политические цели

Основные требования

Главные методы деятельности

м'я українського філософа і поета-байкаря Григорія Савича Сковороди (1722 - 1794) займає дуже високий рейтинг серед імен знаменитих філософів. На думку автора даної наукової роботи, його філософська система не тільки оригінальна, але і досить сучасна.

Вибір філософських поглядів Сковороди як теми контрольної роботи зроблений автором цілком свідомо. Багато положень в цих поглядах автор розділяє і загострює увагу на тих моментах, які вважає для себе дуже важливими. Тематично робота складається з трьох частин. У першій частині стисло викладаються біографічні дані і предфілософський шлях Г. С. Сковороди. У другій - власне філософська система Сковороди, а в третій - зв'язок філософської спадщини Сковороди з сучасністю.

Шлях Григорія Савича Сковороди в Філософію. Шлях Г. С. Сковороди в філософію був довгим. З прожитих 72-х років він віддав філософській роботі лише останні 25 років свого життя. Тільки в 70-80-х роках XVIII ст. він почав створювати свої філософські діалоги, трактати, притчі і, мандруючи по Україні, став проповідувати своє філософське вчення. А шлях майже в 50 років був тільки підготовкою до цієї мандрівки в образі "старця" - бродячого філософа-наставника.

З чого ж складався цей предфілософський шлях?

Григорій Савич Сковорода народився на Полтавщині в сім'ї малоземельного козака. Декілька років (з перервами) він вчився в Києво-Могилянській академії. Потім перебував в придворній капелі в Петербурзі. У складі посольської місії був декілька років в Угорщині. Після повернення працював викладачем - спочатку в Переяславській семінарії (викладав поетику), а потім в Харківському колегіумі (читав курс лекцій по етиці). З Харківського колегіуму він був вигнаний за прочитаний ним курс "християнської ґречності", концепція якого не співпадала з офіційно-церковною. За роки, витрачені на навчання і викладання, у нього не тільки нагромаджувався життєвий досвід, але й формувалося усвідомлене відношення до світу, його проблем.

Придбання життєвого досвіду і формування світогляду відбувалося під дією поєднання двох взаємодоповнюючих і навіть сприятливих чинників: його багатосторонньої обдарованості, з одного боку, і соціальної обстановки, що різко міняється - з іншої. Біографи зазначають, що у Сковороди був глибокий розум, феноменальна пам'ять, поетичні здібності, виключно музичний слух і голос; він писав вірші, складав музику, грав на декількох інструментах, мав здібності до малювання.

Своєрідність історичного моменту полягала в тому, що це був час звільнення від феодального гніту і первинного накопичення капіталу, що супроводився моральним розтлінням, користолюбством, пожадливістю, розпустою, владою речей, духовною спустошеністю.

Особливість творчої поведінки Григорія Сковороди (яка потім відбилася і на характері його філософського вчення) полягала в тому, що при негативному відношенні до світу, що грузнув в користолюбстві, він обрав таку позитивну форму боротьби зі злом, при якій центр тягаря з області критики політичних відносин в суспільстві був переміщений в сферу освіти, культури та моралі.

Причому його власний образ життя повністю співпадав з тим вченням, яке він сам проповідував.

У 50-60 роки XVIII віку Сковорода створює в основному літературні твори. Він написав біля 50 пісень і віршів, створив цикл байок під назвою "Байки Харківські", зробив перекази ряду античних мислителів. У своїх творах в противагу моралі, заснованої на багатстві, золоті і владі, Григорій Сковорода людину "малих бажань" і обмежені матеріальні потреби. Байки Сковороди за своїм ідейним змістом служать як би прелюдією до його філософської творчості. Вже в байках звучить один з його головних філософських принципів. Його суть складається у визнанні законними і природними тільки тих потреб і прагнень людини, які відповідають природній, а не соціальній відмінності людей. Мораль його байок часто перевищує їх безпосередній сюжет.

Мономахи (греч. Μονομάχος «единоборец») — знатный византийский род, из которого происходили император Константин IX (единственный император этой династии на троне), а также его неизвестная по имени родственница — мать киевского князя Владимира Мономаха. Фамилия переводится с греческого как «единоборец»; этим объясняется использование на фамильных печатях изображения Георгия Победоносца.

Истории точно неизвестно происхождение Мономахов. По одной версии Мономахи происходят из армянской аристократии. По другой версии Мономахи — греческого происхождения. Основные сведения о роде содержатся в письмах византийского историка Михаила Пселла.

Мономахи владели недвижимостью в Константинополе и занимали в городе судейские должности (протоспафарии, судьи ипподрома). Судьей был отец будущего императора, Феодосий. Ранее XI века сведения о Мономахах попадаются в источниках очень редко и обрывочно:

В правление императрицы Ирины некий патрикий Никита именовал себя Мономахом.В одном из своих писем (ок. 921 г.) патриарх Николай Мистик упоминает Мономаха — управляющего монастырскими имуществами.В житии Иоанникия Великого упомянут никомедийский епископ иконоборческих взглядов — «Мономах [единоборец], или, точнее, Феомах [богоборец]».Лев Магистр адресовал одно из писем патрикию Никите Мон[омаху] (последние буквы неразборчивы).

При Комнинах род Мономахов ушёл в тень, однако в XIII веке обзавёлся землями в Анатолии и дал ещё несколько значимых для византийской истории фигур:

Георгий Мономах, дукс Диррахия при Никифоре III, после прихода к власти Комнинов отставлен от службы и бежал в Сербию, впоследствии прощён и вернулся.Иоанн Мономах, лишился состояния при турецкой осаде Филадельфии (1304), перебрался в Салоники, где сблизился с Никифором Хумном и заведовал вопросами обороны, в 1324 г. сопровождал в Филадельфию генерала Алексея Филантропена.Братья Георгий и Михаил Мономахи — генералы времён Палеологов, последний — эпарх и коноставл, умер не позднее 1345 года.

Последним из Мономахов под 1421 г. упомянут Георгий Мономах, заведовавший строительными делами в Салониках.