Криза Римської республіки відноситься до тривалого періоду політичної нестабільності та соціальних заворушень, що завершилися знищенням Римської республіки та її перетворення у Римську імперію, приблизно з 134 р. до н. е. до 44 р. н. е.
Точні дати кризи невідомі, оскільки Рим коливався між нормальним соціально-економічним станом та кризою протягом багатьох десятиліть[1].
Подібним чином, причини і атрибути кризи змінювалися протягом десятиліть, і включали в себе поширення рабства, розбою, внутрішні і зовнішні війни, земельну реформу, винахід болісних нових покарань[2], розширення римського громадянства та зміну складу римської армії[3].
Сучасні вчені також не можуть дійти єдиного висновку щодо природи кризи. Традиційно розширення громадянства (з усіма його правами, привілеями та обов'язками) було негативно оцінено Саллустом, оскільки це спричинило внутрішній розбрат, виникнення суперечок з італійськими союзниками Риму, рабські повстання та бунти. Однак інші вчені стверджували, що, оскільки республіка означає res publica — справа людей (тобто основною цінністю для держави є людина і соціум) — бідних та безправних громадян не можна звинувачувати в тому, що вони намагаються задовольнити свої законні скарги[4].
Алой и Белой розы, война (Roses, Wars of the) (1455-85), междоусобная феод, война, вылившаяся в затяжную борьбу за англ, престол, к-рая длилась, то вспыхивая, то затухая, 30 лет. Ее причиной послужило соперничество двух претендентов на англ, престол - Эдмунда Бофорта (Бофорты) (1406-55), герцога Сомерсета из династии Ланкастеров (в гербе алая роза), и Ричарда, 3-го герцога Йоркского (в гербе белая роза). Первый поддерживал "Генриха VI и Маргариту Анжуйскую, а Ричард Йоркский был их противником. В 1455 г., выиграв битву у Сент-Олбанса, Ричард захватил власть. Развернувшуюся гражд. войну спровоцировали многочисл. претензии и амбиции. Ричард Йор-ский был убит в сражении при Уэйксфилде, 1460 г. Ланкастеры одержали победу у Сент-Олбанса (фев. 1461), но промедлили, и этим воспользовался Эдуард, сын Ричарда, к-рый занял трон как Эдуард IV (1-й из династии Йорков). В сент. 1470 г. Ланкастеры вторглись в Англию и восстановили на престоле Генриха VI (хотя в действительности страной правил Ричард Невилл, граф Уорвик). Однако в апр. 1471 г. Эдуард IV вернул себе корону, одержав верх в битве у Барнета. Большинство вождей Ланкастеров погибли в сражении у Тьюксбери (май 1471), но борьба завершилась только в 1485 г., когда Генрих Тюдор разбил Ричарда III у Босуорта. "Генрих VII женился на Елизавете Йоркской, старш. дочери Эдуарда IV, намереваясь воссоединить обе враждовавшие ветви Плантагенетов. Война ослабила влияние аристократии, и после неудачной попытки Ламберта Симнела предъявить в 1487 г. права на корону у династии Тюдоров больше не оставалось серьезных оппонентов.
Відповідь:
Криза Римської республіки відноситься до тривалого періоду політичної нестабільності та соціальних заворушень, що завершилися знищенням Римської республіки та її перетворення у Римську імперію, приблизно з 134 р. до н. е. до 44 р. н. е.
Точні дати кризи невідомі, оскільки Рим коливався між нормальним соціально-економічним станом та кризою протягом багатьох десятиліть[1].
Подібним чином, причини і атрибути кризи змінювалися протягом десятиліть, і включали в себе поширення рабства, розбою, внутрішні і зовнішні війни, земельну реформу, винахід болісних нових покарань[2], розширення римського громадянства та зміну складу римської армії[3].
Сучасні вчені також не можуть дійти єдиного висновку щодо природи кризи. Традиційно розширення громадянства (з усіма його правами, привілеями та обов'язками) було негативно оцінено Саллустом, оскільки це спричинило внутрішній розбрат, виникнення суперечок з італійськими союзниками Риму, рабські повстання та бунти. Однак інші вчені стверджували, що, оскільки республіка означає res publica — справа людей (тобто основною цінністю для держави є людина і соціум) — бідних та безправних громадян не можна звинувачувати в тому, що вони намагаються задовольнити свої законні скарги[4].