2. Прочитайте звернения прем'ср-міністра А. Волошина до народу Карпатської України від 3 листопада 1938 р., м. Ужгород. - Про які міжнародні політичні подй йдеться на початку звернення? Порівняйте аргументи, якими Карпатської України іноземні агенти в 1938-1939рр. та з 2014 р. у сучаснй Украйні. намагалися деморалізувати мешканців - Які чинники А. Волошин уважав вирішальними для побудови держави? «Браття та сестри! Ми, уряд Підкарпатської Русі, яку Великі держави, що встановили остаточні кордони 2 листопада 1938 р. у Відні, назвали Карпатською Україною, звертаємося до вас у цю виршальну хвилину з гарячим закликом. Відірвання споконвічних наших городів Ужгорода й Мукачева від Карпатської України цьому здобуто українську державну самостійність. Цей важкий удар не захитає нашої волі виконати те велике завдання, яке поставила перед нами історія. — це зранення нашої Батьківщини. Пам'ятаймо про те, що завдяки Супроти нового стану речей, столицю нашого краю переносимо із забраного Ужгорода до Хуста, до того міста, у якому 21 січня 1919 р. проголошено перше бажання нашої самостійності. Ми вирішили взятися за історичний труд побудови нашої обкросної, однак до самостійності піднесеної країни. Між вами ходять агенти чужих інтересів, які застрашують вас, що ми на нашій обкросній землі не зможемо жити, бо не буде з чого жити й на чому працювати. Та таке твердити може лише ваш ворог, що хотів би підкорити нашу землю пануванню тих фальшивих "приятелів", які сьогодні забрали наші прадідні міста, хоч ім ті міста непотрібні, не принесуть ім ніякої користі. Ви повинні це знати, що наші вороги хотіли забрати всі скарби нашої землі, які забезпечать нам краще життя. Для розбудови нашої країни масмо забезпечені умови, тобто капітал і працівні сили, які до владі повести вас до кращого майбуття. Наша самостійна держава не тільки дас нам культурну й політичну свободу, ай забезпечує також для всіх нас хліб і працю. Уже цього року почнемо будувати нові дороги й залізниці. Закликасмо вас усіх, свідомих братів і сестер, щоб ви показали себе гідними свободи й допомагали владі в розбудові нашої держави. Хай зникнуть yсілякі релігійні, мовні й класові суперечки, які до сьогодні викликали між нами вороги нашого народу. Єдність народу, спокій і порядок стануть найпевнішою запорукою швидкого розвитку нашої держави. Iсторія визнає правду тих, хто вміє ії відстояти (...). Для всіх наших подальших дій у виконанні обов'язків очікуємо твердого морального опертя населення Карпатської України й усього українського народу. Боже, до нам сповнити відповідальний труд! Прем'ер-міністр в. р. Др. Августин Волошин».
В Спарте преобладало обычное право. Здесь очень долго сохранялась на землю. Общинная земля делилась на наделы, которые нельзя было отчуждать. В то же время признавалось право передачи земельных участков по наследству. Наследование по завещанию отсутствовало. С 4 века до нашей эры стало допускаться дарение и завещание домов и земельных участков. Продажа не допускалась, однако дарение открывало возможность для перехода имущества из рук в руки. Право собственности на движимое имущество ограничивалось личным пользованием. Запрещался обмен, торговля приобретение предметов роскоши. Рабы являлись коллективной собственностью.
Місцем скликання спочатку обрали м. Анкіру в Галатії, але потім була обрана м. Нікея — місто, що розташовувався недалеко від імператорської резиденції. У місті знаходився імператорський палац, який надали для засідань і розміщення його учасників. Єпископи повинні були з'їхатися до Нікеї на 20 травня 325 року. Але офіційно імператор відкрив засідання собору лише 14 червня, а вже 25 серпня 325 року собор був закритий.
У той час на Сході було близько 1000 єпископських кафедр і близько 800 — на Заході. Таким чином, на соборі була присутня приблизно 6-а частина вселенського єпископату.
На соборі був присутній імператор як слухач. За свідченням Євсевія Кесарійського імператор діяв як «примиритель». Дослідники назвали «головою» собору Осію Кордубського, який у списках учасників собору значився на 1-му місці; висловлювалися також припущення про головування Євстафія Антіохійського і Євсевія Кесарійського.
Євсевій вказував, що імператор Костянтин був розчарований церковною боротьбою на Сході між Олександром Олександрійським й Арієм, і в посланні до них запропонував своє посередництво. У ньому він пропонував залишити цю суперечку. Подавачем цього листа імператор обрав єпископа Осію Кордувійського, який, прибувши до м. Олександрії, зрозумів, що питання насправді вимагає серйозного підходу до його вирішення. Оскільки на той час вимагало рішення також і питання про обчислення пасхалій, було прийнято рішення про проведення Вселенського собору