• Конфликтные отношения Франции и Пруссии в прошлом (например, в ходе наполеоновских войн).
• Амбиции Пруссии и лично прусского канцлера Отто фон Бисмарка как объединителя германских земель, образ Франции как общего врага всех немцев, как мобилизационный ресурс.
События
Войну объявила спровоцированная Бисмарком Франция. Наполеон III был уверен в успехе, однако с самого начала войны немцы одерживали победу за победой. Вскоре основные силы французов во главе с императором были окружены в Седане и вынуждены сдаться в плен. Буквально через два дня после того, как Наполеон III сдался в плен, в Париже объявили о его низложении, во Франции в очередной раз была провозглашена республика.
Заключение
Почему Франция проиграла
Наполеоновский режим был внутренне слаб, Пруссия же находилась на подъеме. Все силы государства были направлены на объединение Германии, немцы испытывали патриотическое воодушевление.
Последствия
В мае 1871 г. был заключен Франкфуртский мир, согласно которому Пруссия получала от Франции Эльзас, Лотарингию и значительных размеров контрибуцию. Во Франции началась политическая реформа. Одновременно с провозглашением республики было объявлено о формировании Временного правительства народной обороны из парижских депутатов французского парламента.
Временное правительство взяло на себя меры по обороне столицы от неприятеля, а также сделало шаги в направлении либерализации политического режима, например, была отменена цензура печати.
В начала 1871 года были проведены выборы в Национальное собрание без характерных для правления Наполеона III ограничений избирательной системы.
Временное правительство передало все свои полномочия Национальному собранию, носившему характер учредительного органа, т.е. ему предстояло избрать для Франции форму правления. Главой правительства стал Луи Адольф Тьер.
Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді дерева валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним товаром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поширеним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі – для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори в даху. Наявність печей в житлах відрізняє слов'янські поселення від їхніх північних сусідів – угрофіннів і південних степових кочівників. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма – льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти.
Слов'яни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сім'ї, у яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили у близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об'єднувалася в плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватись у союзи племен.
Слов'янські вірування сягають своїм корінням до релігійних уявлень індоєвропейської спільноти. Слов'янське язичництво – це не релігія, але й світогляд – цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. У слов'янському світогляді існувала традиційна індоєвропейська трищаблева побудова світу богів, де на кожному рівні розміщувалися, як правило, парні боги, що в певному світі протистояли одне одному.
Франко-прусская война (1870–1871)
Причины войны
• Конфликтные отношения Франции и Пруссии в прошлом (например, в ходе наполеоновских войн).
• Амбиции Пруссии и лично прусского канцлера Отто фон Бисмарка как объединителя германских земель, образ Франции как общего врага всех немцев, как мобилизационный ресурс.
События
Войну объявила спровоцированная Бисмарком Франция. Наполеон III был уверен в успехе, однако с самого начала войны немцы одерживали победу за победой. Вскоре основные силы французов во главе с императором были окружены в Седане и вынуждены сдаться в плен. Буквально через два дня после того, как Наполеон III сдался в плен, в Париже объявили о его низложении, во Франции в очередной раз была провозглашена республика.
Заключение
Почему Франция проиграла
Наполеоновский режим был внутренне слаб, Пруссия же находилась на подъеме. Все силы государства были направлены на объединение Германии, немцы испытывали патриотическое воодушевление.
Последствия
В мае 1871 г. был заключен Франкфуртский мир, согласно которому Пруссия получала от Франции Эльзас, Лотарингию и значительных размеров контрибуцию. Во Франции началась политическая реформа. Одновременно с провозглашением республики было объявлено о формировании Временного правительства народной обороны из парижских депутатов французского парламента.
Временное правительство взяло на себя меры по обороне столицы от неприятеля, а также сделало шаги в направлении либерализации политического режима, например, была отменена цензура печати.
В начала 1871 года были проведены выборы в Национальное собрание без характерных для правления Наполеона III ограничений избирательной системы.
Временное правительство передало все свои полномочия Национальному собранию, носившему характер учредительного органа, т.е. ему предстояло избрать для Франции форму правления. Главой правительства стал Луи Адольф Тьер.
Объяснение:
Відповідь:
Основним заняттям ранніх слов'ян було землеробство. Найдавнішим вирощування зернових культур у лісовій зоні було підсічне землеробство. На окремих ділянках лісу селяни спалювали повалені вітром сухі дерева і таким чином проводили підготовку землі під посіви. Нерідко перед вирубуванням лісу дерева підсікали, щоб вони швидше висихали у вертикальному положенні. Тоді дерева валили і спалювали. Попіл був добривом, він же розпушував ґрунт. Після трьох років використання виснажену землю залишали и освоювали нову ділянку.
У лісостеповій зоні слов'яни жили невеликими селищами. Селилися вони на берегах річок, де були гарні луки і добрі ґрунти для обробітку. Ранні слов'яни використовували тут перелогову систему обробітку ґрунтів. Поле оброблялося і засівалося до того часу, поки земля давала хороші врожаї. Коли ж врожаї падали, поле залишалося для "відпочинку", а використовувалося інше. У той час вільних земель було багато, і слов'яни завжди мали добрі врожаї. Вирощували слов'яни пшеницю ячмінь. Археологічні знахідки того часу свідчать, що слов'яни користувалися досить добрими знаряддями праці, зокрема у них вже був залізний серп, мотики, кістяні й дерев'яні сохи з металевими наконечниками.
Слов'яни займалися також присадибним скотарством. Вони розводили велику рогату худобу, коней, свиней, полювали на хутрових звірів (хутра були цінним товаром). Слов'яни займалися рибальством, бортництвом (примітивним бджолярством), у лісах збирали гриби та ягоди. У слов'ян було розвинене ремесло. Найбільш поширеним було ковальство, залізоробне ремесло, гончарство, прядіння, чинбарство і ткацтво.
Свої житла слов'яни споруджували в основному з дерева, заглиблювали їх наполовину в землю. Такі будинки були більш надійними й теплими. Посередині хати розташовувалися печі – для обігріву житла і приготування їжі. Печі були без димарів, палили "по-чорному", дим виходив через отвори в даху. Наявність печей в житлах відрізняє слов'янські поселення від їхніх північних сусідів – угрофіннів і південних степових кочівників. У них посеред житла розміщувалось відкрите вогнище, над яким підвішували казан. Недалеко від будинку обов'язково споруджувалася яма – льох, де слов'яни зберігали зерно та інші продукти.
Слов'яни жили сусідською общиною, що поділялася на великі патріархальні сім'ї, у яких жили родичі декількох поколінь. Вони вели спільне господарство, володіли окремими господарськими будівлями, житлами, навіть невеликими поселеннями. Общини родичів жили у близьких поселеннях, що називалися "гніздами". Група таких "гнізд" об'єднувалася в плем'я. Пізніше такі племена починають об'єднуватись у союзи племен.
Слов'янські вірування сягають своїм корінням до релігійних уявлень індоєвропейської спільноти. Слов'янське язичництво – це не релігія, але й світогляд – цілісна система уявлень про світ і місце людини в ньому. У слов'янському світогляді існувала традиційна індоєвропейська трищаблева побудова світу богів, де на кожному рівні розміщувалися, як правило, парні боги, що в певному світі протистояли одне одному.