1. 9 января 1905 г. – «Кровавое воскресенье» - расстрел мирной демонстрации рабочих Санкт-Петербурга, шедших с петицией к Николаю II к зимнему дворцу, что вызвало недовольство населения по всей стране.
2. весна 1905 г. – забастовки на предприятиях во многих городах страны, пиком которых стали Первомайские забастовки.
3. май-июнь 1905 г. – Иваново-Воскресенская стачка, в ходе которой впервые был образован Совет рабочих депутатов, который на месяц сумел взять власть в городе в свои руки.
4. июнь 1905 г. – восстание матросов на броненосце «Потемкин».
5. октябрь 1905 г. – Всероссийская политическая стачка
Пик революции
6. 17 октября 1905 г. – Издание царского Манифеста 17 октября, по которому в России провозглашались демократические и гражданские права и свободы, учреждалась Государственная дума и гарантировались выборы в нее. После этого либеральные (буржуазия) силы отходят от революции и идут на диалог с властями, а леворадикальные силы (пролетариат), не удовлетворенные Манифестом, пытались обеспечить дальнейшее развитие революции.
7. декабрь 1905 г. – Декабрьское вооруженное восстание в Москве, которое потерпело поражение.
Нисходящая линия революции
8. весна 1906 г. – Принятие «Основных государственных законов», закреплявших изменения политической системы: Россия юридические становилась ограниченной «думской» монархией
9. 27 апреля – 9 июля 1906 г. – деятельность 1-ой Государственной думы, которая вместо 5 лет отработала только 72 дня и была распущена императором.
10. 20 февраля – 3 июня 1907 г. – деятельность 2-ой Государственной думы, которая вместо 5 лет отработала только 103 дня и была распущена императором, а также издание нового Избирательного закона.
КРИМСЬКІ ТАТАРИ (самоназва – "къырым татарлар") – тюркський етнос, батьківщиною якого є земля Крим. п-ова. Нині в Україні К.т. живуть переважно в Автономній Республіці Крим (за переписом нас. 2001, в Україні проживало 248,2 тис. крим. татар, із них у АР Крим – 243,4 тис.). За межами України К.т. є в Узбекистані, Таджикистані, Румунії, Болгарії та Туреччині. Традиційну самоназву ("къырым татарлар") в останній час К.т. намагаються замінити на "къырымлы", "къырымлар" (кримці).
Етнонім "татари" (це слово за походженням є монгол.) уперше зафіксований в істор. джерелах 732 в Монголії; це – була назва монголо-тюркського племені, наприкінці 12 ст. винищеного майже дощенту монголами Чингізхана та китайс. військами царства Цзінь. У 13 ст. це слово почали вживати як назву кочових племен монголів та тюрків, які у 1220–40-х рр. здійснили агресію на Сх. та Центр. Європу і захопили у 20–30-х рр. 13 ст. Крим. п-ів. Етнонім "къырым татарлар" поширився від 1475 (після захоплення турками пд. узбережжя Криму).
Початок етнічної, політичної та культурної історії К.т. дослідники датують серед. 13 ст. Поширені в сучасній кримськотатарській ідеології етногенетичні конструкції, що пов'язують початок етносу з появою перших тюрків у Криму в 7–8 ст., а то навіть і в 2–4 ст., позбавлені наукового ґрунту.
В історії К.т. фахівці виділяють такі 4 періоди:
1) монголо-татар. і золотоординський, тривав від 1223 до 1437 (бл. 1261 утворено окремий Крим. юрт Золотої Орди зі столицею в Солхаті, тобто Киримі, нині м. Старий Крим);
2) Кримського ханату, тривав від 1437 (цього року ханат вийшов зі складу Золотої Орди) до 1783 (приєднання ханату до складу Російської імперії);
3) життя на Батьківщині – у Криму – у складі Рос. імперії, а пізніше РСФРР/РРФСР, тривав від 1783 до 1944 (цього року К.т. були депортовані в Серед. Азію; див. Депортація кримськотатарського народу 1944);
4) повернення і облаштування К.т. на Батьківщині – у Криму – у складі УРСР/України (рееміграція почалася наприкінці 1970-х рр.).
Визначальним чинником етногенезу кримських татар стала поступова асиміляція (частково добровільна, частково насильницька) монголо-татарами після їхнього приходу до Криму місц. дотатар. нас. (греків, готів, решток хозар і половців – останніх татари масово винищували), яка пізніше поширилася на генуезців, черкесів, українців (полонені з ясиру), ін. народності. Тюркізація монгол. верхівки Золотої Орди завершилася досить рано. Існував (практично до 1944) поділ на субетноси: 1) південнобережний ("ялы-бойлю") з помітними ознаками османізації (частково це крим. турки, які поселялися на тер. колиш. генуезьких колоній, захоплених Туреччиною 1475); 2) гірський ("татлар", тати) – значною мірою татаризовані греки, готи, ін. народності; 3) центральнокрим. ("ортаюлак"); 4) степовий ("ногайлар", ногайці або "мингат", "мангит", мангити) – недавні кочовики, переважно ногайці за походженням.
Основные события:
Восходящая линия революции
1. 9 января 1905 г. – «Кровавое воскресенье» - расстрел мирной демонстрации рабочих Санкт-Петербурга, шедших с петицией к Николаю II к зимнему дворцу, что вызвало недовольство населения по всей стране.
2. весна 1905 г. – забастовки на предприятиях во многих городах страны, пиком которых стали Первомайские забастовки.
3. май-июнь 1905 г. – Иваново-Воскресенская стачка, в ходе которой впервые был образован Совет рабочих депутатов, который на месяц сумел взять власть в городе в свои руки.
4. июнь 1905 г. – восстание матросов на броненосце «Потемкин».
5. октябрь 1905 г. – Всероссийская политическая стачка
Пик революции
6. 17 октября 1905 г. – Издание царского Манифеста 17 октября, по которому в России провозглашались демократические и гражданские права и свободы, учреждалась Государственная дума и гарантировались выборы в нее. После этого либеральные (буржуазия) силы отходят от революции и идут на диалог с властями, а леворадикальные силы (пролетариат), не удовлетворенные Манифестом, пытались обеспечить дальнейшее развитие революции.
7. декабрь 1905 г. – Декабрьское вооруженное восстание в Москве, которое потерпело поражение.
Нисходящая линия революции
8. весна 1906 г. – Принятие «Основных государственных законов», закреплявших изменения политической системы: Россия юридические становилась ограниченной «думской» монархией
9. 27 апреля – 9 июля 1906 г. – деятельность 1-ой Государственной думы, которая вместо 5 лет отработала только 72 дня и была распущена императором.
10. 20 февраля – 3 июня 1907 г. – деятельность 2-ой Государственной думы, которая вместо 5 лет отработала только 103 дня и была распущена императором, а также издание нового Избирательного закона.
КРИМСЬКІ ТАТАРИ (самоназва – "къырым татарлар") – тюркський етнос, батьківщиною якого є земля Крим. п-ова. Нині в Україні К.т. живуть переважно в Автономній Республіці Крим (за переписом нас. 2001, в Україні проживало 248,2 тис. крим. татар, із них у АР Крим – 243,4 тис.). За межами України К.т. є в Узбекистані, Таджикистані, Румунії, Болгарії та Туреччині. Традиційну самоназву ("къырым татарлар") в останній час К.т. намагаються замінити на "къырымлы", "къырымлар" (кримці).
Етнонім "татари" (це слово за походженням є монгол.) уперше зафіксований в істор. джерелах 732 в Монголії; це – була назва монголо-тюркського племені, наприкінці 12 ст. винищеного майже дощенту монголами Чингізхана та китайс. військами царства Цзінь. У 13 ст. це слово почали вживати як назву кочових племен монголів та тюрків, які у 1220–40-х рр. здійснили агресію на Сх. та Центр. Європу і захопили у 20–30-х рр. 13 ст. Крим. п-ів. Етнонім "къырым татарлар" поширився від 1475 (після захоплення турками пд. узбережжя Криму).
Початок етнічної, політичної та культурної історії К.т. дослідники датують серед. 13 ст. Поширені в сучасній кримськотатарській ідеології етногенетичні конструкції, що пов'язують початок етносу з появою перших тюрків у Криму в 7–8 ст., а то навіть і в 2–4 ст., позбавлені наукового ґрунту.
В історії К.т. фахівці виділяють такі 4 періоди:
1) монголо-татар. і золотоординський, тривав від 1223 до 1437 (бл. 1261 утворено окремий Крим. юрт Золотої Орди зі столицею в Солхаті, тобто Киримі, нині м. Старий Крим);
2) Кримського ханату, тривав від 1437 (цього року ханат вийшов зі складу Золотої Орди) до 1783 (приєднання ханату до складу Російської імперії);
3) життя на Батьківщині – у Криму – у складі Рос. імперії, а пізніше РСФРР/РРФСР, тривав від 1783 до 1944 (цього року К.т. були депортовані в Серед. Азію; див. Депортація кримськотатарського народу 1944);
4) повернення і облаштування К.т. на Батьківщині – у Криму – у складі УРСР/України (рееміграція почалася наприкінці 1970-х рр.).
Визначальним чинником етногенезу кримських татар стала поступова асиміляція (частково добровільна, частково насильницька) монголо-татарами після їхнього приходу до Криму місц. дотатар. нас. (греків, готів, решток хозар і половців – останніх татари масово винищували), яка пізніше поширилася на генуезців, черкесів, українців (полонені з ясиру), ін. народності. Тюркізація монгол. верхівки Золотої Орди завершилася досить рано. Існував (практично до 1944) поділ на субетноси: 1) південнобережний ("ялы-бойлю") з помітними ознаками османізації (частково це крим. турки, які поселялися на тер. колиш. генуезьких колоній, захоплених Туреччиною 1475); 2) гірський ("татлар", тати) – значною мірою татаризовані греки, готи, ін. народності; 3) центральнокрим. ("ортаюлак"); 4) степовий ("ногайлар", ногайці або "мингат", "мангит", мангити) – недавні кочовики, переважно ногайці за походженням.