Доцільно сказати, що постать І. Мазепи (1687 – 1708 рр.) складна і неоднозначна. У ній дивовижно органічно поєднуються захисник української державності і кар'єрист, тонкий дипломат і улесливий царедворець, щедрий меценат і прихильник жорстокого ставлення до народних мас
Своє гетьманство (липень 1687 р.) І. Мазепа починав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним "Коломацькі статті", які регламентували українсько-російські відносини. У цьому документі, окрім закріплення "прав і вільностей народу малоросійського", була низка пунктів, які значно розширювали російську присутність в Україні та обмежували козацьку автономію:
гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину;
у Батурині при гетьманові мав знаходитися московський стрілецький полк;
заборонялися зносини з іноземними державами;
козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам.
У 1689 р. на російський трон сів Петро І. Використовуючи свій природний розум, дипломатичний хист, знання людей та придворних церемоній, І. Мазепа завоював прихильність російського царя. Пізніше Петро І зауважив у розмові з Мазепою: "Коли б у мене всі слуги були схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі".
Слід підкреслити, що гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення. Заволодівши 20 тис. маєтків, І. Мазепа став одним з найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбала про майбутнє, він значну частину коштів віддав на розвиток культури та релігії.
Головною метою гетьмана було об'єднання у рамках однієї держави всіх українських земель та створення станової держави західноєвропейського зразка. Для реалізації своїх планів Мазепа намагався створити для себе надійну опору – тобто сформувати аристократичну верхівку суспільства з козацької старшини. Для цього він роздавав старшині землі та залежних селян.
У 1701 р. гетьман видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку. Така соціальна політика породжувала соціальну напругу, негативно впливала на імідж гетьмана. Народ називав Мазепу "вітчимом" України. Незадоволення народних мас виливалося в масових повстаннях, які Мазепа з до царських військ жорстоко придушував.
Важливо сказати, що ситуацію в українських землях ускладнювала перманентна бойова готовність, що диктувалася політичними проектами російського царя. Лише за перші 12 років свого гетьманування Мазепа відбув 11 літніх і 12 зимових походів. За цими цифрами стоять матеріальні та людські втрати, різкі збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі українського народу.
У 1700 р. почалася Північна війна. Трагічною була ситуація для України, треба було приймати радикальні дії. У 1705 р. Мазепа почав таємні переговори з союзником Карла XII польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. уклав угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України.
Історичні факти переконливо свідчать, що Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною. Не зраджував він і українській державності, бо відповідно до його угоди зі Швецією, Україна мала стати великим князівством під номінальним протекторатом шведського короля.
І хоча на дії Мазепи, крім зовнішніх обставин, певний відбиток наклали особисте честолюбство, прагнення до влади, піклування про власні матеріальні інтереси, об'єктивно значна частина його вчинків мала прогресивний характер, оскільки була спрямована на пошуки оптимальної формули збереження української автономії в умовах кризової ситуації.
Отже, після укладення між Росією та Річчю Посполитою "Вічного миру" центр політичного та культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною. Тривалий час тут зберігалися певні елементи державності, створеної в ході Української національної революції 1648-1676 рр.
Початок XVIII ст. став переломним у житті Гетьманщини. Спроба гетьмана І. Мазепи зберегти козацьку автономію завдяки союзу зі шведським королем Карлом ХІІ зазнала поразки. За цих обставин форсований наступ російського царату на права України став своєрідною прикметою часу.
Література
Аркас М. Історія України-Русі. – Одеса: 2008. – С. 128 – 145.
Бойко О. Д. Історія України: Посібник. – К.: Вид. центр "Академія", 2009. – С. 105 – 147.
Борисенко В. Й. Курс української історії. – К.: Либідь, 2007. – С. 108 – 162.
Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Наук. думка, 2008. – С. 146 – 223.
Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 2009. – Т. 1. – С. 139 – 151.
Історія України в особах (Редкол.: Войцехівська І. та ін.). – К.: Україна, 2009. – 479 с.
Політична історія України: Посібник / За ред. В. І. Танцюри. – К.: Вид. центр "Академія", 2008. – С. 81 – 99.
Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. – К.: Либідь, 2007. –Т. 1. – С. 345 – 435.
Семененко В. И., Радченко А. А. История Украины. – Харьков: Торсинг, 2008. – С. 106 – 128.
Доцільно сказати, що постать І. Мазепи (1687 – 1708 рр.) складна і неоднозначна. У ній дивовижно органічно поєднуються захисник української державності і кар'єрист, тонкий дипломат і улесливий царедворець, щедрий меценат і прихильник жорстокого ставлення до народних мас
Своє гетьманство (липень 1687 р.) І. Мазепа починав як політик чіткої промосковської орієнтації. Про це свідчать підписані ним "Коломацькі статті", які регламентували українсько-російські відносини. У цьому документі, окрім закріплення "прав і вільностей народу малоросійського", була низка пунктів, які значно розширювали російську присутність в Україні та обмежували козацьку автономію:
гетьман не мав права без царського указу зміщувати з посад козацьку старшину;
у Батурині при гетьманові мав знаходитися московський стрілецький полк;
заборонялися зносини з іноземними державами;
козацька верхівка мала сприяти українсько-російським шлюбам.
У 1689 р. на російський трон сів Петро І. Використовуючи свій природний розум, дипломатичний хист, знання людей та придворних церемоній, І. Мазепа завоював прихильність російського царя. Пізніше Петро І зауважив у розмові з Мазепою: "Коли б у мене всі слуги були схожі на тебе, я був би найщасливішою людиною на землі".
Слід підкреслити, що гетьманська булава та підтримка царя відкрили шлях до швидкого збагачення. Заволодівши 20 тис. маєтків, І. Мазепа став одним з найбагатших феодалів Європи. Як високоосвічена людина, яка дбала про майбутнє, він значну частину коштів віддав на розвиток культури та релігії.
Головною метою гетьмана було об'єднання у рамках однієї держави всіх українських земель та створення станової держави західноєвропейського зразка. Для реалізації своїх планів Мазепа намагався створити для себе надійну опору – тобто сформувати аристократичну верхівку суспільства з козацької старшини. Для цього він роздавав старшині землі та залежних селян.
У 1701 р. гетьман видав указ про дводенну панщину для селян Ніжинського полку. Така соціальна політика породжувала соціальну напругу, негативно впливала на імідж гетьмана. Народ називав Мазепу "вітчимом" України. Незадоволення народних мас виливалося в масових повстаннях, які Мазепа з до царських військ жорстоко придушував.
Важливо сказати, що ситуацію в українських землях ускладнювала перманентна бойова готовність, що диктувалася політичними проектами російського царя. Лише за перші 12 років свого гетьманування Мазепа відбув 11 літніх і 12 зимових походів. За цими цифрами стоять матеріальні та людські втрати, різкі збільшення податків, які лягали важким тягарем на плечі українського народу.
У 1700 р. почалася Північна війна. Трагічною була ситуація для України, треба було приймати радикальні дії. У 1705 р. Мазепа почав таємні переговори з союзником Карла XII польським королем С. Лещинським, а навесні 1709 р. уклав угоду зі Швецією, яка передбачала відновлення державної незалежності України.
Історичні факти переконливо свідчать, що Мазепа не зраджував союзові з Росією, а сам неодноразово був зраджений російською стороною. Не зраджував він і українській державності, бо відповідно до його угоди зі Швецією, Україна мала стати великим князівством під номінальним протекторатом шведського короля.
І хоча на дії Мазепи, крім зовнішніх обставин, певний відбиток наклали особисте честолюбство, прагнення до влади, піклування про власні матеріальні інтереси, об'єктивно значна частина його вчинків мала прогресивний характер, оскільки була спрямована на пошуки оптимальної формули збереження української автономії в умовах кризової ситуації.
Отже, після укладення між Росією та Річчю Посполитою "Вічного миру" центр політичного та культурного життя українських земель зосереджується на Лівобережжі, яке українці називали Гетьманщиною. Тривалий час тут зберігалися певні елементи державності, створеної в ході Української національної революції 1648-1676 рр.
Початок XVIII ст. став переломним у житті Гетьманщини. Спроба гетьмана І. Мазепи зберегти козацьку автономію завдяки союзу зі шведським королем Карлом ХІІ зазнала поразки. За цих обставин форсований наступ російського царату на права України став своєрідною прикметою часу.
Література
Аркас М. Історія України-Русі. – Одеса: 2008. – С. 128 – 145.
Бойко О. Д. Історія України: Посібник. – К.: Вид. центр "Академія", 2009. – С. 105 – 147.
Борисенко В. Й. Курс української історії. – К.: Либідь, 2007. – С. 108 – 162.
Грушевський М. Ілюстрована історія України. – К.: Наук. думка, 2008. – С. 146 – 223.
Історія України. Нове бачення: У 2 т. / За ред. В. А. Смолія. – К.: Україна, 2009. – Т. 1. – С. 139 – 151.
Історія України в особах (Редкол.: Войцехівська І. та ін.). – К.: Україна, 2009. – 479 с.
Політична історія України: Посібник / За ред. В. І. Танцюри. – К.: Вид. центр "Академія", 2008. – С. 81 – 99.
Полонська-Василенко Н. Історія України: У 2-х т. – К.: Либідь, 2007. –Т. 1. – С. 345 – 435.
Семененко В. И., Радченко А. А. История Украины. – Харьков: Торсинг, 2008. – С. 106 – 128.