Родился в 1667 году в Жолкве. В молодые годы Кондзелевич переехал на Волынь, до самой смерти жил в Луцке (где он, возможно, преподавал в братской школе), а главным образом — в Белостоцком монастыре, основанном в 1636 г. луцким земельным писарем Семёном Гулевичем Воютинским. До XVIII века этот монастырь был оплотом православия и епископской резиденцией. При монастыре существовало училище для детей. И все же, основным его занятием Кондзелевича была иконопись, хотя ему приписывается также ряд портретов.
Одним из самых первых произведений художника считаются фрагменты иконостаса Белостоцкого монастыря, состоящие из изображений шести апостолов и иконы «Успение». В 1696 году Кондзелевич выполнил киот для Загоровского монастыря с иконами «Иоаким и Анна», «Троица», «Крещение», «Мученица Варвара», «Архидиакон Стефан».
В 1698—1705 годах он во главе группы иконописцев работал над иконостасом для Скита Манявского. В этом иконостасе, известном теперь под названием Богородчанского, согласно подписями и манере письма, Кондзелевич принадлежат крупные иконы «Успение» и «Вознесение», архангелов Михаила и Гавриила на диаконских дверях, «Тайная вечеря», «Распятие», «Христос и Никодим», « Христос с самаритянкой». Образы Христа и Богородицы Кондзелевич подправлял.
В 1722 году художник принимал участие в работе над иконостасом для Загоровского монастыря, где его кисти, по мнению Бориса Возницкого, принадлежит диаконские двери, иконы «Рождество Богородицы», «Введение Христа» и «Нерукотворный ».
В 1737 году мастер создал свою последнюю работу «Распятие» для Луцкого монастыря.
Конституція проголосила, що соціалізм в СРСР переміг і в основному побудований. Це означало, що знищена приватна власність на засоби виробництва і експлуататорські класи (і отже пролетаріат більше не існує, тобто диктатура пролетаріату — пройдений етап), перемогли соціалістичні виробничі відносини. Економічною основою проголошувалася планова соціалістична система господарства, що спирається на соціалістичну власність у двох її формах — державну і колгоспно-кооперативну.
Вперше в історії СРСР Конституція 1936 року формально надавала всім громадянам рівні права:
Загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні;
Право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості та хвороби;
Свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.
Проголошувалися недоторканість особи і таємниця листування.
Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудники, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку оголошувалися всенародним надбанням; земля, яку займають колгоспи, передавалася їм у довічне користування.
Комуністична партія проголошувалася «керівним ядром» державних та громадських організацій (у Конституції 1924 року партія не згадувалася).
Вищою законодавчою владою в країні оголошувалася двопалатна Верховна Рада СРСР, а в перервах між її сесіями — Президія Верховної Ради СРСР. У конституції було положення про неможливість установи одноосібної президентської влади і створення «колективного президента» в особі Президії Верховної Ради, передбачалося рівність палат Верховної Ради і його право створювати слідчі і ревізійні комісії з будь-якого питання, відповідальність депутатів перед виборцями і право відкликати тих, хто не виправдовує надану їм довіру.
Уряд країни зберігав свою назву — Рада народних комісарів СРСР. РНК був вищим виконавчим органом, підзвітним Верховній Раді і його Президії.
Задекларовані права та свободи в Конституції 1936 р. носили лише формальний характер. Всупереч положенням Конституції за найменшу критику сталінської влади громадянин міг отримати вирок у вигляді довгого терміну ув'язнення або розстрілу. Збори та мітинги громадян проводилися лише з ініціативи влади та під її опікою. В системі НКВД діяв відділ перлюстрації кореспонденції, працівники котрого регулярно без будь-яких санкцій займалися перечитуванням листів підозрілих громадян. Стан дотримання радянської законності гарно характеризує навіть сам факт невиконання органами радянської влади норм тогочасної радянської конституції, яку навіть прибічники радянщини оцінюють як найдемократичнішу конституцію того історичного часу, яка була прийнята 1936 р. в тоталітарній радянській державі. Насправді Конституція СРСР 1936 року була прийнята з пропагандистською метою показувати власному народу та зовнішньому світу проголошені демократичні права та свободи радянських громадян, які фактично не виконувалися на практиці.
Родился в 1667 году в Жолкве. В молодые годы Кондзелевич переехал на Волынь, до самой смерти жил в Луцке (где он, возможно, преподавал в братской школе), а главным образом — в Белостоцком монастыре, основанном в 1636 г. луцким земельным писарем Семёном Гулевичем Воютинским. До XVIII века этот монастырь был оплотом православия и епископской резиденцией. При монастыре существовало училище для детей. И все же, основным его занятием Кондзелевича была иконопись, хотя ему приписывается также ряд портретов.
Одним из самых первых произведений художника считаются фрагменты иконостаса Белостоцкого монастыря, состоящие из изображений шести апостолов и иконы «Успение». В 1696 году Кондзелевич выполнил киот для Загоровского монастыря с иконами «Иоаким и Анна», «Троица», «Крещение», «Мученица Варвара», «Архидиакон Стефан».
В 1698—1705 годах он во главе группы иконописцев работал над иконостасом для Скита Манявского. В этом иконостасе, известном теперь под названием Богородчанского, согласно подписями и манере письма, Кондзелевич принадлежат крупные иконы «Успение» и «Вознесение», архангелов Михаила и Гавриила на диаконских дверях, «Тайная вечеря», «Распятие», «Христос и Никодим», « Христос с самаритянкой». Образы Христа и Богородицы Кондзелевич подправлял.
В 1722 году художник принимал участие в работе над иконостасом для Загоровского монастыря, где его кисти, по мнению Бориса Возницкого, принадлежит диаконские двери, иконы «Рождество Богородицы», «Введение Христа» и «Нерукотворный ».
В 1737 году мастер создал свою последнюю работу «Распятие» для Луцкого монастыря.
Умер около 1740 г
Конституція проголосила, що соціалізм в СРСР переміг і в основному побудований. Це означало, що знищена приватна власність на засоби виробництва і експлуататорські класи (і отже пролетаріат більше не існує, тобто диктатура пролетаріату — пройдений етап), перемогли соціалістичні виробничі відносини. Економічною основою проголошувалася планова соціалістична система господарства, що спирається на соціалістичну власність у двох її формах — державну і колгоспно-кооперативну.
Вперше в історії СРСР Конституція 1936 року формально надавала всім громадянам рівні права:
Загальне, рівне і пряме виборче право при таємному голосуванні;
Право на працю і відпочинок, матеріальне забезпечення у старості та хвороби;
Свобода совісті, слова, друку, зборів і мітингів.
Проголошувалися недоторканість особи і таємниця листування.
Земля, її надра, води, ліси, заводи, фабрики, шахти, рудники, залізничний, водний і повітряний транспорт, банки, засоби зв'язку оголошувалися всенародним надбанням; земля, яку займають колгоспи, передавалася їм у довічне користування.
Комуністична партія проголошувалася «керівним ядром» державних та громадських організацій (у Конституції 1924 року партія не згадувалася).
Вищою законодавчою владою в країні оголошувалася двопалатна Верховна Рада СРСР, а в перервах між її сесіями — Президія Верховної Ради СРСР. У конституції було положення про неможливість установи одноосібної президентської влади і створення «колективного президента» в особі Президії Верховної Ради, передбачалося рівність палат Верховної Ради і його право створювати слідчі і ревізійні комісії з будь-якого питання, відповідальність депутатів перед виборцями і право відкликати тих, хто не виправдовує надану їм довіру.
Уряд країни зберігав свою назву — Рада народних комісарів СРСР. РНК був вищим виконавчим органом, підзвітним Верховній Раді і його Президії.
Задекларовані права та свободи в Конституції 1936 р. носили лише формальний характер. Всупереч положенням Конституції за найменшу критику сталінської влади громадянин міг отримати вирок у вигляді довгого терміну ув'язнення або розстрілу. Збори та мітинги громадян проводилися лише з ініціативи влади та під її опікою. В системі НКВД діяв відділ перлюстрації кореспонденції, працівники котрого регулярно без будь-яких санкцій займалися перечитуванням листів підозрілих громадян. Стан дотримання радянської законності гарно характеризує навіть сам факт невиконання органами радянської влади норм тогочасної радянської конституції, яку навіть прибічники радянщини оцінюють як найдемократичнішу конституцію того історичного часу, яка була прийнята 1936 р. в тоталітарній радянській державі. Насправді Конституція СРСР 1936 року була прийнята з пропагандистською метою показувати власному народу та зовнішньому світу проголошені демократичні права та свободи радянських громадян, які фактично не виконувалися на практиці.
Объяснение: