Це, власне, й пишуть про нього в некрологах. За життя, однак, багато хто ставив питання: як він міг, блискучий історик, залишатися членом Комуністичної партії Британії аж до самого її (компартії) саморозпуску 1991 року, тоді як безліч британських комуністів-інтелектуалів вийшли з неї ще після Будапешта 1956 року чи Праги 1968-го? У суспільній пам’яті Гобсбавм пов’язаний із епізодом, який стався вже після розпуску компартії: в інтерв’ю з Майклом Іґнатьєвим 1994 року Гобсбавм виправдовував свою довічну вірність комунізмові тим, що той обіцяв нормальне майбутнє – і якби йому (комунізмові) таки вдалося виконати цю обіцянку, то десятки мільйонів жертв совєтського терору були б цілком виправданими.
Ми ніколи не дізнаємося, чи Гобсбавм думав це насправді, чи відбивався від незручних питань епатажними відповідями. Його майбутнім біографам доведеться додумувати за нього. Що можна виключити одразу, то це наївність у стилі Вольтерового Панґлоса, що все на краще у цьому найкращому з можливих світів. Гобсбавм не лише писав про «коротке двадцяте століття» з його війнами і кризами, а й прожив його, «від а до я», і тому не вірив у щасливий кінець історії.
Кирило Розумовський народився у місті Козельці на Чернігівщині 29 березня 1728 року у родин козака.Його старший брат Олексій співав у царській капелі в Петербурзі,де на нього звернула увагу цариця Єлизавета Петрівна.Олексій при цій нагоді вплинув на імператрицю щодо лібералізації російської політики в Україні.Найперше йшлося про відновлення гетьманату і часткової автономії козацьких земель на лівому березі Дніпра.кандидатом на гетьманський уряд був визначений Кирило Розумовський.
за протекцією свого брата Кирило опинився на імператорському дворі у Петербурзі у молодому віці.Єлизавета відправила його в Європу здобувати освіту,де він вчився в Німеччині,Франції та Італії.Після подорожі цариці в Україну 1744 році,коли справа відновлення гетьманату була в принципі вирішена,Розумовського відкликали з-за кордону,надали йому різні честі та привілеї,призначивши у вісімнадцятирічному віці президентом Російської Академії наук.
Тим часом з України було виведено московські полки,у Києві відроджено митрополію,ліквідовано Малоросійську колегію.До Петербурга виїхала депутація козацької старшини з клопотанням про відновлення гетьманства.невдовзі Єлизавета видала такий указ до сенату і відправила свого представника в Україну,щоб довершити цю справу.У березні 1750 року зібралася козацька рада у Глухові,на якій одностайними голосами гетьманом було обрано К. Розумовського.Україна знову отримала ознаки своєї автономії.Під юрисдикцію гетьмана було віддано Київ і Запорізьку Січ.Однак найважливіші справи-відносини з іноземними країнами,податкова,фінансова система і т.п.-залишилися під контролем імператорського двору,хоч Україну перевели під управління Міністрества закордонних справ.
гетьман не був проникливим політиком і не дуже переймався тим,що старшина,серед якої виділявся генеральний писар Андрій Безбородько,взяла в свої руки політичне управління Гетьманщини.Натомість в оточенні Розумовського немалу роль відігравали російські дворяни,зокрема граф Теплов,який був вороже налаштований до української автономії.Все ж навіть таке обмежене гетьманське правління було кращим суспільно-політичним устроєм,ніж повне закабалення.У другій половині 1750-х років було видно,що гетьманщина приречена.У цей час Україну знову до відомства сенату,Київ забрали з-під юрисдикції гетьмана.Нова імператриця Катерина 2,яка вступила нв престол в 1762 році,пішла стежкою Петра 1 до ліквідації гетьманату.
Російський уряд на цей раз вирішив остаточно покінчитиз українською автономією.приводом до ліквідації гетьманату стали чутки у Петербурзі,ніби старшина готує петицію до цариці про закріплення гетьманського уряду за династією Кирила Розумовського.Це не сподобалося Катерині 2.вона викликала Розумовського до столиці і змусила його "добровільно" зректися свого становища.У листопаді 1764 року вийшов указ про ліквідацію гетьманстваюРозумовський,як звичайно,не чинив опору-в українській історії він залишився єдиним гетьманом,який не брав участі у жлдному військовому поході.За свою покірність він був нагороджений маршальським титлом,маєтками на Лівобережжі та великою пенсією.Після такої розв*язки він виїхав за кордон,де який час подорожував по європейських країнах.Останні роки він жив у Петербурзі,Москві,Батурині і помер 15 січня 1803 року.
Объяснение: так как я не очень знаю этот язык нашла в инете)))
Це, власне, й пишуть про нього в некрологах. За життя, однак, багато хто ставив питання: як він міг, блискучий історик, залишатися членом Комуністичної партії Британії аж до самого її (компартії) саморозпуску 1991 року, тоді як безліч британських комуністів-інтелектуалів вийшли з неї ще після Будапешта 1956 року чи Праги 1968-го? У суспільній пам’яті Гобсбавм пов’язаний із епізодом, який стався вже після розпуску компартії: в інтерв’ю з Майклом Іґнатьєвим 1994 року Гобсбавм виправдовував свою довічну вірність комунізмові тим, що той обіцяв нормальне майбутнє – і якби йому (комунізмові) таки вдалося виконати цю обіцянку, то десятки мільйонів жертв совєтського терору були б цілком виправданими.
Ми ніколи не дізнаємося, чи Гобсбавм думав це насправді, чи відбивався від незручних питань епатажними відповідями. Його майбутнім біографам доведеться додумувати за нього. Що можна виключити одразу, то це наївність у стилі Вольтерового Панґлоса, що все на краще у цьому найкращому з можливих світів. Гобсбавм не лише писав про «коротке двадцяте століття» з його війнами і кризами, а й прожив його, «від а до я», і тому не вірив у щасливий кінець історії.
рик Гобсбавм (9 червня 1917–1 жовтня 2012)
Кирило Розумовський народився у місті Козельці на Чернігівщині 29 березня 1728 року у родин козака.Його старший брат Олексій співав у царській капелі в Петербурзі,де на нього звернула увагу цариця Єлизавета Петрівна.Олексій при цій нагоді вплинув на імператрицю щодо лібералізації російської політики в Україні.Найперше йшлося про відновлення гетьманату і часткової автономії козацьких земель на лівому березі Дніпра.кандидатом на гетьманський уряд був визначений Кирило Розумовський.
за протекцією свого брата Кирило опинився на імператорському дворі у Петербурзі у молодому віці.Єлизавета відправила його в Європу здобувати освіту,де він вчився в Німеччині,Франції та Італії.Після подорожі цариці в Україну 1744 році,коли справа відновлення гетьманату була в принципі вирішена,Розумовського відкликали з-за кордону,надали йому різні честі та привілеї,призначивши у вісімнадцятирічному віці президентом Російської Академії наук.
Тим часом з України було виведено московські полки,у Києві відроджено митрополію,ліквідовано Малоросійську колегію.До Петербурга виїхала депутація козацької старшини з клопотанням про відновлення гетьманства.невдовзі Єлизавета видала такий указ до сенату і відправила свого представника в Україну,щоб довершити цю справу.У березні 1750 року зібралася козацька рада у Глухові,на якій одностайними голосами гетьманом було обрано К. Розумовського.Україна знову отримала ознаки своєї автономії.Під юрисдикцію гетьмана було віддано Київ і Запорізьку Січ.Однак найважливіші справи-відносини з іноземними країнами,податкова,фінансова система і т.п.-залишилися під контролем імператорського двору,хоч Україну перевели під управління Міністрества закордонних справ.
гетьман не був проникливим політиком і не дуже переймався тим,що старшина,серед якої виділявся генеральний писар Андрій Безбородько,взяла в свої руки політичне управління Гетьманщини.Натомість в оточенні Розумовського немалу роль відігравали російські дворяни,зокрема граф Теплов,який був вороже налаштований до української автономії.Все ж навіть таке обмежене гетьманське правління було кращим суспільно-політичним устроєм,ніж повне закабалення.У другій половині 1750-х років було видно,що гетьманщина приречена.У цей час Україну знову до відомства сенату,Київ забрали з-під юрисдикції гетьмана.Нова імператриця Катерина 2,яка вступила нв престол в 1762 році,пішла стежкою Петра 1 до ліквідації гетьманату.
Російський уряд на цей раз вирішив остаточно покінчитиз українською автономією.приводом до ліквідації гетьманату стали чутки у Петербурзі,ніби старшина готує петицію до цариці про закріплення гетьманського уряду за династією Кирила Розумовського.Це не сподобалося Катерині 2.вона викликала Розумовського до столиці і змусила його "добровільно" зректися свого становища.У листопаді 1764 року вийшов указ про ліквідацію гетьманстваюРозумовський,як звичайно,не чинив опору-в українській історії він залишився єдиним гетьманом,який не брав участі у жлдному військовому поході.За свою покірність він був нагороджений маршальським титлом,маєтками на Лівобережжі та великою пенсією.Після такої розв*язки він виїхав за кордон,де який час подорожував по європейських країнах.Останні роки він жив у Петербурзі,Москві,Батурині і помер 15 січня 1803 року.
Объяснение: так как я не очень знаю этот язык нашла в инете)))