4 Ниже представлен перечень элементов характерного для развития индустриального общества процесса,
происходящего в деревне Германии. Укажите элемент,
выпадающий из этого списка.
1)происходило обезземеливание крестьян
2)Многие крестьяне уходили в город
3)часть крестьян становилась батраками в юнкерских
хозяйствах
4)наиболее богатые крестьяне скупали большими партиями
Объяснение:
Річ Посполита була найбільшою державою тогочасної Західної Європи з населенням 7,5 млн. і загальною площею 815 тис. кв. км. Поляки заселяли лише 180 тис. кв. км цієї території і становили майже половину її населення. Кількість українців, які жили на цій території, не перевищувала 2 млн.
Найвищим станом вважалася шляхта. В Україні до неї належало майже 30 найбагатших князівських родів, які походили від суверенних колись князів із династії Рюриковичів і Гедиміновичів: Острозькі, Сангушки, Чарторийські, Вишневецькі, Заславські та ін. До шляхти належали також багаті нащадки бояр київського періоду, які мали маєтки з 10-15 сіл. Шляхтичів, які належали до найвищої верстви, називали магнатами.
Дрібна шляхта складалася з підданих, які дістали свій статус на службі в кавалерії, охороняючи замки чи кордони. їхніх земель вистачало тільки на те, щоб утримувати сім'ю. Загалом українська шляхта становила 5% усього населення.
Наприкінці XV - на початку XVI ст. шляхта підпорядкувала собі місцеві зібрання - сеймики, а пізніше й загальний сейм Речі Посполитої, якому належала найвища економічна влада у країні. У 1505 р. польський сейм прийняв закон, згідно з яким королю заборонялося без згоди шляхти видавати закони. Після смерті останнього представника династії Ягеллонів (1573) шляхта дістала право обирати короля і визначати його прерогативи.
У тогочасних українських містах проживало до 15% усього населення. Багато міст мали Магдебурзьке право (у німецькому місті Магдебурзі вперше було організовано самоуправління).
В Україні інтенсивно розвивалося велике феодальне землеволодіння: магнатське, шляхетське, церковне. У зв'язку з тим, що на початку XVI ст. у багатьох країнах Європи підвищився попит на продовольство, феодали в Україні почали перетворювати свої володіння на комерційно спрямовані господарства, що називалися фільварками.
З 1557 р. фільварок стає основою магнатського господарства. Селянські землі включалися у феодальні володіння. Право на землеволодіння визнавалося тільки за шляхтою і церквою. Селяни повинні були працювати на панському полі. Така робота називалася панщиною. Якщо у XV ст. панщина становила лише 14 днів на рік, то на середину XVI ст. - два-три дні на тиждень. Окрім панщини селяни повинні були виконувати для пана й інші роботи.
Таким чином, тоді як у Західній Європі кріпосне право відмирало, у Східній Європі, зокрема в Україні, воно посилювалося. Проте рівень кріпацтва в різних регіонах України був різний. Наприклад, у рідконаселених районах, зокрема в Карпатах та Наддніпрянщині, кріпацтва майже не знали. А от у Галичині, на Волині воно набувало жорстокого характеру.
У зв'язку з посиленням експлуатації селян обсяги виробництва зерна значно збільшились. Зерно почали експортувати до Голландії, Франції та Англії переважно Балтійським морем. Водночас у південних районах Речі Посполитої, наприклад у Поділлі, яке розміщувалося далеко від торговельних шляхів, випасали великі стада худоби, а згодом переганяли їх на продаж до Південної Німеччини або Італії.
В економіці України важливу роль відігравав видобуток солі, що здійснювався в Галичині, з чорноморських лиманів та озер. Високого рівня досягла обробка дерева. У лісах працювали цілі села теслярів і столярів, бондарів, стельмахів. Чинбарі шили пояси, сідла, взуття, рукавиці та інші вироби. Здебільшого на привізному металі працювали ковалі, слюсарі, мечники, зброярі. З XV ст. почали виробляти горілку. Промисловість у місті було організовано за цеховим принципом з метою захисту інтересів кожного цеху, а також для контролю за якістю і кількістю вироблених товарів.
Таким чином, наприкінці XIV - у першій половині XVI ст. на українських землях, які перебували під владою Польщі та Литви, відбувалися значні соціально-економічні зміни. Створювалася нова соціально-класова структура суспільства, зі зміцненням шляхти посилювався кріпосницький тиск і запроваджувалося кріпосне право.
Це про Г. Яхимовича:
Яхимович Грегорій (1792 - 1863 рр.) - церковний і громадсько-політичний діяч, учений-богослов. Народився в с Підбірці поблизу Львова. Богословську освіту здобув у Відні. З 1816 р. - священик. 31819 р. - професор богослов'я у Львівському університеті. У1841- 1848 рр. - єпископ-помічник митрополита М. Левицького. Перший голова Головної Руської Ради, посол до віденського парламенту, де відстоював українські права, ставав на оборону української мови. 3 1848 р. перемишльський єпископ, з 1860 р. львівський митрополит. Автор численних проповідей та богословських праць.
Це про О. Дух- новича,
Духнович Олександр Васильович народився 24 квітня 1803 р. В с. Тополя в сім’ї священника. У якійсь ворохобі проти царя, змушений був тікати. Таким чином і опинився в с. Тополя, там назвався Духновичем. По закінченні сільської школи (1813) навчався в Ужгородській нормальній школі, гімназії. Після раптової смерті батька в сім’ї залишилося шестеро дітей, і Олександр, що був другим сином, хоч і мріяв „присвятити себе студіям землемірства”, був змушений послухатися матері й зайнятися богословськими студіями. Його мати Марія походила із священницької родини Герберіїв.Через якийсь час його переводять до Біловежі, де він замешкав чотири роки, займаючись крім основної роботи вивченням ботаніки, городництвом. 23 квітня 1838 р. новопризначений єпископ Василь Попович запросив О. Духновича на посаду нотаріуса консисторії. Саме тут він опрацьовує численні архіви й багаті бібліотеки, збагачуючись знаннями. У січні 1844 р. його іменовано каноніком у Пряшеві, куди він переїжджає на постійне помешкання. Тут Духнович розгортає педагогічну культурно-освітню, літературно-видавничу діяльність.Революційні події 1848 -1849 рр. В Угорщині О. Духнович не сприйняв і не підтримав. Обстоював рівність і рівноправність усіх народів. 27 квітня 1848 р. „розлючені мадяри вхопили” Духновича як „якогось розбійника”; після 8-денного утримання в Кошиці його відпустили.
Помер Духнович 30 березня 1865 р. в Пряшеві, де й похований.
Це про А. Добрянського
Політичний діяч і правник Закарпаття
Народився у 1817 р. на Земпленщині (Угорщина). З 1840 р. — урядовець у Пешті, обстоював права неугорських народів.
А. Добрянський у 1848 р. став членом Головної Руської ради у Львові, домагався, щоб однією зі своїх цілей Рада проголосила приєднання Закарпаття до Галичини.
Одразу після революції 1848 р. закарпатці під проводом А Добрянського та О. Духновича домоглися ряду впливових посад в адміністрації та відкриття шкіл із рідною мовою навчання.
У 1849 р. А. Добрянський подав цісареві проект розподілу Угорщини на національні дистрикти («Пам'ятник русинів угорських») і після його затвердження з жовтня 1849 до 1860 р. був намісником Руського дистрикту в Ужгороді. Після введення конституції 1860 р. і зміцнення угорського впливу втратив пост намісника, проте й надалі обстоював права закарпатських українців. Тричі обирався послом до Угорського сойму, однак його проекти не приймалися угорською більшістю, тим більше, що він був орієнтований на Росію.
Із 1864 р. А. Добрянський очолював освітнє товариство «Общество святого Василия В...».
Втративши вплив, переїхав до Австрії, а у 1881 р. —до Львова, де його вплутали до процесу державної зради. Після звільнення переїхав до Варшави.
Найважливіші з публіцистичних праць А. Добрянського російською, німецькою та польською мовами такі: «Проект политической программы Руси Австрийской»; «О западніх границах Подкарпатской Руси»; «Программа для проведення национальной автономии Австрии».
Помер у 1901 р. в Інсбруці.
Объяснение: