хвиля контрреформ, що прокотилася імперією у 80—90-х роках, значно ускладнила ситуацію. консервативний олександр iii намагався відновити владу держави над громадянським суспільством, що формувалося. і тому не дивно, що на конституційному проекті, схваленому олександром ii, син написав: «слава богу, цей злочинний та поспішний крок до конституції не було зроблено». суть контрреформ полягала, як писали тоді в офіційній пресі, у «виправленні фатальних помилок 60-х років». це «виправлення» виявилося у консервації, згортанні, а подекуди і ліквідації тих позитивних зрушень та змін, які були досягнуті буржуазними реформами 60—70-х років. розпочалося широкомасштабне відновлення позицій феодалізму в усіх сферах життя — зросла роль дворянства, розширилися його владні повноваження на місцях; зміцніли позиції такої феодальної підвалини, як селянська община; обмежувалася гласність, посилювалася цензура тощо. простий перелік здійснюваних самодержавством контрреформ дає уявлення про помітне гальмування суспільного розвитку та наступ реакції:
— 1884 р. запроваджено новий університетський устав, який ліквідував автономію університетів;
— 1887 р. вийшов циркуляр про «кухарчиних дітей», що забороняв приймати до гімназій дітей, вихідців з нижчих верств населення;
— 1889 р. видано «положення про земських начальників», що надавало широкі повноваження земським начальникам, які призначалися із дворян і виконували адміністративні та поліцейські функції на місцях;
— 1890 р. побачило світ «положення про губернські та повітові земські установи», яке обмежувало фінансування земств, посилювало контроль за ними з боку держави, скорочувало представництво в цих установах селян.
Установление республики - наиболее демократической в существующих условиях формы правления - стало вершиной революции. Однако после учреждения республики социальная борьба не ослабела, а, наоборот, приняла более острые формы. Новые конфискации земель роялистов, распродажа королевских земель (акт 1649 г.) и захватническая война в Ирландии в начале 1650-х гг. превратили значительную часть индепендентов в крупных земельных собственников, стремившихся к прекращению революции. Напротив, для левеллеров провозглашение республики было лишь начальным этапом борьбы за углубление преобразований. В армии, состоящей в основном из среднего крестьянства и ремесленников, влияние левеллеров продолжало усиливаться. В этих условиях лидеры индепендентов, опираясь на армейскую верхушку, прибегли к установлению режима диктатуры, которая была прикрыта провозглашением "протектората". В конце 1653 г. Совет офицеров подготовил проект акта о новой форме правления, названного Орудие управления. Согласно ст. 1 акта, высшая законодательная власть в Англии, Шотландии и Ирландии сосредоточивалось в лице лорда-протектора и народа, представленного в парламенте. Чтобы в однопалатный парламент попали только представители буржуазии и джентри, акт предусматривал высокий имущественный ценз для избирателей (200 ф. ст.). Кроме того, избирательных прав лишались католики и лица, участвовавшие в войне на стороне короля. Исполнительная власть в государстве вверялась лорду-протектору и Государственному совету, число членов которого могло колебаться от 13 до 21. Лорд-протектор наделялся широкими полномочиями. Он осуществлял, командование вооруженными силами, с согласия большинства совета мог объявлять войну и заключать мир, назначать новых членов высшего исполнительного органа и офицеров, поставленных во главе административных округов. Главной опорой протектора оставалась армия. Для ее содержания и покрытия других издержек правительства вводился ежегодный налог, который не мог быть отменен или уменьшен парламентом без согласия лорда-протектора. Таким образом, финансовые прерогативы лорда-протектора практически стали бесконтрольными, как у абсолютного монарха.
хвиля контрреформ, що прокотилася імперією у 80—90-х роках, значно ускладнила ситуацію. консервативний олександр iii намагався відновити владу держави над громадянським суспільством, що формувалося. і тому не дивно, що на конституційному проекті, схваленому олександром ii, син написав: «слава богу, цей злочинний та поспішний крок до конституції не було зроблено». суть контрреформ полягала, як писали тоді в офіційній пресі, у «виправленні фатальних помилок 60-х років». це «виправлення» виявилося у консервації, згортанні, а подекуди і ліквідації тих позитивних зрушень та змін, які були досягнуті буржуазними реформами 60—70-х років. розпочалося широкомасштабне відновлення позицій феодалізму в усіх сферах життя — зросла роль дворянства, розширилися його владні повноваження на місцях; зміцніли позиції такої феодальної підвалини, як селянська община; обмежувалася гласність, посилювалася цензура тощо. простий перелік здійснюваних самодержавством контрреформ дає уявлення про помітне гальмування суспільного розвитку та наступ реакції:
— 1884 р. запроваджено новий університетський устав, який ліквідував автономію університетів;
— 1887 р. вийшов циркуляр про «кухарчиних дітей», що забороняв приймати до гімназій дітей, вихідців з нижчих верств населення;
— 1889 р. видано «положення про земських начальників», що надавало широкі повноваження земським начальникам, які призначалися із дворян і виконували адміністративні та поліцейські функції на місцях;
— 1890 р. побачило світ «положення про губернські та повітові земські установи», яке обмежувало фінансування земств, посилювало контроль за ними з боку держави, скорочувало представництво в цих установах селян.
В конце 1653 г. Совет офицеров подготовил проект акта о новой форме правления, названного Орудие управления. Согласно ст. 1 акта, высшая законодательная власть в Англии, Шотландии и Ирландии сосредоточивалось в лице лорда-протектора и народа, представленного в парламенте. Чтобы в однопалатный парламент попали только представители буржуазии и джентри, акт предусматривал высокий имущественный ценз для избирателей (200 ф. ст.). Кроме того, избирательных прав лишались католики и лица, участвовавшие в войне на стороне короля.
Исполнительная власть в государстве вверялась лорду-протектору и Государственному совету, число членов которого могло колебаться от 13 до 21. Лорд-протектор наделялся широкими полномочиями. Он осуществлял, командование вооруженными силами, с согласия большинства совета мог объявлять войну и заключать мир, назначать новых членов высшего исполнительного органа и офицеров, поставленных во главе административных округов. Главной опорой протектора оставалась армия. Для ее содержания и покрытия других издержек правительства вводился ежегодный налог, который не мог быть отменен или уменьшен парламентом без согласия лорда-протектора. Таким образом, финансовые прерогативы лорда-протектора практически стали бесконтрольными, как у абсолютного монарха.