45.Царські війська за наказом Петра І зруйнували Запорізьку Січ: А) жовтень 1708 р. Б) травень 1709 р. В) вересень 1710 р. Г) березень 1711 р.
46. З якою метою царський уряд у 1722 р. утворив Малоросійську колегію?
А) контроль за діяльністю гетьмана і старшини Б) до гетьману у військових та судових справах В) проведення «Генерального слідства про маєтності» Г) підготовки нового українсько-російського міждержавного договору Д) установлення та стягнення податків до царської казни
47. До основних положень «Пактів і Конституції законів і вольностей Війська Запорозького» Пилипа Орлика належать положення:
А) Україна – незалежна держава під протекторатом шведського короля Б) Україна – автономія в межах Речі Посполитої В) територія України складається з Чернігівського, Київського і Брацлавського воєводств Г) влада поділяється на 3 гілки: законодавчу (Генеральна рада), виконавчу (гетьман і генеральна старшина) та судову (Генеральний суд) Д) необмеженість прав гетьмана Е) державна релігія – православ’я Є) гарантом збереження прав і привілеїв Війська Запорозького виступав король Речі Посполитої.

В 70-е годы XIX века один критский купец обнаружил на своем участке подозрительно большие горшки и руины древних построек. Купцу перелопатили весь двор и не напрасно. В результате раскопок был найден знаменитый Кносский дворец, точнее, последняя его версия. Наиболее выдающийся памятник критской архитектуры — Кносский дворец. В греческих мифах он назывался лабиринтом (это слово происходит от термина лабрис — “двойная секира”, — излюбленного изображения в критском искусстве) . Согласно этим легендам, в глубине дворца обитал получеловек-полубык — Минотавр, на съедение которому город Афины ежегодно посылал 7 юношей и столько же девушек. Минотавр был убит, говорится в сказании, афинским героем Тесеем, сыном царя Эгея. По-видимому, миф о Тессе отразил зависимость Аттики от Кносса в начале позднеминойского периода. Кносский дворец, общей площадью около 16 тыс. кв. м, представляющий сложное нагромождение сотен различных помещений, казался грекам-ахейцам зданием, из которого невозможно было найти выход. Слово “лабиринт” с тех пор стало синонимом помещения со сложной системой расположения комнат и коридоров. Археологическими раскопками установлено, что дворец был построен в начале среднеминойского периода и затем многократно расширялся. Во время расцвета минойской культуры дворец имел два или три этажа, не считая подвальных помещений, в которых находились погреба, мастерские, склады продовольствия, оружия, а также темницы. Кносский дворец. Общий план нижнего яруса в позднеминойский период. Парадные помещения дворца состояли из большого и малого “тронных” залов и комнат культового назначения. В предполагаемой женской части дворца были приемная комната, ванные, сокровищница и различные другие помещения. По дворце была проведена широкая канализационная сеть из глиняных труб большого и малого диаметров, обслуживавшая бассейны, ванные и уборные. Во дворце было найдено свыше 2 тыс. глиняных табличек с различными записями. Богатое убранство некоторых комнат, громадное количество изделий из драгоценных металлов, высокохудожественные стопные росписи-фрески, вместительные склады — всё это свидетельствует о том, что дворец был местопребыванием царей — правителей Кносса и всего Крита. Необычными показались ученым и детали дворца. Своеобразными были колонны, получившие в искусствоведении название "иррациональных". Книзу они не расширялись, как в постройках других древних народов, а сужались. Ствол колонн утолщался кверху, где он завершался капителью в форме круглого валика и лежащей на нём квадратной плиты. Нередко колонны были покрыты своеобразным зигзагообразным узором. Ствол их не был уподоблен растительным прототипам египетских опор, повторявших форму тянущихся вверх стеблей папируса или лотоса. В кносской колонне нет сходства с образами живой природы. Зодчий отказался от подражания природе, выступавшей в египетской архитектуре, нашел для элементов сооружения язык архитектурных форм, основанный на пропорциональных и числовых соотношениях, и обнажил сущность колонны как опоры, выделив и подчеркнув именно эту ее функцию .

Особливе місце серед руських князівств посідав «пан Великий Новгород», як шанобливо називали його сучасники. Новгородські землі охоплювали величезну територію Північно-Західної Русі: від Балтійського моря на заході до Уральських гір на сході та від Білого моря і узбережжя Льодовитого океану на півночі до межиріччя Волги та Оки на півдні.

У цих землях клімат був холодніший, ніж у Подніпров'ї та Південно-Західній Русі, і ґрунти не такі родючі, тому населення цих земель, окрім рільництва, займалося тваринництвом, городництвом, полюванням, рибальством тощо.

З давніх часів у Новгороді склався своєрідний, відмінний від інших земель-князівств, суспільно-політичний устрій. Для Новгорода було звичним закликати, за князя на престол. Князівської династії у Новгороді не було. З 1095 р. до 1304 p., приблизно за 200 років, на новгородському престолі 58 разів змінювалася княжа влада. Князь був, передовсім, головою військової дружини, яку приводив із собою. Проте дружина князя була лише невеликою частиною новгородського війська, основну частину якого складало ополчення. Новгородці могли прогнати князя, якщо вважали, що він кепсько захищає їхні інтереси, але, бувало, що й князі намагалися порушувати давні права новгородців.

Вирішальну роль у визначенні стосунків між новгородцями та їхнім князем зіграли події 1136 p., коли новгородці визнали князя Всеволода Мстиславовича (онука Володимира Мономаха) неспроможним захищати місто і прогнали його. Відтоді у випадку за нового князя з ним укладали спеціальну угоду —ряд. За цим договором князеві заборонялося втручатися у справи міського управління, несправедливо карати, змінювати посадових осіб тощо.

Найвищим органом влади у Новгороді було віче — народні збори. На ньому обирали основних представників міської влади: посадника, тисяцького і владику (архієпископа). Боярство було найвищим станом новгородського суспільства. Саме багаті боярські родини тримали у своїх руках керівництво політичним життям міста. Бояри володіли землями, лісами, рибними угіддями, що давали їм хутра, мед, віск, рибу та інші продукти. Зовнішня і внутрішня торгівля була основним джерелом багатства Новгорода, а новгородські купці володіли великими складами, коморами, річковими та морськими суднами.

Отже, після подій 1136р. у Новгороді запанувала форма державного правління, що отримала назву аристократичної республіки, за якої реальна влада належала міській аристократії.

Объяснение: