5 минут осталось... Прочитать текст на стр 114-116 и ответить письменно на вопросы : 1. Причины восстания ? 2. Что послужило поводом восстания? 3. Назовите крупные очаги восстания и их руководителей. 4.Охарактеризуйте Семиреченский центр движения.
Самым основным сходство в развитии Италии и Германии является то, что для их развития было необходимо ликвидировать разрозненность земель этих двух стран. В них в обеих объединительный процесс брал свое начало наверху, что значит являлся инициативой правящих монархий, расположенных в германской Пруссии и итальянской Сардинии. Инициатива власти основывались на ведении обеими странами войн. Италия воевала с Австрией, а Германия вела конфронтации с Австрией и Францией. Так же схожим было оказываемое Австрией влияние в отношении обоих государств. Развитию стран революционное движение происходившее как в Италии, так и в Германии.
Отличительные черты развития Германии и Италии были следующими:
• В Италии активное действие в процессе объединения земель и в борьбе за реализацию единства страны принимали неравнодушных представители народного общества такие, как Гарибальди с его тысячей.
• Различными были и результаты развития двух стран. Так в ходе внутренних преобразования Германия превратилась в могучую империю владеющую колониями, чего нельзя утверждать об Италии.
• Германия обрела силу и величие даже не смотря на тяжёлый процесс объединения. Его тяжесть заключалась в том что было необходимо слияние тридцати пяти разрозненных земель.
• Таких клочков в Италии было существенно меньше, всего восемь разных провинций. Так же в числе отличий было принятие конституции в Германии, которая давала свобода вероисповедания и права. В Италии не было принято подобного документа.
Боротьба Русі з половцями. Перейшовши в сер. X ст. слідом за торками Волгу, чисельні племена половців ринули в степи Північного Причорномор'я. Вони заволоділи величезною територією, яку давньоруські джерела називали «Половецькою землею»,— від схилів Тянь-Шаня на сході до Дунаю на заході. Витіснивши печенігів з Північного Причорномор'я, половці у 50-х pp. XI ст. наблизились до Середньої Наддніпрянщини. «Повість временних літ» під 1055 р. згадує про мир, укладений між переяславським князем Всеволодом Ярославичем і половецьким ханом Болушем. Під 1062 р. цей літопис засвідчує: «Прийшли половці уперше на Руську землю воювати». Вони розбили Всеволода. А влітку 1068 р. зазнали від них нищівної поразки на р. Альті в Переяславській землі Ізяслав, Святослав і Всеволод Ярославичі, що спричинило народне повстання у Києві. Тоді ж Ізяслава скинули з великокнязівського престолу.
Від 1078 р. половці постійно спустошували Переяславщину і Південну Київщину, а Олег Святославич та інші князі (найчастіше чернігівські) почали залучати половців до боротьби проти суперників на Русі. 1093 р. вони розбили біля Трипілля на підступах до Києва об'єднані сили Святополка Ізяславича київського і тодішнього чернігівського князя Володимира Мономаха. Половецькі хани загрожували самому існуванню Давньоруської держави. Тому з 1094 р. за ініціативою Володимира Мономаха південноруські князі починають об'єднуватися проти цих кочовиків. Про це свідчать рішення князівських з'їздів у Любечі (1097), на Золотчі (1101), біля Долобського озера (1103). У 1103—1111 pp. Святополк Ізяславич київський і Володимир Всеволодич Мономах переяславський здійснюють низку звитяжних походів до Половецької землі, на два десятиліття убезпечуючи Русь від половецької загрози. Але з 30-х pp. XII ст. чернігівські Ольговичі дедалі частіше використовують половців у боротьбі за Київ проти Мономашичів. У 1146—1154 pp. те саме чинить Юрій Долгорукий у суперництві з Ізяславом Мстиславичем за київський стіл. У 60-х pp. XII ст. київські князі Ростислав Мстиславич, а відтак і Мстислав Ізяславич вдаються до спроби організувати спільні дії південноруських князів проти половців. Вокняжившись у Києві 1181 p., голова Ольговичів Святослав Всеволодич вряди-годи залучає половців до усобиць між князями. А проте у 1184—1194 pp. він зі своїм співправителем у Київській землі Рюриком Ростиславичем здійснив кілька успішних походів у Половецький степ. У 1197/98, 1201 і 1204 pp. Роман Мстиславич волинський (від 1199 р. галицько-волинський князь) тричі перемагав половців на їхній землі. 1-їтретини XIII ст. підкуплені половецькі хани брали активну участь у міжусобній боротьбі за Київ між Володимиром Рюриковичем київським, Михайлом Всеволодичем чернігівським і Данилом Романовичем, тодішнім волинським князем. 1239 р. орди Батия вдерлися в степи Північного Причорномор'я і розсіяли половецькі загони. Останні були почасти знищені, почасти відкотилися до Угорщини й Болгарії. Основна ж маса, увійшовши до складу Золотої Орди, асимілювалася.
Самым основным сходство в развитии Италии и Германии является то, что для их развития было необходимо ликвидировать разрозненность земель этих двух стран. В них в обеих объединительный процесс брал свое начало наверху, что значит являлся инициативой правящих монархий, расположенных в германской Пруссии и итальянской Сардинии. Инициатива власти основывались на ведении обеими странами войн. Италия воевала с Австрией, а Германия вела конфронтации с Австрией и Францией. Так же схожим было оказываемое Австрией влияние в отношении обоих государств. Развитию стран революционное движение происходившее как в Италии, так и в Германии.
Отличительные черты развития Германии и Италии были следующими:
• В Италии активное действие в процессе объединения земель и в борьбе за реализацию единства страны принимали неравнодушных представители народного общества такие, как Гарибальди с его тысячей.
• Различными были и результаты развития двух стран. Так в ходе внутренних преобразования Германия превратилась в могучую империю владеющую колониями, чего нельзя утверждать об Италии.
• Германия обрела силу и величие даже не смотря на тяжёлый процесс объединения. Его тяжесть заключалась в том что было необходимо слияние тридцати пяти разрозненных земель.
• Таких клочков в Италии было существенно меньше, всего восемь разных провинций. Так же в числе отличий было принятие конституции в Германии, которая давала свобода вероисповедания и права. В Италии не было принято подобного документа.
Відповідь:
Розробки уроків
Підручники
Відео
Атласи
Реферати
Книги
Боротьба Русі з половцями. Перейшовши в сер. X ст. слідом за торками Волгу, чисельні племена половців ринули в степи Північного Причорномор'я. Вони заволоділи величезною територією, яку давньоруські джерела називали «Половецькою землею»,— від схилів Тянь-Шаня на сході до Дунаю на заході. Витіснивши печенігів з Північного Причорномор'я, половці у 50-х pp. XI ст. наблизились до Середньої Наддніпрянщини. «Повість временних літ» під 1055 р. згадує про мир, укладений між переяславським князем Всеволодом Ярославичем і половецьким ханом Болушем. Під 1062 р. цей літопис засвідчує: «Прийшли половці уперше на Руську землю воювати». Вони розбили Всеволода. А влітку 1068 р. зазнали від них нищівної поразки на р. Альті в Переяславській землі Ізяслав, Святослав і Всеволод Ярославичі, що спричинило народне повстання у Києві. Тоді ж Ізяслава скинули з великокнязівського престолу.
Від 1078 р. половці постійно спустошували Переяславщину і Південну Київщину, а Олег Святославич та інші князі (найчастіше чернігівські) почали залучати половців до боротьби проти суперників на Русі. 1093 р. вони розбили біля Трипілля на підступах до Києва об'єднані сили Святополка Ізяславича київського і тодішнього чернігівського князя Володимира Мономаха. Половецькі хани загрожували самому існуванню Давньоруської держави. Тому з 1094 р. за ініціативою Володимира Мономаха південноруські князі починають об'єднуватися проти цих кочовиків. Про це свідчать рішення князівських з'їздів у Любечі (1097), на Золотчі (1101), біля Долобського озера (1103). У 1103—1111 pp. Святополк Ізяславич київський і Володимир Всеволодич Мономах переяславський здійснюють низку звитяжних походів до Половецької землі, на два десятиліття убезпечуючи Русь від половецької загрози. Але з 30-х pp. XII ст. чернігівські Ольговичі дедалі частіше використовують половців у боротьбі за Київ проти Мономашичів. У 1146—1154 pp. те саме чинить Юрій Долгорукий у суперництві з Ізяславом Мстиславичем за київський стіл. У 60-х pp. XII ст. київські князі Ростислав Мстиславич, а відтак і Мстислав Ізяславич вдаються до спроби організувати спільні дії південноруських князів проти половців. Вокняжившись у Києві 1181 p., голова Ольговичів Святослав Всеволодич вряди-годи залучає половців до усобиць між князями. А проте у 1184—1194 pp. він зі своїм співправителем у Київській землі Рюриком Ростиславичем здійснив кілька успішних походів у Половецький степ. У 1197/98, 1201 і 1204 pp. Роман Мстиславич волинський (від 1199 р. галицько-волинський князь) тричі перемагав половців на їхній землі. 1-їтретини XIII ст. підкуплені половецькі хани брали активну участь у міжусобній боротьбі за Київ між Володимиром Рюриковичем київським, Михайлом Всеволодичем чернігівським і Данилом Романовичем, тодішнім волинським князем. 1239 р. орди Батия вдерлися в степи Північного Причорномор'я і розсіяли половецькі загони. Останні були почасти знищені, почасти відкотилися до Угорщини й Болгарії. Основна ж маса, увійшовши до складу Золотої Орди, асимілювалася.
Пояснення: