5. Пе- речислите признаки централизованного государства. 6. Чем отличается абсо- лютная монархия от сословной? 7. Закончите составление таблиц «Короли Франции. Объединение страны и централизация власти» и «Короли Англии. Объединение страны и централизация власти» (см. задания к 8 18 и 19).
Слово "гайдамаки" походить від турецького "гайде", "гайдамак", що означало "гнати, турбувати, переслідувати". Спочатку гайдамаками українських повстанців назвала польська шляхта, а потім вони почали цим іменем називати себе самі.
Гайдамацький рух – це насамперед широкий соціальний рух селянства, спрямований проти гніту польських і українських феодалів. Але оскільки феодалами на Правобережжі були переважно польські або полонізовані українські шляхтичі, вони виступали носіями й національне-релігійного гніту. Тому класова боротьба селянства проти кріпосництва набирала тут національно-релігійне забарвлення. Разом з тим, гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдине ціле.
Основною масою повстанців були кріпаки, селяни, яким загрожувало покріпачення, сільські наймити, а також міська біднота. Активними учасниками, а то й ватажками усіх загонів були запорізькі козаки. Крім українських селян, міщан, запорожців, у гайдамацьких загонах були й представники інших народів. Підтримувало гайдамак і нижче православне духівництво, незадоволене насадженням католицизму.
Перша згадка в історичних джерелах про гайдамак відноситься до 1715 р. Але найбільшого розмаху цей селянський рух досяг у 1734, 1750 і 1768 роках.
Так, у 1734 р. повстанський рух охопив Київщину, Брацлавщину, Поділля й поширився аж до Східної Галичини. На Брацлавщині, яка стала центром боротьби, гайдамацькі загони очолив старшина надвірних козаків князів Любомирських – Верлан.
Його півтора-тисячний загін став основною силою повстання. Крім Верлана діяло багато інших загонів – Чалого, Гриви, Медведя, Писаренка та ін.
Гайдамаки звільнили Вінницю, Броди, Жванець, Збараж та інші міста, обложили Кам'янець-Подільський. Царські війська, повертаючись з Польщі через Правобережну Україну, разом з польськими військами розгромили і розсіяли гайдамацькі загони. Але вони швидко організовувались знову й продовжували нападати на польську шляхту.
З цієї причини підкреслимо, що вже в 1750 р. численні гайдамацькі загони знову діяли по всій правобережній Україні. Повстанці розгромили багато панських маєтків, захопили ряд міст і містечок, у тому числі Вінницю, Умань, Чигирин, Радомишль, Фастів, Корсунь та ін.
Россия оставалась феодальной страной дольше любых других развитых государств, кроме того, крепостное право сильно тормозило экономику страны и к началу 19 века уже окончательно изжило себя, так как приносило стране только убытки. Еще с 18 века в стране назревал конфликт между крестьянами и властью, а к середине 19 века он достиг своего пика и грозил перейти в революцию. Для того, чтобы этого избежать необходимо было менять государственную систему.
С развитием технологий необходимость в ручном труде отпала и домашние хозяйства приносили все меньше прибыли, а вот на заводах, которые активно начали строиться благодаря индустриализации, не хватало рабочих рук. Этими руками могли бы стать крестьяне, но они не имели права уйти от помещиков, что вызвало волну бунтов. Сами помещики также были недовольны так как крепостное хозяйство теряло свою экономическую привлекательность. Государство с каждым годом получало все меньше денег, а экономика скатывалась в кризис.
В 1859-1861 году крестьянские бунты возникали ужен по всей стране и достигли своего пика. Проигранная Крымская война, которая показала полную несостоятельность военной и экономической систем, усугубляла ситуацию – доверие народа к императору и правительству сильно упало. Именно в такой обстановке начались разговоры о необходимости отменить крепостное право и реформировать страну.
В 1855 году на престол взошел император Александр 2, который на одном из своих открытых выступлений перед дворянством заявил о том, что необходимо упразднить крепостничество указом сверху, пока это не сделали сами крестьяне снизу путем революции.
Відповідь:
Слово "гайдамаки" походить від турецького "гайде", "гайдамак", що означало "гнати, турбувати, переслідувати". Спочатку гайдамаками українських повстанців назвала польська шляхта, а потім вони почали цим іменем називати себе самі.
Гайдамацький рух – це насамперед широкий соціальний рух селянства, спрямований проти гніту польських і українських феодалів. Але оскільки феодалами на Правобережжі були переважно польські або полонізовані українські шляхтичі, вони виступали носіями й національне-релігійного гніту. Тому класова боротьба селянства проти кріпосництва набирала тут національно-релігійне забарвлення. Разом з тим, гайдамаки боролися й за возз'єднання Правобережжя з Лівобережжям в єдине ціле.
Основною масою повстанців були кріпаки, селяни, яким загрожувало покріпачення, сільські наймити, а також міська біднота. Активними учасниками, а то й ватажками усіх загонів були запорізькі козаки. Крім українських селян, міщан, запорожців, у гайдамацьких загонах були й представники інших народів. Підтримувало гайдамак і нижче православне духівництво, незадоволене насадженням католицизму.
Перша згадка в історичних джерелах про гайдамак відноситься до 1715 р. Але найбільшого розмаху цей селянський рух досяг у 1734, 1750 і 1768 роках.
Так, у 1734 р. повстанський рух охопив Київщину, Брацлавщину, Поділля й поширився аж до Східної Галичини. На Брацлавщині, яка стала центром боротьби, гайдамацькі загони очолив старшина надвірних козаків князів Любомирських – Верлан.
Його півтора-тисячний загін став основною силою повстання. Крім Верлана діяло багато інших загонів – Чалого, Гриви, Медведя, Писаренка та ін.
Гайдамаки звільнили Вінницю, Броди, Жванець, Збараж та інші міста, обложили Кам'янець-Подільський. Царські війська, повертаючись з Польщі через Правобережну Україну, разом з польськими військами розгромили і розсіяли гайдамацькі загони. Але вони швидко організовувались знову й продовжували нападати на польську шляхту.
З цієї причини підкреслимо, що вже в 1750 р. численні гайдамацькі загони знову діяли по всій правобережній Україні. Повстанці розгромили багато панських маєтків, захопили ряд міст і містечок, у тому числі Вінницю, Умань, Чигирин, Радомишль, Фастів, Корсунь та ін.
Пояснення:
С развитием технологий необходимость в ручном труде отпала и домашние хозяйства приносили все меньше прибыли, а вот на заводах, которые активно начали строиться благодаря индустриализации, не хватало рабочих рук. Этими руками могли бы стать крестьяне, но они не имели права уйти от помещиков, что вызвало волну бунтов. Сами помещики также были недовольны так как крепостное хозяйство теряло свою экономическую привлекательность. Государство с каждым годом получало все меньше денег, а экономика скатывалась в кризис.
В 1859-1861 году крестьянские бунты возникали ужен по всей стране и достигли своего пика. Проигранная Крымская война, которая показала полную несостоятельность военной и экономической систем, усугубляла ситуацию – доверие народа к императору и правительству сильно упало. Именно в такой обстановке начались разговоры о необходимости отменить крепостное право и реформировать страну.
В 1855 году на престол взошел император Александр 2, который на одном из своих открытых выступлений перед дворянством заявил о том, что необходимо упразднить крепостничество указом сверху, пока это не сделали сами крестьяне снизу путем революции.