5. Представьте себе, что вы перенеслись в середину Хв. и совершили путешествие по Волге - от места, где в неё впадает Кама, до устья Каспийского моря. Опишите, какие народы и государства встрети- лись на вашем пути. Расскажите о городах, озанятиях городских и сельских жителей.
Я думаю, что самое большое сходство между римской и афинской политическими системами заключается в историческом контексте, который подчеркивает эволюцию афинской демократии и Римской республики. В определенной степени кажется, что обе системы были разработаны для решения одинаковых проблем и ответа на один и тот же вопрос, хотя их соответствующие ответы радикально отличались друг от друга.
Следует отметить, что Афины не всегда были демократией. Фактически, Афины ранее имели аристократическую систему и были одним из ряда греческих полисов, которые попали под контроль тиранов - людей, которые смогли захватить контроль над данным полисом. Эта история важна, потому что частью того, что придавало афинской демократии ее радикальный характер, была эта история, потому что она не всегда была демократической и подпадала под влияние сильных людей.
Сходства сводятся к тому, что и там, и там существовали выборные государственные должности, не было долгового рабства, у части населения были конкретные гражданские права (они могли принимать участие в общенародном собрании) и обязанности (должны были служить в армии), правовой статус свободных мужчин или граждан с правовым статусом женщин, мигрантов не сходились.
Различия сводились к тому, что свободные римляне не имели фактической, реальной власти, ведь она была исключительно в руках патрициев, в греческих полисах граждане, действительно, имели власть. В Афинах не было никаких консулов, народных трибун и сената (правда, был ареопаг), армия в Риме должна была осуществлять захватнические действия по отношению к другим государствам, а Афинах армия нужна была для обороны.
Наступною причиною державотворення було виникнення самого давньоукраїнського етносу - автохтонного населення з сильним генотипом, що сформувався саме на цій землі в результаті численних етнічних оновлень і перетворень. Не випадково М.Грушевський вважав, що саме слов’янські племена антів, які залучили до об’єднання залишки скіфів і сарматів, стали генетичним корінням українського народу. Таким чином український етнос сформувався в 4-7 ст. н.е. в часи існування Антського союзу.
Крім того, швидке виникнення найбільшої у Європі держави і динамічний її розвиток були би просто неможливі без багатого державотворчого досвіду і традицій, які зберігалися в пам’яті народу. Мається на увазі Велика Скіфія, Боспорське царство, Антська держава, Готський племінний союз тощо. Сучасний науковець О.Палій таким чином говорить про роль скіфів на нашій землі: «Могутній племінний союз скіфів дозрів до рівня державності уже до середини І тисячоліття до н.е., об’єднавши в тому числі і праслов’ян. Таким чином, значно раніше, ніж у більшості регіонів Європи, в Україні створилися умови для державного життя та об’єднання в межах держави Великої Скіфії майже всієї території України»[1].
Російська історіографія наукову концепцію етногенезу європейських народів, основою якої є твердження про те, що саме народ є основним суб’єктом історії, на основі його самоорганізації і виникли сучасні держави. В Кремлі досі дотримуються «норманської теорії», згідно з якою саме Рюриковичів утворили Новгородську, Київську і Московську держави. Звідси робиться політичний висновок: одна династія – одна держава, що, на думку росіян, виправдовую їх агресивну політику підкорення сусідніх народів.