В политической системе средневековой России церковь занимала одно из центральных мест. Церковное управление строилось по тину светского. Па службе у церковных иерархов находились бояре и вооруженные слуги. Структура и компетенция церковной организации, ее административные и судебные полномочия определялись специальной правовой системой - церковным правом. Земельные и иные богатства церкви обеспечивали ее относительную экономическую независимость от государства и позволяли играть важную политическую роль. Положение средневековой церковной организации можно определить как государство в государстве. В подобной ситуации стало естественным стремление государства включить церковные институты в общую структуру государственного аппарата, решить определенный круг проблем за счет церкви.
С середины XVI века проводимая государством церковная политика была направлена на ограничение привилегий церковной организации. Наибольшую остроту приобрело решение вопросов о церковном землевладении, о судебных и тарханных правах, о вмешательстве церкви в дела государства.
Цель работы состоит в изучении возникновения и восстановления института патриаршества в России .
В соответствии с этим определены задачи работы :
изучить историю возникновения и возобновления патриаршества в России
Назвать и определить основной вклад патриархов с возникновения патриаршества и до наших дней.
Проанализировать деятельность патриархов Московских и всея Руси.
1. Учреждение патриаршества в России
Патриаршество на Руси было введено в 1589 году при царе Феодоре Иоанновиче, сыне Ивана Грозного. К этому времени русское государство успокоилось от внутренних и внешних бед, и вместе с возвышением самодержавной власти московского царя и расширением государственной границы России распространилась и возвысилась в своем внешнем положении Российская Церковь. В территориальном и материальном отношении Московская митрополия превосходила многие патриархаты, и нередко иерусалимский, антиохийский и другие патриархи приезжали в Москву за милостыней; кроме того, константинопольский патриарх после завоевания Константинополя турками (1453) находился в тяжкой зависимости от турецкого султана. В таких условиях патриархам была понятна русского царя, благочестивого Феодора Иоанновича, освободить русскую Церковь от подчинения константинопольскому патриарху и дать российскому митрополиту сан патриарха.
Первым патриархом стал московский митрополит Иов. Было введено патриаршее богослужение, первосвятитель получил особые одежды.
Когда царь Феодор Иоаннович заботился об учреждении патриаршества, он в благочестивом усердии желал возвеличить Русскую Церковь этим высоким саном, а Промысел Божий приготовлял в лице патриархов для Русской Церкви и народа хранителей и поборников Православной веры. Патриаршество была введено незадолго до начала Смутного времени. В страшное время самозванцев, когда Россию чуть не погубили безначалие и чужеземная власть, именно патриарх, пользующийся самым высоким уважением и авторитетом у русских людей, один направлял действия народа к России.
Патриарх Иов принял активное участие в защите независимости страны: он разослал грамоту, чтобы в храмах ежедневно служили молебны об успехе царя Бориса Годунова над самозванцем, он обличал в храме тех, кто нарушил присягу русскому царю, просил бояр вразумлять народ. В то время, когда многие присягнули самозванцу, патриарх Иов остался тверд, за что претерпел поругание. При захвате Москвы сторонниками самозванца, злодеи во время Литургии ворвались в алтарь и стали рвать с Иова святительскую одежду; затем, после многих издевательств, святителя заключили в монастырь.
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.
С середины XVI века проводимая государством церковная политика была направлена на ограничение привилегий церковной организации. Наибольшую остроту приобрело решение вопросов о церковном землевладении, о судебных и тарханных правах, о вмешательстве церкви в дела государства.
Цель работы состоит в изучении возникновения и восстановления института патриаршества в России .
В соответствии с этим определены задачи работы :
изучить историю возникновения и возобновления патриаршества в России
Назвать и определить основной вклад патриархов с возникновения патриаршества и до наших дней.
Проанализировать деятельность патриархов Московских и всея Руси.
1. Учреждение патриаршества в России
Патриаршество на Руси было введено в 1589 году при царе Феодоре Иоанновиче, сыне Ивана Грозного. К этому времени русское государство успокоилось от внутренних и внешних бед, и вместе с возвышением самодержавной власти московского царя и расширением государственной границы России распространилась и возвысилась в своем внешнем положении Российская Церковь. В территориальном и материальном отношении Московская митрополия превосходила многие патриархаты, и нередко иерусалимский, антиохийский и другие патриархи приезжали в Москву за милостыней; кроме того, константинопольский патриарх после завоевания Константинополя турками (1453) находился в тяжкой зависимости от турецкого султана. В таких условиях патриархам была понятна русского царя, благочестивого Феодора Иоанновича, освободить русскую Церковь от подчинения константинопольскому патриарху и дать российскому митрополиту сан патриарха.
Первым патриархом стал московский митрополит Иов. Было введено патриаршее богослужение, первосвятитель получил особые одежды.
Когда царь Феодор Иоаннович заботился об учреждении патриаршества, он в благочестивом усердии желал возвеличить Русскую Церковь этим высоким саном, а Промысел Божий приготовлял в лице патриархов для Русской Церкви и народа хранителей и поборников Православной веры. Патриаршество была введено незадолго до начала Смутного времени. В страшное время самозванцев, когда Россию чуть не погубили безначалие и чужеземная власть, именно патриарх, пользующийся самым высоким уважением и авторитетом у русских людей, один направлял действия народа к России.
Патриарх Иов принял активное участие в защите независимости страны: он разослал грамоту, чтобы в храмах ежедневно служили молебны об успехе царя Бориса Годунова над самозванцем, он обличал в храме тех, кто нарушил присягу русскому царю, просил бояр вразумлять народ. В то время, когда многие присягнули самозванцу, патриарх Иов остался тверд, за что претерпел поругание. При захвате Москвы сторонниками самозванца, злодеи во время Литургии ворвались в алтарь и стали рвать с Иова святительскую одежду; затем, после многих издевательств, святителя заключили в монастырь.
1. Упереджене ставлення:
Політична ідея винятковості малоросів, як вважає таємний радник Юзефович, є вигадкою австрійсько-польської інтриги, яку запустили у нас поляки на початку 40-х рр.
У 1861 р. почали видавати в Петербурзі Білозерський разом з Кулішем журнал “Основа”. Поява цього журналу – перший формальний прояв української пропаганди.
Заснований в Києві відділ імператорського Російського географічного товариства прихистив тих неблагонадійних і шкідливих осіб, які нині вирізняються особливою діяльністю на ниві поширення серед народу ідеї про самостійну народність малоросів.
Найголовнішими діячами відділу на терені поширення в народі хибної і шкідливої думки про самостійність малоросійської народності, мови й літератури є Чубинський і колишній доцент Київського університету Драгоманов.
...українофіли наполегливо намагаються піднести простонародну говірку Південної Росії до рівня літературної мови, перекладаючи твори російської та іноземних літератур і видаючи оригінальні твори.
З особливою увагою стежачи за напрямом усіх видань для народу малоросійською говіркою, дійшли позитивного висновку, що вся літературна діяльність так званих українофілів має кваліфікуватися як посягання на державну єдність і цілісність Росії, приховане більш-менш пристойними формами.
2. Найбільша загроза:
Дозволити створення особливої простонародної літератури українською говіркою – означало б закласти міцне підґрунтя для розвитку переконання у можливості здійснити в майбутньому, хоча, можливо, і досить віддаленому, відчуження України від Росії.
3. Докази упередженості:
Це переконання підтверджує історія одного з найбільш завзятих пропагандистів українофільства Куліша, який чи не першим заклав основу до подальшого розвитку і поширення шкідливого й безглуздого вчення про відокремлення Малоросії...
Майже одночасно з Кулішем з’явився поет Шевченко, якого прихильники Куліша, коли поет помер, намагалися щосили підняти на п’єдестал народного кумира.