5. систематизируйте основные факты, относящиеся к развитию трапе порта в россии в первой половине xix в. (в виде хронологической табли- цы, тезисов — по выбору). какие новые явления вы отметите? в чём со- стояло их значение?
Средневековая философия Запада и Востока- это прежде всего философия доиндустриального, или феодального, общества, для которого характерно господство теологии и религии. Коренные изменения произошли в эпоху Возрождения, которая создала свою блестящую культуру. Базисом, на котором выросла культура Возрождения, стали городское хозяйство в период его перехода в капиталистическое. В своей работе я пытаюсь сравнить эти эпохи в тех аспектах философии, которые кажутся мне наиболее важными. Я использую не учения какого-то одного философа эпохи, а наиболее характерные положения разных представителей своего времени. Основные принципы средневековой философии (отражают принципы средневекового мышления): Принцип абсолютной личности — наиболее фундаментальная идея философского значения. Теоцентризм — принцип, согласно которому Бог является центром, фокусом средневековых философских и религиозныхпредставлений; конкретизирует принцип абсолютной личности. Монотеизм — Бог един, а не множествен. В отличие от античных богов христианский Бог един и уникален. Креационизм — учение о сотворении мира Богом из ничего. Тем самым дается новый ответ на уже в античности поставленный во о том, как из единого рождается множественное. Символизм — понимание земного как инобытия, мира Бога. Средневековый антропоцентризм: человек — не микрокосмос, а созданное Богом привилегированное существо, повелитель всего созданного для него. Главная проблема философии (и религии) — не Космос, а человек. Человек обладает не двумя измерениями, а именно телом и душой, как считали гении античности, а тремя. К первым двум добавляется "дух" (духовность) — причастность к божественному посредством веры. Высочайшая добродетель — не разум, не интеллект, а добрая воля, повиновение заповедям Бога. Вслед за Богом человек причастен к добру. Суть человека — вера, надежда, любовь, "но любовь из них больше" (апостол Павел). Быть человеком — значит жить по этическим правилам, изложенным Христом в Нагорной проповеди. Общество как "Град земной", как символ и подготовка к "Граду Божего". Средневековая герменевтика — искусство интерпретации текстов. Концепция линейного времени и множественности времен. Идея историзма. Истолкование природы универсалий. (общих философских понятий)
Вибух ненависті по відношенню до іноземців підспудно визрівав віддавна. Невдоволення «заморськими дияволами», «іноземними варварами» ставало дуже широким, причому виявлялося воно перш за все на місцевому рівні, головним чином у антимісіонерских виступах. Місіонери активно діяли в Китаї; саме вони перш за все контактували з китайським селянством. Природно, що вони першими відчули на собі міць традиційної структури і силу опору Китаю усього далекого, що як раз і уособлювали в кінці XIX ст. місіонери. З літа 1898 р. і особливо після провалу реформ антимісіонерский рух все наростало і в ряді місць починало приймати організовані форми. Під гаслом «Підтримаємо Цин, знищимо іноземців!» Повстанці в різних провінціях країни руйнували християнські церкви і будинки місіонерів, переслідували прийняли християнство китайців (їх було дуже небагато), а заодно громили крамниці іноземних торговців, приміщення іноземних консульств в торгових центрах. Відкрита підтримка державами курсу на реформа розставила все на свої місця. Країна після ста днів реформ виявилася напередодні потужного народного вибуху, вибуху люті, спрямованого проти господарювали в країні іноземців, проти вторгся в Китай колоніального капіталу, проти всіх тих нових порядків, які протистояли старому, звичному, нормативного, що спирався на потужні пласти тисячоліть, на пофарбований в конфуціанські і даоської-буддійські тону цивілізаційний фундамент. Відчуваючи підтримку населення, уряд Китаю в конце1898 р. стало на більш жорсткі позиції по відношенню до іноземців, відмовляючи їм у проханні про концесії або оренди територій. Обстановка в Пекіні ставала все більш напруженою. Іноземні місії ввели в місто збройні загони для своєї охорони. У Пекіні і по всій країні поширилися чутки про майбутню розправу з іноземцями, а також листівки, в яких висміювалися європейці, особливо місіонери. Очолив антііностранное рух товариство «іхетуанів» («Загони справедливості і миру»), доктринальна основа якого сходила до даоської-буддійської віри, (за що повсталі пізніше отримали в європейській пресі найменування «боксерів» ), не кажучи вже про ритуали, амулетах, заклинаннях і т. п.
Виступи іхетуанів почалися в провінції Шаньдун ще в 1898 р
і були спрямовані проти німецьких місіонерів, солдатів і фахівців, планували трасу залізниці. Місцева влада намагалися навести порядок, але рух, незважаючи на це, всі ширилося. У 1899-1900 рр. . воно перемістилося в столичну провінцію Чжілі. Численні загони розташувалися поблизу Пекіна і Тяньцзіня. Стурбовані іноземні дипломати наполягали на ухваленні рішучих заходів проти повстанців, але медичне уряд не поспішав з цим. Обстановка тим часом ставала все більш загрозливою. В кінці травня 1900 р. на нараді посланників держав було прийнято рішення направити до Пекіна додатковий контингент військ для охорони місій. Крім того, на адресу цинського уряду були передані заяви загрозливого характеру, які 17 червня були підкріплені захопленням фортеці Дагу поблизу Тяньцзіня зведеним загоном іноземних військ, що фактично означало оголошення війни.
Циси коливалася, не знаючи, що робити. Більшість її радників схилялося до підтримки іхетуанів та використання відповідного моменту для того, щоб дати відсіч державам. Саме ця точка зору і взяла гору. Імператриця відкрила ворота Пекіна перед нхетуанямі, а також ввела в місто регулярну армію, солдати якої теж були різко налаштовані проти іноземців. II червня в Пекіні солдати вбили на вулиці радника японського посольства Сугіяма, 20 червня - німецького посланника Кеттелера. Це означало оголошення війни, що й було офіційно підтверджено імператорським указом від 21 червня (у відповідь на ультиматум держав від 19 червня). Указ офіційно санкціонував повстання іхетуанів, хоча і прагнув поставити їх дії під контроль
Коренные изменения произошли в эпоху Возрождения, которая создала свою блестящую культуру. Базисом, на котором выросла культура Возрождения, стали городское хозяйство в период его перехода в капиталистическое.
В своей работе я пытаюсь сравнить эти эпохи в тех аспектах философии, которые кажутся мне наиболее важными. Я использую не учения какого-то одного философа эпохи, а наиболее характерные положения разных представителей своего времени.
Основные принципы средневековой философии (отражают принципы средневекового мышления):
Принцип абсолютной личности — наиболее фундаментальная идея философского значения.
Теоцентризм — принцип, согласно которому Бог является центром, фокусом средневековых философских и религиозныхпредставлений; конкретизирует принцип абсолютной личности.
Монотеизм — Бог един, а не множествен. В отличие от античных богов христианский Бог един и уникален.
Креационизм — учение о сотворении мира Богом из ничего. Тем самым дается новый ответ на уже в античности поставленный во о том, как из единого рождается множественное.
Символизм — понимание земного как инобытия, мира Бога.
Средневековый антропоцентризм: человек — не микрокосмос, а созданное Богом привилегированное существо, повелитель всего созданного для него. Главная проблема философии (и религии) — не Космос, а человек. Человек обладает не двумя измерениями, а именно телом и душой, как считали гении античности, а тремя. К первым двум добавляется "дух" (духовность) — причастность к божественному посредством веры. Высочайшая добродетель — не разум, не интеллект, а добрая воля, повиновение заповедям Бога. Вслед за Богом человек причастен к добру. Суть человека — вера, надежда, любовь, "но любовь из них больше" (апостол Павел). Быть человеком — значит жить по этическим правилам, изложенным Христом в Нагорной проповеди.
Общество как "Град земной", как символ и подготовка к "Граду Божего".
Средневековая герменевтика — искусство интерпретации текстов.
Концепция линейного времени и множественности времен. Идея историзма.
Истолкование природы универсалий. (общих философских понятий)
ответ
ответ дан
pvp86
Вибух ненависті по відношенню до іноземців підспудно визрівав віддавна. Невдоволення «заморськими дияволами», «іноземними варварами» ставало дуже широким, причому виявлялося воно перш за все на місцевому рівні, головним чином у антимісіонерских виступах. Місіонери активно діяли в Китаї; саме вони перш за все контактували з китайським селянством. Природно, що вони першими відчули на собі міць традиційної структури і силу опору Китаю усього далекого, що як раз і уособлювали в кінці XIX ст. місіонери. З літа 1898 р. і особливо після провалу реформ антимісіонерский рух все наростало і в ряді місць починало приймати організовані форми. Під гаслом «Підтримаємо Цин, знищимо іноземців!» Повстанці в різних провінціях країни руйнували християнські церкви і будинки місіонерів, переслідували прийняли християнство китайців (їх було дуже небагато), а заодно громили крамниці іноземних торговців, приміщення іноземних консульств в торгових центрах. Відкрита підтримка державами курсу на реформа розставила все на свої місця. Країна після ста днів реформ виявилася напередодні потужного народного вибуху, вибуху люті, спрямованого проти господарювали в країні іноземців, проти вторгся в Китай колоніального капіталу, проти всіх тих нових порядків, які протистояли старому, звичному, нормативного, що спирався на потужні пласти тисячоліть, на пофарбований в конфуціанські і даоської-буддійські тону цивілізаційний фундамент. Відчуваючи підтримку населення, уряд Китаю в конце1898 р. стало на більш жорсткі позиції по відношенню до іноземців, відмовляючи їм у проханні про концесії або оренди територій. Обстановка в Пекіні ставала все більш напруженою. Іноземні місії ввели в місто збройні загони для своєї охорони. У Пекіні і по всій країні поширилися чутки про майбутню розправу з іноземцями, а також листівки, в яких висміювалися європейці, особливо місіонери. Очолив антііностранное рух товариство «іхетуанів» («Загони справедливості і миру»), доктринальна основа якого сходила до даоської-буддійської віри, (за що повсталі пізніше отримали в європейській пресі найменування «боксерів» ), не кажучи вже про ритуали, амулетах, заклинаннях і т. п.
Виступи іхетуанів почалися в провінції Шаньдун ще в 1898 р
і були спрямовані проти німецьких місіонерів, солдатів і фахівців, планували трасу залізниці. Місцева влада намагалися навести порядок, але рух, незважаючи на це, всі ширилося. У 1899-1900 рр. . воно перемістилося в столичну провінцію Чжілі. Численні загони розташувалися поблизу Пекіна і Тяньцзіня. Стурбовані іноземні дипломати наполягали на ухваленні рішучих заходів проти повстанців, але медичне уряд не поспішав з цим. Обстановка тим часом ставала все більш загрозливою. В кінці травня 1900 р. на нараді посланників держав було прийнято рішення направити до Пекіна додатковий контингент військ для охорони місій. Крім того, на адресу цинського уряду були передані заяви загрозливого характеру, які 17 червня були підкріплені захопленням фортеці Дагу поблизу Тяньцзіня зведеним загоном іноземних військ, що фактично означало оголошення війни.
Циси коливалася, не знаючи, що робити. Більшість її радників схилялося до підтримки іхетуанів та використання відповідного моменту для того, щоб дати відсіч державам. Саме ця точка зору і взяла гору. Імператриця відкрила ворота Пекіна перед нхетуанямі, а також ввела в місто регулярну армію, солдати якої теж були різко налаштовані проти іноземців. II червня в Пекіні солдати вбили на вулиці радника японського посольства Сугіяма, 20 червня - німецького посланника Кеттелера. Це означало оголошення війни, що й було офіційно підтверджено імператорським указом від 21 червня (у відповідь на ультиматум держав від 19 червня). Указ офіційно санкціонував повстання іхетуанів, хоча і прагнув поставити їх дії під контроль
Подробнее - на -