6. Расположите события в хронологическом порядке. Запишите цифры, которыми обозначены события, в правильной последовательности. 1) разделение христианской церкви на католическую и православную
2) создание ордена госпитальеров
3) призыв папы Урбана II совершить Крестовый поход про¬тив «неверных»
Объяснение:
Учёных и археологов всего мира всегда интересовали гробницы египетских фараонов, так как в них можно было найти много ценных и интересных для науки предметов. Однако погребения фараонов Древнего и Среднего царства были разграблены полностью. Долгое время не удавалось обнаружить ни одной целой царской гробницы времён Нового царства. Таким образом, подлинная обстановка царских погребений древнего Египта все ещё оставалась неизвестной.
Открытие в 1922 году гробницы Тутанхамона было одним из волнующих археологических приключений XX века и большим событием в египтологии.
Однажды известный археолог Говард Картер случайно приехал в Луксор и узнал, что на западном склоне горы, возвышающейся над Долиной царей, обнаружена неизвестная до того гробница. Шайки грабителей, пользуясь тем, что во время войны труднее стало поддерживать порядок, активизировались и бесцеремонно шарили по Фиванскому некрополю.
Глубокой ночью Г. Картер вместе с вооружёнными рабочими поднялся на шестисот-метровую гору, где незадолго до того сражались конкуренты. Здесь он увидел верёвку. Она круто спускалась по отвесному склону. Снизу доносились приглушённые звуки. Там лихорадочно работали грабители. Отвязав их верёвку и привязав свою, Г. Картер, недолго думая, соскользнул по ней на дно узкой расщелины, где находился вход в гробницу. Не теряя присутствия духа, Г. Картер предложил грабителям либо немедленно убраться, либо остаться здесь, потому что верёвку в случае отказа он уберёт. До гребня скалы было 43 м, а до дна долины — 73. Грабителям ничего не оставалось, как уступить.
У політичній долі Балканської Греції в V—IV ст. до н. е. значну роль відігравала Македонія. Вигідне географічне положення на перехресті шляхів, що вели з Північної Греції у Фракію, Іллірію та до проток, було важливим чинником господарського розвитку країни. На початку V ст. до н. е. у Македонії сформувалася первісна державність. Цар обирався з членів одного зі знатних родів. Значний вплив на розвиток македонського суспільства і держави мали грецькі поліси, з якими підтримували відносини і македонські царі. Проте македонський цар Александр І розпочав боротьбу проти грецьких колоній, що перешкоджали виходу до моря. Його наступник скористався скрутним становищем Афін (Пелопоннеська війна) і добився від грецьких колоній визнання своїх територіальних претензій.
Особливо велику роль у посиленні Македонії відіграв цар Філіпп II, видатний політик, дипломат і полководець (IV ст. до н. е.). Він здійснив реформи, що сприяли перетворенню Македонії на одну з найсильніших держав, яка стала суперницею світової Перської імперії: споруджувалися міста, розвивалася металургія, у копальнях щорічно видобували багато золота, що дало змогу карбувати золоту монету.
Особливу увагу Філіпп II приділяв перетворенням у військовій справі. Армія комплектувалася з вільних македонських землеробів, які набиралися за територіальними округами і кілька років проходили спеціальну підготовку. Було проведено зміни в шикуванні основного роду військ — важкоозброєних піхотинців: довга шеренга поділялася на кілька фаланг, що підвищувало ма-
невреність і полегшувало перебудову під час бою. До основного строю'фа-ланги додавались спеціальні щитоносці, лучники, метальники списів. Кіннота з допоміжного роду військ стала окремим, якому доручалися самостійні завдання. Під час битви використовувалися метальні гармати, тарани, облогові пристрої, за до яких можна було здобувати укріплені міста і фортеці. Македонська армія стала однією з наймогутніших армій того часу.
Було ліквідовано систему напівсамостійних князівств. Більша частина аристократії перебувала при царському дворі. Роздаючи аристократам державні та військові посади, цар поставив їх у залежність від центральної влади. Усе це сприяло централізації державного управління та зміцненню царської влади.
У боротьбі за гегемонію у грецькому світі Філіпп II діяв обережно, ставив реальні зовнішньополітичні завдання: зміцнив північні кордони, розбив війська фракійців тощо.
Перемога Філіппа II зміцнила його авторитет і виправдала втручання в загальногрецькі справи.
Антимакедонську групу очолював великий оратор Демосфен. Ця група відображала інтереси широких в афінського громадянства, побою-
ючись, що втрата незалежності призведе до падіння афінської демократії. Політична програма Демосфена полягала в мобілізації всіх сил і засобів проти Філіппа II. Для її виконання він розгорнув активну діяльність: було значно поповнено бюджет, подолані суперечності між Афінами і Фівами. На сторону Афін перейшли Візантія, Родос; були ізольовані лідери про-македонської групи.
Тверезо оцінивши ситуацію, Філіпп II вирішив завдати Афінам удару в протоках. Саме тут проходив важливий торговельний шлях. Проте Афіни не дали Філіппу II реалізувати ці плани. Вирішальна битва між об'єднаними силами греків і армією царя відбулася в 338 р. до н. е. біля м. Херонея. У цій битві серед полководців своїм талантом та відвагою відзначився молодий Александр — син Філіппа II. Бій закінчився на користь македонян.
До переможених цар виявив великий дипломатичний і політичний такт, не провадив політики насильства і розрухи, що забезпечило підтримку багатьох грецьких міст, зміцнило позицію його прихильників.
За ініціативою царя було скликано загальногрецький конгрес, який юридичне закріпив утвердження македонського панування над Грецією. На конгресі було організовано Елліністичний союз грецьких міст, а Філіппа визнано його гегемоном. Він став головнокомандувачем збройних сил і керманичем зовнішньої політики. Проголошувався загальний мир у Греції, недоторканність приватної власності, заборонялися втручання у внутрішні справи полісів, зміни існуючого політичного ладу тощо.
На зміну ворогуванню полісів прийшла нова політична реальність — об'єднана під македонським пануванням Греція.
Одним із важливих рішень конгресу було проголошення війни Перській імперії. Після загибелі царя Філіппа II його наступник — син Александр — продовжив політику свого батька. З його ім'ям пов'язаний початок нового періоду грецької історії — епохи еллінізму.