1. Ярость норманнов. В IX веке по всей Европе священники возносили молитвы: «Господи, защити нас от ярости норманнов!» Норманны — это древние скандинавы, предки современных датчан, шведов, норвежцев и исландцев. Норманнами — «северными людьми» — их называли жители Западной Европы, на Руси они были известны как варяги. Скандинавия отличается довольно суровым климатом. Земель, удобных для обработки, мало, поэтому огромную роль в жизни скандинавов играло море. Море давало пищу, море было дорогой, позволяющей быстро попасть в другие страны. В VIII—X веках в Скандинавии усиливалось влияние вождей, образовывались сильные дружины, стремившиеся к славе и добыче. И как следствие — нападения, завоевания и переселение на новые земли. Смельчаков, отважившихся рисковать жизнью в дальних плаваниях и грабежах, в Скандинавии называли викингами. С конца VIII века и в течение почти трёх веков нападения норманнов следовали одно за другим. Они опустошали побережье, по рекам проникали далеко в глубь любой страны, разоряли Лондон, Париж, Ахен... Их нападения бывали столь внезапны, что к тому времени, как против них выступало войско местного правителя, они успевали отплыть назад с богатой добычей, оставив за собой дымящиеся развалины. Там же, где норманны не рассчитывали на лёгкую победу, они проявляли осторожность: отложив мечи в сторону, выдавали себя за купцов и начинали с выгодой заниматься торговлей. Со временем норманны стали захватывать прибрежные районы других стран и основывать там свои государства. Так было в Шотландии, Ирландии, Англии. В X веке французский король вынужден был уступить норманнам обширные земли на севере страны. Так возникло герцогство Нормандия. Осевшие там скандинавы приняли христианство, переняли местный язык и обычаи. Норманны были лучшими мореходами своего времени. Их быстроходные корабли легко передвигались по узким рекам, но выдерживали и океанские штормы. Ещё в конце IX века норманны открыли остров, названный ими Исландией - «страной льда», и начали его заселять. В X веке исландец Эйрик Рыжий обнаружил большую землю к северо-западу от Исландии, которую назвал Гренландией - «зелёной страной». Около 1000 года сын Эйрика Рыжего Лейв по прозвищу Счастливый достиг побережья Северной Америки. Лейв и его спутники назвали эту страну Вйнланд - «страна винограда». Они оказались первыми европейцами, которые за 500 лет до Колумба побывали в Новом Свете. Уже в наше время археологи раскопали поселение норманнов на острове Ньюфаундленд. Правда, надолго закрепиться в Америке норманнам не удалось. Рассказы о стране Вйнланд передавались из поколения в поколение, но за пределами Скандинавии о ней так никто и не узнал. Для тех, чьи земли разоряли норманны, они были варварами-язычниками, разрушавшими христианскую
Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. Веде свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Головою виступав виборний гетьман. З 1654 перебувала під протекторатом московського царя. Протягом другої половини XVII — початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії.
У 1667 за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування лише на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Московського царства від її військових супротивників. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Шведської імперії. Протягом 18 століття поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.
Оскільки з середини XIV й до 1780-х саме городові козаки були найчисленнішою групою служилого стану Гетьманщини, її також іноді згадують як Військо запорозьке Городове.
Значение Української козацької держави
Народження з Запорізької Січі Гетьманської держави було логічним продовженням формування нації і державності. Виняткову роль в цьому відіграв гетьман Богдан Хмельницький. При ньому держава набула всіх ознак республіканського демократичного устрою.
В цей час в Україні сформувалась нова верства населення — шляхта. В межах Гетьманщини саме шляхта і забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XTV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила і сприйняла все краще від попередніх поколінь. Шляхта стала соціальним ідеалом нової української еліти Гетьманщини, яка досягла зрештою російського дворянського звання. Ця концепція грунтовно досліджена в монографії Н.Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)".— Київ, 1994.
1. Ярость норманнов. В IX веке по всей Европе священники возносили молитвы: «Господи, защити нас от ярости норманнов!»
Норманны — это древние скандинавы, предки современных датчан, шведов, норвежцев и исландцев. Норманнами — «северными людьми» — их называли жители Западной Европы, на Руси они были известны как варяги.
Скандинавия отличается довольно суровым климатом. Земель, удобных для обработки, мало, поэтому огромную роль в жизни скандинавов играло море. Море давало пищу, море было дорогой, позволяющей быстро попасть в другие страны.
В VIII—X веках в Скандинавии усиливалось влияние вождей, образовывались сильные дружины, стремившиеся к славе и добыче. И как следствие — нападения, завоевания и переселение на новые земли. Смельчаков, отважившихся рисковать жизнью в дальних плаваниях и грабежах, в Скандинавии называли викингами.
С конца VIII века и в течение почти трёх веков нападения норманнов следовали одно за другим. Они опустошали побережье, по рекам проникали далеко в глубь любой страны, разоряли Лондон, Париж, Ахен... Их нападения бывали столь внезапны, что к тому времени, как против них выступало войско местного правителя, они успевали отплыть назад с богатой добычей, оставив за собой дымящиеся развалины. Там же, где норманны не рассчитывали на лёгкую победу, они проявляли осторожность: отложив мечи в сторону, выдавали себя за купцов и начинали с выгодой заниматься торговлей.
Со временем норманны стали захватывать прибрежные районы других стран и основывать там свои государства. Так было в Шотландии, Ирландии, Англии. В X веке французский король вынужден был уступить норманнам обширные земли на севере страны. Так возникло герцогство Нормандия. Осевшие там скандинавы приняли христианство, переняли местный язык и обычаи.
Норманны были лучшими мореходами своего времени. Их быстроходные корабли легко передвигались по узким рекам, но выдерживали и океанские штормы. Ещё в конце IX века норманны открыли остров, названный ими Исландией - «страной льда», и начали его заселять. В X веке исландец Эйрик Рыжий обнаружил большую землю к северо-западу от Исландии, которую назвал Гренландией - «зелёной страной». Около 1000 года сын Эйрика Рыжего Лейв по прозвищу Счастливый достиг побережья Северной Америки. Лейв и его спутники назвали эту страну Вйнланд - «страна винограда». Они оказались первыми европейцами, которые за 500 лет до Колумба побывали в Новом Свете. Уже в наше время археологи раскопали поселение норманнов на острове Ньюфаундленд. Правда, надолго закрепиться в Америке норманнам не удалось. Рассказы о стране Вйнланд передавались из поколения в поколение, но за пределами Скандинавии о ней так никто и не узнал.
Для тех, чьи земли разоряли норманны, они были варварами-язычниками, разрушавшими христианскую
.
ответ:1
Объяснение:
Гетьма́нщина або Ві́йсько Запоро́зьке — українська козацька держава на території Наддніпрянщини, Сіверщини, Полісся та Східного Поділля. Веде свій початок від найбільшого козацького повстання в Речі Посполитій — Хмельниччини. Головою виступав виборний гетьман. З 1654 перебувала під протекторатом московського царя. Протягом другої половини XVII — початку XVIII століття, під час громадянської війни — часу розколу та правління окремими територіями різних гетьманів, останні, в боротьбі за єдиновладдя, визнавали верховенство Московського царства, Речі Посполитої та Османської імперії.
У 1667 за Андрусівським миром розділена по Дніпру на Правобережну і Лівобережну Україну. Після остаточного скасування в Речі Посполитій козацького устрою на Правобережжі 1699 року, продовжила існування лише на теренах Лівобережжя. Виконувала роль заслону для Московського царства від її військових супротивників. 1709 року, під час Великої північної війни, невдало намагалася перейти під протекторат Шведської імперії. Протягом 18 століття поступово втратила політичну і економічну автономію. 1764 року наказом імператриці Катерини ІІ інститут гетьмана було скасовано, а ще через рік Гетьманщину реформовано в Малоросійську губернію.
Оскільки з середини XIV й до 1780-х саме городові козаки були найчисленнішою групою служилого стану Гетьманщини, її також іноді згадують як Військо запорозьке Городове.
Значение Української козацької держави
Народження з Запорізької Січі Гетьманської держави було логічним продовженням формування нації і державності. Виняткову роль в цьому відіграв гетьман Богдан Хмельницький. При ньому держава набула всіх ознак республіканського демократичного устрою.
В цей час в Україні сформувалась нова верства населення — шляхта. В межах Гетьманщини саме шляхта і забезпечувала тяглість в існуванні українського політичного етносу з XTV по XIX ст. Шляхта, а не якийсь інший стан, пережила і сприйняла все краще від попередніх поколінь. Шляхта стала соціальним ідеалом нової української еліти Гетьманщини, яка досягла зрештою російського дворянського звання. Ця концепція грунтовно досліджена в монографії Н.Яковенко "Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна)".— Київ, 1994.