В первой трети XIX века экономика Российской империи стала всё более отставать в своём развитии от ведущих держав. Состояние дел в промышленности к началу царствования Николая I (1825—1855) было наихудшим за всю историю Российской империи. Промышленности конкурировать с Западом, где в то время уже подходила к концу Промышленная революция, фактически не существовало (подробнее см. Индустриализация в Российской империи). В экспорте России было лишь сырьё, почти все виды промышленных изделий, необходимые стране, приобретались за рубежом.
Объяснение:
1990-х годах экономика бывшего Советского Союза (РСФСР), а затем и России, пережила глубокий спад, сопровождавшийся всплеском инфляции, снижением инвестиций, нарастанием внешнего долга, бартеризацией экономики, уменьшением доходов населения и многими другими негативными явлениями. В этот период проводился ряд экономических реформ, в том числе либерализация цен и внешней торговли, массовая приватизация. Одним из результатов реформ стал переход экономики страны от плановой к рыночной. В 1990-е годы определился и рост разрыва в экономическом развитии регионов страны[1].
У перші роки правління Кароля корупція досягла неймовірних розмірів, причому величезні прибутки отримували насамперед прихильники французької орієнтації Миколу Малакса і Макс Аушнітт. Сам Кароль став найбагатшим землевласником країни, а також співвласником 34 промислових підприємств і декількох банків. У Румунії одночасно почала діяти фашистська партія «Залізна гвардія», яка організувала в 1933 році вбивство прем'єр-міністра Іона Георга Дуки.
У 1938 році Кароль II за підтримки армії, призупинивши дію Конституції 1923 року i розпустивши парламент, встановив особисту диктатуру, а заодно і заборонив політичні партії і профспілки. З його санкції був убитий лідер націоналістів Корнеліу Зеля Кодряну. Дотримувався пробританської орієнтації. Втративши британської підтримки, був змушений визнати Віденський арбітраж 1940 року і приєднання Бессарабії до СРСР, незабаром після чого був зміщений генералом Іоном Антонеску і покинув країну, а королем знову став Міхай.
У 1947 році Кароль і Олена Лупеську одружилися в Бразилії. В кінці того ж року Румунію покинув і позбавлений влади Міхай, проте він не побажав зустрічатися за кордоном з батьком.
4 квітня 1953 року Кароль II помер і був похований в Португалії. Через півстоліття, в 2003 році, його останки були перенесені до Румунії, в Куртя-де-Арджеш, де покояться попередні королі. На перепохованні була присутня його внучка Маргарита, дочка Міхая, кронпринцеса Румунії.
В первой трети XIX века экономика Российской империи стала всё более отставать в своём развитии от ведущих держав. Состояние дел в промышленности к началу царствования Николая I (1825—1855) было наихудшим за всю историю Российской империи. Промышленности конкурировать с Западом, где в то время уже подходила к концу Промышленная революция, фактически не существовало (подробнее см. Индустриализация в Российской империи). В экспорте России было лишь сырьё, почти все виды промышленных изделий, необходимые стране, приобретались за рубежом.
Объяснение:
1990-х годах экономика бывшего Советского Союза (РСФСР), а затем и России, пережила глубокий спад, сопровождавшийся всплеском инфляции, снижением инвестиций, нарастанием внешнего долга, бартеризацией экономики, уменьшением доходов населения и многими другими негативными явлениями. В этот период проводился ряд экономических реформ, в том числе либерализация цен и внешней торговли, массовая приватизация. Одним из результатов реформ стал переход экономики страны от плановой к рыночной. В 1990-е годы определился и рост разрыва в экономическом развитии регионов страны[1].
У перші роки правління Кароля корупція досягла неймовірних розмірів, причому величезні прибутки отримували насамперед прихильники французької орієнтації Миколу Малакса і Макс Аушнітт. Сам Кароль став найбагатшим землевласником країни, а також співвласником 34 промислових підприємств і декількох банків. У Румунії одночасно почала діяти фашистська партія «Залізна гвардія», яка організувала в 1933 році вбивство прем'єр-міністра Іона Георга Дуки.
У 1938 році Кароль II за підтримки армії, призупинивши дію Конституції 1923 року i розпустивши парламент, встановив особисту диктатуру, а заодно і заборонив політичні партії і профспілки. З його санкції був убитий лідер націоналістів Корнеліу Зеля Кодряну. Дотримувався пробританської орієнтації. Втративши британської підтримки, був змушений визнати Віденський арбітраж 1940 року і приєднання Бессарабії до СРСР, незабаром після чого був зміщений генералом Іоном Антонеску і покинув країну, а королем знову став Міхай.
У 1947 році Кароль і Олена Лупеську одружилися в Бразилії. В кінці того ж року Румунію покинув і позбавлений влади Міхай, проте він не побажав зустрічатися за кордоном з батьком.
4 квітня 1953 року Кароль II помер і був похований в Португалії. Через півстоліття, в 2003 році, його останки були перенесені до Румунії, в Куртя-де-Арджеш, де покояться попередні королі. На перепохованні була присутня його внучка Маргарита, дочка Міхая, кронпринцеса Румунії.