колонизационное движение в viii-vi вв. шло по трем направлениям: на запад, к берегам сицилии и италии; на север и северо-восток, по побережью геллеспонта и побережьям пропонтиды и до понта евксинского (черного моря) и, наконец, на юг — в африку, где, правда, было основано всего две колонии.
западная часть средиземноморья издавна привлекала греков плодородием почвы и относительной легкостью освоения. италия отделена от эпира и керкиры проливом шириной всего около 75 км. отдельные места «одиссеи» свидетельствуют о знакомстве греков еще героической эпохи с сицилией и италией. в ряде районов италии найдены остатки сооружений микенской эпохи, а связи сицилии с критом многими памятниками.
южное побережье апеннинского полуострова и сицилия издавна были густо заселены. в южной италии обитали мессапы (в калабрии) и бруттии (в бруттии). средняя италия, куда также стали проникать греки, была населена многочисленными племенами италийской ветви. в сицилии обитали близкие к италикам племена сикулов, сиканов и элимов. по-видимому, сиканы первоначально обитали в испании, но были вытеснены оттуда лигурами. они занимали первоначально весь полуостров, но в дальнейшем были оттеснены на запад и юг сикулами, выходцами из италии. большинство ученых видят в них италиков, родственных латинам, оскам и умбрам. племена элимов были, вероятно, малоазийского происхождения. они жили в небольшой горной области на западе сицилии.
греки утвердились в южной и средней италии и на острове сицилия. в сицилии им пришлось встретиться с финикийцами, основавшими здесь ряд факторий, из которых мотий, панорм и солунт были, видимо, самыми ранними и оставались финикийскими даже в эпоху расцвета эллинских городов на острове. финикийцы, таким образом, прочно утвердились на крайней западной оконечности острова.
в италии одновременно с утверждением греков стали возвышаться и города, союз которых составил могущественную державу, подчинившую одно время своему влиянию среднюю и северную италию и находившуюся почти всегда во враждебных отношениях с греками. борьба между греками и финикийцами, действовавшими одновременно с этрусками, представляет собой одно из важнейших событий западного средиземноморья. остальное население италии и сицилии жило в то время еще в условиях родоплеменного быта, не образуя более или менее значительных объединений.
планомерная колонизация западного средиземноморья началась не ранее второй половины viii в. древнейшей греческой колонией в италии традиция называет киму (в латинской передаче — кумы) на западном побережье (в кампании). археологические данные, однако, свидетельствуют о том, что эта колония возникла одновременно с другими греческими колониями в италии и сицилии. в основании кимы участвовали евбейские города халкида и эретрия, а также кима евбейская.
німці в україні. перебування німців на укр. теренах сягає раннього середньовіччя, але масові поселення почали з'являтися наприкінці 1780-х рр. правовою основою нім. колонізації стали спец. маніфести рос. імп. катерини ii від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763, в яких іноземці запрошувалися переселятися на новонабуті неосвоєні землі російської імперії. після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774, зруйнування запорозької січі та приєднання криму до рос. імперії заселення південноукр. степових просторів нім. колоністами відбувалося досить інтенсивно. німці зосереджувалися на землях причорномор'я і приазов'я. прибуваючи з данцига (нині м. гданськ, польща), бадена, вюртемберга, гессена, рейнланда, пфальца, ельзаса та ін. земель німеччини, вони заселяли пд. райони – переважно херсонську губернію, катеринославську губернію, бессарабську обл. і таврійську губернію. у серед. 19 ст. тут було 250 поселень, а 1914 їх кількість сягала 966. переселення німців зумовлювалося екон. і суспільно-політ. чинниками, що складалися в нім. д-вах, колонізаційною політикою рос. імперії, об'єктивною потребою госп. освоєння нових земель. за віросповіданням – це лютерани, католики і меноніти. 1789 з данцига до катериносл. губ. прибуло 228 сімей менонітів. осередком масового поселення німців була волинь – житомирський, новоград-волинський, луцький, володимир-волинський і дубенський повіти. за рос. переписом 1897, на півдні україни налічувалося 377,8 тис. німців, на волині – 171,3 тис.
нім. колоністи оселялися на укр. землях австро-угорщини. 1914 в галичині проживало 47 тис. німців, на буковині – 21 тис., на закарпатті – понад 10 тис.
нім. колоністи користувалися наданими царським урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім'ю на вигідних умовах, грошову , свободу релігії та звичаїв, самоврядування, звільнення від сплати податків на термін від 10 до 30 років і від виконання повинностей тощо.
колоністські госп-ва економічно швидко міцніли. на поч. 20 ст. на півдні україни німці були власниками 3,8 млн десятин землі, а на волині – 700 тис. десятин. осн. галузями господарювання були землеробство, тваринництво, садівництво, лісове госп-во, частково – виноградарство, шовківництво, вирощування тютюну. внаслідок реформ 1860–70-х рр. виникли великі нім. фермерські госп-ва з новими формами господарювання, застосуванням с.-г. машин, передових агротех. методів. створювалися сприятливі умови для розвитку хліборобства, с.-г. машинобудування. 1818 для іння нім. колоніями на півдні україни був створений опікунський к-т.
у нім. колоніях розвивалося громад. життя, кооп. рух, створювалися аграрні спілки, кредитні установи тощо. у серед. 19 ст. в одесі діяло 9 нім. цехових : слюсарна, каретна, столярна, годинникових справ, кондитерська та ін. нім. купці здійснювали торг. операції з європ. країнами, організовували міжнар. товарні перевезення. діяли прусське, гамбурзьке, баварське, баденське, саксонське, вюртемберзьке та ін. консульства. у кожній нім. колонії були початкові школи, відкривалися уч-ща підвищеного типу, жін. г-зії та центр. уч-ща, де здобували середню освіту. у серед. 19 ст. в таврійській, катеринославській і херсонській губерніях було 156 початкових шкіл. функціонували сирітські та інвалідські будинки, лікарні, будинки для глухонімих та ін. соціальні установи. заклади утримувалися на кошти колоністів та їхніх громад. орг-цій.
німці зберігали свої нац. особливості, традиції, к-ру, віросповідання. вони створювали національно-культ. т-ва. від 1863 виходила "одеська німецька газета", з 1906 – католицька "німецька хроніка". нім. мовою видавалися підручники, наук. і художня література.за переписом 1926, в усрр проживало 385,5 тис. німців (93,2 % – у сільс. місцевості, 6,8 % – у містах) – 40 % від заг. кількості нім. населення, що проживало в срср. коли західна україна ввійшла до складу урср, німців, які проживали на цих теренах, було репатрійовано до німеччини. 1941 нім. населення урср було звинувачене в пособництві гітлерівцям і депортоване до сх. районів срср. 1945 частина укр. німців повернулася з німеччини, але їм було дозволено поселитися в комі арср та республіках середньої азії. оголошена 13 грудня 1955 амністія не дозволила німцям повернутися на колишні місця проживання.
проголошення незалежної україни відкрило можливість повернення депортованих німців в місця попереднього проживання.
колонизация западного средиземноморья
колонизационное движение в viii-vi вв. шло по трем направлениям: на запад, к берегам сицилии и италии; на север и северо-восток, по побережью геллеспонта и побережьям пропонтиды и до понта евксинского (черного моря) и, наконец, на юг — в африку, где, правда, было основано всего две колонии.
западная часть средиземноморья издавна привлекала греков плодородием почвы и относительной легкостью освоения. италия отделена от эпира и керкиры проливом шириной всего около 75 км. отдельные места «одиссеи» свидетельствуют о знакомстве греков еще героической эпохи с сицилией и италией. в ряде районов италии найдены остатки сооружений микенской эпохи, а связи сицилии с критом многими памятниками.
южное побережье апеннинского полуострова и сицилия издавна были густо заселены. в южной италии обитали мессапы (в калабрии) и бруттии (в бруттии). средняя италия, куда также стали проникать греки, была населена многочисленными племенами италийской ветви. в сицилии обитали близкие к италикам племена сикулов, сиканов и элимов. по-видимому, сиканы первоначально обитали в испании, но были вытеснены оттуда лигурами. они занимали первоначально весь полуостров, но в дальнейшем были оттеснены на запад и юг сикулами, выходцами из италии. большинство ученых видят в них италиков, родственных латинам, оскам и умбрам. племена элимов были, вероятно, малоазийского происхождения. они жили в небольшой горной области на западе сицилии.
греки утвердились в южной и средней италии и на острове сицилия. в сицилии им пришлось встретиться с финикийцами, основавшими здесь ряд факторий, из которых мотий, панорм и солунт были, видимо, самыми ранними и оставались финикийскими даже в эпоху расцвета эллинских городов на острове. финикийцы, таким образом, прочно утвердились на крайней западной оконечности острова.
в италии одновременно с утверждением греков стали возвышаться и города, союз которых составил могущественную державу, подчинившую одно время своему влиянию среднюю и северную италию и находившуюся почти всегда во враждебных отношениях с греками. борьба между греками и финикийцами, действовавшими одновременно с этрусками, представляет собой одно из важнейших событий западного средиземноморья. остальное население италии и сицилии жило в то время еще в условиях родоплеменного быта, не образуя более или менее значительных объединений.
планомерная колонизация западного средиземноморья началась не ранее второй половины viii в. древнейшей греческой колонией в италии традиция называет киму (в латинской передаче — кумы) на западном побережье (в кампании). археологические данные, однако, свидетельствуют о том, что эта колония возникла одновременно с другими греческими колониями в италии и сицилии. в основании кимы участвовали евбейские города халкида и эретрия, а также кима евбейская.
німці в україні. перебування німців на укр. теренах сягає раннього середньовіччя, але масові поселення почали з'являтися наприкінці 1780-х рр. правовою основою нім. колонізації стали спец. маніфести рос. імп. катерини ii від 4 грудня 1762 і 22 липня 1763, в яких іноземці запрошувалися переселятися на новонабуті неосвоєні землі російської імперії. після закінчення російсько-турецької війни 1768–1774, зруйнування запорозької січі та приєднання криму до рос. імперії заселення південноукр. степових просторів нім. колоністами відбувалося досить інтенсивно. німці зосереджувалися на землях причорномор'я і приазов'я. прибуваючи з данцига (нині м. гданськ, польща), бадена, вюртемберга, гессена, рейнланда, пфальца, ельзаса та ін. земель німеччини, вони заселяли пд. райони – переважно херсонську губернію, катеринославську губернію, бессарабську обл. і таврійську губернію. у серед. 19 ст. тут було 250 поселень, а 1914 їх кількість сягала 966. переселення німців зумовлювалося екон. і суспільно-політ. чинниками, що складалися в нім. д-вах, колонізаційною політикою рос. імперії, об'єктивною потребою госп. освоєння нових земель. за віросповіданням – це лютерани, католики і меноніти. 1789 з данцига до катериносл. губ. прибуло 228 сімей менонітів. осередком масового поселення німців була волинь – житомирський, новоград-волинський, луцький, володимир-волинський і дубенський повіти. за рос. переписом 1897, на півдні україни налічувалося 377,8 тис. німців, на волині – 171,3 тис.
нім. колоністи оселялися на укр. землях австро-угорщини. 1914 в галичині проживало 47 тис. німців, на буковині – 21 тис., на закарпатті – понад 10 тис.
нім. колоністи користувалися наданими царським урядом пільгами, які гарантували їм виділення земельних наділів у розмірі 65 десятин землі на кожну сім'ю на вигідних умовах, грошову , свободу релігії та звичаїв, самоврядування, звільнення від сплати податків на термін від 10 до 30 років і від виконання повинностей тощо.
колоністські госп-ва економічно швидко міцніли. на поч. 20 ст. на півдні україни німці були власниками 3,8 млн десятин землі, а на волині – 700 тис. десятин. осн. галузями господарювання були землеробство, тваринництво, садівництво, лісове госп-во, частково – виноградарство, шовківництво, вирощування тютюну. внаслідок реформ 1860–70-х рр. виникли великі нім. фермерські госп-ва з новими формами господарювання, застосуванням с.-г. машин, передових агротех. методів. створювалися сприятливі умови для розвитку хліборобства, с.-г. машинобудування. 1818 для іння нім. колоніями на півдні україни був створений опікунський к-т.
у нім. колоніях розвивалося громад. життя, кооп. рух, створювалися аграрні спілки, кредитні установи тощо. у серед. 19 ст. в одесі діяло 9 нім. цехових : слюсарна, каретна, столярна, годинникових справ, кондитерська та ін. нім. купці здійснювали торг. операції з європ. країнами, організовували міжнар. товарні перевезення. діяли прусське, гамбурзьке, баварське, баденське, саксонське, вюртемберзьке та ін. консульства. у кожній нім. колонії були початкові школи, відкривалися уч-ща підвищеного типу, жін. г-зії та центр. уч-ща, де здобували середню освіту. у серед. 19 ст. в таврійській, катеринославській і херсонській губерніях було 156 початкових шкіл. функціонували сирітські та інвалідські будинки, лікарні, будинки для глухонімих та ін. соціальні установи. заклади утримувалися на кошти колоністів та їхніх громад. орг-цій.
німці зберігали свої нац. особливості, традиції, к-ру, віросповідання. вони створювали національно-культ. т-ва. від 1863 виходила "одеська німецька газета", з 1906 – католицька "німецька хроніка". нім. мовою видавалися підручники, наук. і художня література.за переписом 1926, в усрр проживало 385,5 тис. німців (93,2 % – у сільс. місцевості, 6,8 % – у містах) – 40 % від заг. кількості нім. населення, що проживало в срср. коли західна україна ввійшла до складу урср, німців, які проживали на цих теренах, було репатрійовано до німеччини. 1941 нім. населення урср було звинувачене в пособництві гітлерівцям і депортоване до сх. районів срср. 1945 частина укр. німців повернулася з німеччини, але їм було дозволено поселитися в комі арср та республіках середньої азії. оголошена 13 грудня 1955 амністія не дозволила німцям повернутися на колишні місця проживання.
проголошення незалежної україни відкрило можливість повернення депортованих німців в місця попереднього проживання.