А. победа над персидским флотом.
Б. захват Астрахани.
В. освобождение Астрахани.
Г. захват Царицына.
Д. осада Симбирска.
Е. пленение Степана Разина.
Ж. захват Яицкого городка.
З. "поход за зипунами".

У другій половині ХІ — першій половині ХІІІ ст. на Русі продовжували існувати і розвиватися державні й церковні школи, приватне навчання. «Наука книжна» — було звичним не оволодіння письмом, а освоєння тодішніх наукових знань. Літописець стверджував, що «той, хто часто читає книги, той з Богом бесідує або зі святими мужами». Провідним освітнім центром Русі був Софійський собор, при якому продовжувала діяти школа, заснована Ярославом Мудрим. У 1068 р. дочка князя Всеволода Ярославича Янка відкрила при Андріївському монастирі школу для дівчат, у той час як у Західній Європі жінки взагалі не отримували освіти. За свідченням літописів, розвинутим було і приватне навчання. Так, Феодосій Печерський здобув освіту в невеличкому містечку Курськ, навчаючись у «єдиного вчителя». Продовжували розвиватися такі види усної народної творчості, як перекази і легенди, билини, різноманітні пісні, колядки й щедрівки, казки, прислів’я і приповідки. З усієї сукупності народної творчості, що збереглася до нашого часу, доволі складно виокремити ті зразки, які належать саме до цього періоду, оскільки на зразки попереднього періоду нашаровуються більш пізні сюжети. Наприклад, на язичницькі по суті колядки, щедрівки, казки накладаються християнські мотиви.
Серед народної творчості, притаманної саме цьому періоду, слід визначити дружинний епос, у якому оспівувалися перемоги вождя-князя та його дружини. Билини доповнюються новими сюжетами про боротьбу з половцями. Під Володимиром Красне Сонечко вже розуміється Володимир Мономах. Чимало казок присвячується боротьбі героїв зі злими силами — Котигорошка, Вернигори, Вирвидуба, Кирила Кожум’яки тощо.

Утворення цехів було зумовлене необхідністю захисту станових інтересів ремісників і регулювання виробництва та якості товарів.

В старовину так називався будь-яка людина, що працює за наймом. Як правило, в підмайстри віддавали хлопчиків з бідних родин, у яких не було шансу самостійно зробити кар'єру або отримати спадщину.Поганий той солдат, який не мріє стати генералом, а отже, поганий той підмайстер, який не мріє стати майстром. Зрозуміло, більшість підмайстрів завжди прагнули до посади майстра. Проте яким би майстерним не був майстер, велика частина робіт завжди лягала на плечі помічника. Щоб досягти рівня професіонала, підмайстрові необхідно було створити «шедевр». Зрозуміло, з цим завданням могли впоратися лише одиниці.Більшість найманих робітників так і залишалися вічними учнями. Втім, це цілком закономірно. В давнину часто бувало, що підмайстер – це циган, кочовий селянин, майстер вузької спеціальності в пошуках кращого життя. Однак і на новому місці учні рідко знаходили визнання.