1)в 1765 г. было создано Вольное экономическое общество, которое обсуждало вопросы рационализации сельского хозяйства;
2) началось издание в России общественно-политических журналов. В частности, Екатерина II сама начала издание журнала «Всякая всячина» (1769 г.);
3) силу закона теперь приобретали только письменные распоряжения государыни, причем нарушить закон не имела право даже она (хотя, являясь верховным законодателем, Екатерина II всегда могла изменить неугодный закон);
4) в 1767 г. была созвана Уложенная комиссия из выборных депутатов от разных мест и сословий (кроме крепостных крестьян). Комиссии было дано право выработать проект нового законодательства вместо устаревшего Соборного уложения 1649 г. Работа комиссии оказалась бесплодной, а обширное делопроизводство ее заседаний имеет значение лишь как памятник общественно-исторической мысли. В декабре 1768 г. Уложенная комиссия была распущена;
5) в 1785 г. принята Жалованная грамота дворянству. Она являлась прогрессивным документом только на бумаге. Фактически же она закрепила всевластие использовавшего крепостной труд дворянства, передав ему всю полноту местного управления;
6) в 1785 г. принята Жалованная грамота городам. Она благоприятно сказалась на положении купечества, так как освободила его от подушной подати и тяжелой рекрутской повинности.
Императрица так и не издала обещанную Жалованную грамоту государственным крестьянам. Внешняя политика просвещенного абсолютизма Екатерины II также была чаще лишь на словах прогрессивной, вольнолюбивой.
Императрица поддержала Декларацией о вооруженном нейтралитете 1780 г. Американскую революцию, хотя явилась непримиримым врагом Великой французской революции 1789–1794 гг., которая происходила по соседству, в Европе. В России было жестоко подавлено восстание Емельяна Пугачева (1773–1775 гг.).
Відповідь:У 17 столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, а Донське військо на початку 18 століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану (сословія), нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР революційна більшовицька (комуністична) влада взяла курс на ліквідацію існуючих суспільних станів і форм власності, внаслідок чого натрапила на затятий спротив представників козачого стану, і тому фактично його фізично винищила у ході розкозачення, репресій та Голодомору на теренах колишніх козачих земель. Досить велика частина козаків воювала проти революційної радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[2]. Хоча з іншого боку, чимала частина представників козачого стану так чи інакше підтримала нову владу і поступово інтегрувалася до її структур на правах не лише звичайних радянських громадян, але і партійних діячів. Особливо це було актуально для України, де велика частина представників козачого сословія бідувала, внаслідок чого сприймала імперські порядки доволі критично.
З 1990–1991 років, особливо після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. 1990-ті для козацтва в Росії характеризувалися створенням самопроголошених козацьких «республік», увесь період після розпаду СРСР — використанням керівництвом РФ козаків в опосередкованих війнах, що в 2010-х призвело, зокрема, до розриву співпраці козацьких організацій України зі «Всевеликим військом Донським» Козіцина
1)в 1765 г. было создано Вольное экономическое общество, которое обсуждало вопросы рационализации сельского хозяйства;
2) началось издание в России общественно-политических журналов. В частности, Екатерина II сама начала издание журнала «Всякая всячина» (1769 г.);
3) силу закона теперь приобретали только письменные распоряжения государыни, причем нарушить закон не имела право даже она (хотя, являясь верховным законодателем, Екатерина II всегда могла изменить неугодный закон);
4) в 1767 г. была созвана Уложенная комиссия из выборных депутатов от разных мест и сословий (кроме крепостных крестьян). Комиссии было дано право выработать проект нового законодательства вместо устаревшего Соборного уложения 1649 г. Работа комиссии оказалась бесплодной, а обширное делопроизводство ее заседаний имеет значение лишь как памятник общественно-исторической мысли. В декабре 1768 г. Уложенная комиссия была распущена;
5) в 1785 г. принята Жалованная грамота дворянству. Она являлась прогрессивным документом только на бумаге. Фактически же она закрепила всевластие использовавшего крепостной труд дворянства, передав ему всю полноту местного управления;
6) в 1785 г. принята Жалованная грамота городам. Она благоприятно сказалась на положении купечества, так как освободила его от подушной подати и тяжелой рекрутской повинности.
Императрица так и не издала обещанную Жалованную грамоту государственным крестьянам. Внешняя политика просвещенного абсолютизма Екатерины II также была чаще лишь на словах прогрессивной, вольнолюбивой.
Императрица поддержала Декларацией о вооруженном нейтралитете 1780 г. Американскую революцию, хотя явилась непримиримым врагом Великой французской революции 1789–1794 гг., которая происходила по соседству, в Европе. В России было жестоко подавлено восстание Емельяна Пугачева (1773–1775 гг.).
Відповідь:У 17 столітті козаки були організовані в дві воєнні державні формації — Військо Запорозьке та Донське військо. Згодом 1764 року імператриця Російської імперії Катерина II заборонила та знищила Військо Запорозьке, а Донське військо на початку 18 століття було інкорпоровано до складу військово-політичної структури Російської імперії. Остання поступово ліквідувала козацькі права і автономії шляхом залучення козацької верхівки до дворянського стану (сословія), нищенням козацьких самостійницьких осередків, зросійщенням. На середину 19 століття в Росії існувало 11 козацьких військ, що були розташовані в прикордонних зонах Кавказу та Сибіру. Після створення СРСР революційна більшовицька (комуністична) влада взяла курс на ліквідацію існуючих суспільних станів і форм власності, внаслідок чого натрапила на затятий спротив представників козачого стану, і тому фактично його фізично винищила у ході розкозачення, репресій та Голодомору на теренах колишніх козачих земель. Досить велика частина козаків воювала проти революційної радянської влади на боці Німеччини під час Другої світової війни[2]. Хоча з іншого боку, чимала частина представників козачого стану так чи інакше підтримала нову владу і поступово інтегрувалася до її структур на правах не лише звичайних радянських громадян, але і партійних діячів. Особливо це було актуально для України, де велика частина представників козачого сословія бідувала, внаслідок чого сприймала імперські порядки доволі критично.
З 1990–1991 років, особливо після розвалу СРСР, ряд громадських організацій України, Білорусі, Росії та Казахстану намагаються відроджувати козацькі традиції. 1990-ті для козацтва в Росії характеризувалися створенням самопроголошених козацьких «республік», увесь період після розпаду СРСР — використанням керівництвом РФ козаків в опосередкованих війнах, що в 2010-х призвело, зокрема, до розриву співпраці козацьких організацій України зі «Всевеликим військом Донським» Козіцина
Пояснення: