Акпан буржуазиялык демократиялык революциясы мен Қазан революциясыларынын Уксастыктары ж/е айырмашылыктары

Галицько-Волинське князівство занепало під впливом цілої низки факторів. Загострилися відносини із Золотою Ордою, в васальних відносинах до якої князівство продовжувало складатися, в період її об'єднання і подальшого посилення на початку XIV століття, відсутність міцної централізованої княжої влади і надмірно сильні позиції боярської аристократії у політиці ,Збільшилася залежність правителів від боярської аристократії, обірвалася династія Романовичів. У 1340 році, у зв'язку зі смертю останнього повновладного правителя князівства, розпочався тривалий конфлікт між сусідніми державами за галицько-волинську спадщину. У 1349 році Галичина була поступово захоплена сусідньою Польщею, а Волинь — Литвою. Галицько-Волинське князівство перестало існувати як єдине політичне ціле.

В указанный период 1826 -1849 г. г. царь Николай I стремился бороться с революцией не только внутри страны, но и в международном масштабе с целью сохранения принципов легитимизма, идеалов Священного союза, которым Николай I придерживался и отстаивал на международной арене.  Революции во Франции (1930 г. ) и Бельгии свидетельствовали о крушении “Венской системы”. Священный союз практически развалился. Тем не менее Николай I не жалел усилий для его возрождения.  Крупнейшим успехом политики Николая I на Ближнем Востоке стал Ункиар-Искелесийский договор с Турцией (1833 г.) .  Приверженность же Николая I к явно отжившему свой век принципу легитимизма ставила Российскую империю в весьма невыгодное для нее положение на международной арене.