Ладога - город в Волховском районе Ленинградской области. До 1703 года - село, с 1703 года - город Новая Ладога.
Возникший почти одновременно с Петербургом по воле одного и того же человека - Петра I, уездный центр сохранился гораздо хуже, чем Северная столица. Время по стенам храмов, накренило колокольни, вбило в землю старые домики.
Основание этого города свидетельствовало о стремлении славян к свободному выходу в Балтийское море, к свободной торговле, прямому общению людей Запада и Востока. В этом месте нашего Отечества впервые было установлено регулярное сообщение Руси с Северной и Западной Европой. Своим стремительным возвышением Ладога была обязана ключевому положению на евразийских Балтийско-Волжском и Балтийско-Черноморском торговых путях, которые пролегали по крупнейшим рекам Восточно-Европейской равнины, Волге и Днепру, и вели в Арабский халифат и Византию.
В течение многих веков Ладога защищала северные границы Руси и одновременно являлась средоточием тех факторов, которые повлияли на ход европейской истории. На примере города Ладоги можно проследить, как почти двенадцать веков тому назад усилиями многих народов, в первую очередь славян, скандинавов и финнов, создавалась единая Европа без границ и национальной разобщенности. Модель исторического развития Ладоги, "вольного" города, открытого, интегрированного с евробалтийским миром, актуальна и в наши дни.
В первые века своего развития Ладога стала известна в Европе как город международной значимости. Через Ладогу на кораблях везли меха, оружие, невольников, разнообразные украшения, ткани, предметы роскоши, утварь, пряности и благовония. Главным образом через страны Балтики в VIII—X веках получали основную в то время платежную единицу — арабские дирхемы. Ладога в то время была не только транзитным портом. Купцы-ладожане сами наладили торговлю с финскими соседями и более далекими племенами и народами. Вплоть до начала XVIII века Ладога являлась городом-портом, торговым, ремесленным, духовным центром и военной крепостью на северных рубежах страны. Таким образом, историческое значение Ладоги заключалось в том, что ее основание и развитие обеспечило Руси свободный выход к Балтике и ее региону и закрепление за страной приневско-ладожских земель.
Именно в Ладоге впервые на территории Руси начали возводиться приходские крестовокупольные, с четырьмя столбами и тремя апсидами, храмы, распространившиеся затем повсеместно. Из шести воздвигнутых тогда храмов полностью сохранились два: церкви Успения Богородицы и Святого Георгия Победоносца. Храм Святого Георгия по пластической выразительности и изяществу архитектурных форм, по сохранности уникальной фресковой росписи может быть выдвинут в разряд памятников мирового значения. От живописного оформления интерьера храма сохранилось около ста пятидесяти квадратных метров. Многое утрачено, но и то, что уцелело, позволяет представить систему первоначальной росписи, созданной артелью незаурядных греческих и русских мастеров-художников.
Єретичні ідеї зустрічали запекла відсіч із боку католицької церкви. Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників. Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) . Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками. Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів. В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата. Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених. Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові». Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях. При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню. Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами. Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями. Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові. За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції
Ладога - город в Волховском районе Ленинградской области. До 1703 года - село, с 1703 года - город Новая Ладога.
Возникший почти одновременно с Петербургом по воле одного и того же человека - Петра I, уездный центр сохранился гораздо хуже, чем Северная столица. Время по стенам храмов, накренило колокольни, вбило в землю старые домики.
Основание этого города свидетельствовало о стремлении славян к свободному выходу в Балтийское море, к свободной торговле, прямому общению людей Запада и Востока. В этом месте нашего Отечества впервые было установлено регулярное сообщение Руси с Северной и Западной Европой. Своим стремительным возвышением Ладога была обязана ключевому положению на евразийских Балтийско-Волжском и Балтийско-Черноморском торговых путях, которые пролегали по крупнейшим рекам Восточно-Европейской равнины, Волге и Днепру, и вели в Арабский халифат и Византию.
В течение многих веков Ладога защищала северные границы Руси и одновременно являлась средоточием тех факторов, которые повлияли на ход европейской истории. На примере города Ладоги можно проследить, как почти двенадцать веков тому назад усилиями многих народов, в первую очередь славян, скандинавов и финнов, создавалась единая Европа без границ и национальной разобщенности. Модель исторического развития Ладоги, "вольного" города, открытого, интегрированного с евробалтийским миром, актуальна и в наши дни.
В первые века своего развития Ладога стала известна в Европе как город международной значимости. Через Ладогу на кораблях везли меха, оружие, невольников, разнообразные украшения, ткани, предметы роскоши, утварь, пряности и благовония. Главным образом через страны Балтики в VIII—X веках получали основную в то время платежную единицу — арабские дирхемы. Ладога в то время была не только транзитным портом. Купцы-ладожане сами наладили торговлю с финскими соседями и более далекими племенами и народами. Вплоть до начала XVIII века Ладога являлась городом-портом, торговым, ремесленным, духовным центром и военной крепостью на северных рубежах страны. Таким образом, историческое значение Ладоги заключалось в том, что ее основание и развитие обеспечило Руси свободный выход к Балтике и ее региону и закрепление за страной приневско-ладожских земель.
Именно в Ладоге впервые на территории Руси начали возводиться приходские крестовокупольные, с четырьмя столбами и тремя апсидами, храмы, распространившиеся затем повсеместно. Из шести воздвигнутых тогда храмов полностью сохранились два: церкви Успения Богородицы и Святого Георгия Победоносца. Храм Святого Георгия по пластической выразительности и изяществу архитектурных форм, по сохранности уникальной фресковой росписи может быть выдвинут в разряд памятников мирового значения. От живописного оформления интерьера храма сохранилось около ста пятидесяти квадратных метров. Многое утрачено, но и то, что уцелело, позволяет представить систему первоначальной росписи, созданной артелью незаурядных греческих и русских мастеров-художников.
Церковні собори віддавали анафемі єресіархів і їх послідовників.
Для придушення масових єретичних рухів церква організовувала хрестові походи (Альбигойские війни, походи проти апостоликов, п'ять хрестових походів проти гуситів) .
Наприкінці XII в. з'явилася інквізиція (лат. inquisitio — розслідування) для суду й розправи над єретиками.
Спершу інквізиція була в підпорядкуванні єпископів.
В XIII в. вона перетворилася в самостійну установу під верховною владою тата.
Була створена система судового розслідування із застосуванням витончених катувань, заплутаних софістичних хитрувань і залякувань, за до яких у жертв виривали визнання провини. Широко застосовувалися шпигунство й доноси, які заохочувались передачею донощикам частини майна засуджених.
Для покарання засуджені передавалися в руки світських влади, тому що церква лицемірно відмовлялася від «пролиття крові».
Звичайно засуджених єретиків спалювали на багаттях.
При цьому нерідко влаштовувалися врочисті церемонії проголошення вироку інквізиції над групою єретиків — автодафе (исп. «акт віри») . Раскаявшиеся грішники зазнали довічному ув'язненню.
Під нагляд інквізиції попадали вчені, запідозрені у вільнодумстві й незгоді із установленими католицькою церквою канонами.
Одна інквізиція не могла впоратися з масовими єретичними рухами. Церква намагалася підірвати ці рухи зсередини, довести «омани» , що збилися зі шляху « дійсної віри» єретиків. Із цією метою церква визнавала деякі помірні секти й перетворювала їх у жебручі ордена. Так було із францисканцями.
Головною їхньою метою була боротьба з поширенням єретичних навчань. Ченці проникали в масу єретиків і своїми проповідями й прикладом намагалися відволікти їх від «оман» єресі й повернути в лоно католицької церкви. Орден мав строгу централізовану організацію на чолі з «генералом» , підлеглим безпосередньо татові.
За прикладом францисканского ордена в 1216 г. був заснований орден доминиканцев, творцем якого був іспанський чернець фанатик Доминик. Члени цього жебручого ордена вели інший, чому францисканц б життя. Вони одягалися не в руб'я, а в мантії вчених. Це були утворені « брати-проповідники» , що захопили у свої руки систему утвору, і насамперед богословські кафедри в університетах. З їхнього середовища вийшли такі відомі стовпи схоластики й богослов'я, як Альберт Великий і Фома Аквінський. Головною метою доминиканцев була боротьба з єресями. Іменуючи себе «псами господніми» (domini canes-співзвучно «доминиканцы») , вони громили єретиків не тільки з кафедр університетів, але й зброєю інквізиції. З них звичайно комплектувалися трибунали інквізиції