Конец VIII — начало IX века: Причины сохранения независимости Кыргызского государства. После поражения и смерти Барсбека Кыргызский каганат попал в зависимость от Второго Восточного Тюркского каганата. После смерти в 716 году тюркского кагана Капагана целый ряд племен восстает против тюрков, стремясь избавиться от их господства. Кыргызское государство тоже формально становится независимым.
Кыргызы, пытаясь усилить свои позиции, стремятся укрепить взаимоотношения с Танским Китаем. Китайские хроники сообщают, что в 722 году ставку Танской империи с посольской миссией посетил кыргызский царевич Исибо Шэючжэ Виши Сыгинь, а в 723 году — другой царевич Цзюйли Пиньхэчжун Сыгинь. Оба посольства были тепло приняты императором, а царевичам присвоены высокие чины. Есть сообщения о кыргызских торговцах, которые в 724, 747, 748 годах перегоняли в Китай тысячи лошадей для продажи. Следовательно, кыргызский народ, несмотря на поражение в войне 710-711 годов, сумел восстановить свою независимость и достойно участвовал в политической и экономической жизни Центральной Азии.
Судова реформа в Гетьманщині — реформа, проведена гетьманом Розумовським в 1760—1763 рр. Система судочинства до реформи мала таку структуру: нижчою інстанцією були сільські суди, де отаман судив козаків, а війт (із 2—3-ма помічниками) — посполитих; у містах залежно від їхньої категорії діяли магістратські або ратушні суди. Далі — сотенний суд (у складі сотника, городового отамана, писаря, хорунжого, війта та бурмистра); полковий суд (полковник, полковий суддя, судовий писар; при розгляді кримінальних справ обов'язково була присутня вся полкова старшина); Генеральний військовий суд; Генеральна військова канцелярія і, нарешті, гетьман. Правосуддя було прерогативою адміністративно-управлінського апарату. Найбільш активно втручались у вирішення судових справ ледь не всіх рівнів, часто дублюючи, а то й підміняючи роботу місцевих судів, Генеральний військовий суд і Генеральна військова канцелярія. Судова реформа розпочалася згідно з універсалом гетьмана К.Розумовського від 17 листопада 1760 з реорганізації Генерального військового суду. Останній у тому вигляді, що передував реформі, виник в Україні в серед. 17 ст. і діяв спочатку як суд першої інстанції у справах генеральної старшини, полковників та бунчукових товаришів, пізніше — як вищий апеляційний суд, рішення якого остаточно затверджувалися гетьманом. Із поч. 1720-х рр. відбувалося активне втручання царського уряду в діяльність Генерального військового суду. Вищою апеляційною судовою інстанцією фактично ставала перша Малоросійська колегія. Структура і значення Генерального військового суду мало змінилися і по смерті гетьмана Д.Апостола (1734), у т. зв. міжгетьманський період, коли вищою апеляційною установою була не лише «канцелярія правління гетьманського уряду», а й російський Правительствуючий Сенат. Становище докорінно змінилося з відновленням в Україні 1750 гетьманства.
Конец VIII — начало IX века: Причины сохранения независимости Кыргызского государства. После поражения и смерти Барсбека Кыргызский каганат попал в зависимость от Второго Восточного Тюркского каганата. После смерти в 716 году тюркского кагана Капагана целый ряд племен восстает против тюрков, стремясь избавиться от их господства. Кыргызское государство тоже формально становится независимым.
Кыргызы, пытаясь усилить свои позиции, стремятся укрепить взаимоотношения с Танским Китаем. Китайские хроники сообщают, что в 722 году ставку Танской империи с посольской миссией посетил кыргызский царевич Исибо Шэючжэ Виши Сыгинь, а в 723 году — другой царевич Цзюйли Пиньхэчжун Сыгинь. Оба посольства были тепло приняты императором, а царевичам присвоены высокие чины. Есть сообщения о кыргызских торговцах, которые в 724, 747, 748 годах перегоняли в Китай тысячи лошадей для продажи. Следовательно, кыргызский народ, несмотря на поражение в войне 710-711 годов, сумел восстановить свою независимость и достойно участвовал в политической и экономической жизни Центральной Азии.
Объяснение:
Судова реформа в Гетьманщині — реформа, проведена гетьманом Розумовським в 1760—1763 рр. Система судочинства до реформи мала таку структуру: нижчою інстанцією були сільські суди, де отаман судив козаків, а війт (із 2—3-ма помічниками) — посполитих; у містах залежно від їхньої категорії діяли магістратські або ратушні суди. Далі — сотенний суд (у складі сотника, городового отамана, писаря, хорунжого, війта та бурмистра); полковий суд (полковник, полковий суддя, судовий писар; при розгляді кримінальних справ обов'язково була присутня вся полкова старшина); Генеральний військовий суд; Генеральна військова канцелярія і, нарешті, гетьман. Правосуддя було прерогативою адміністративно-управлінського апарату. Найбільш активно втручались у вирішення судових справ ледь не всіх рівнів, часто дублюючи, а то й підміняючи роботу місцевих судів, Генеральний військовий суд і Генеральна військова канцелярія. Судова реформа розпочалася згідно з універсалом гетьмана К.Розумовського від 17 листопада 1760 з реорганізації Генерального військового суду. Останній у тому вигляді, що передував реформі, виник в Україні в серед. 17 ст. і діяв спочатку як суд першої інстанції у справах генеральної старшини, полковників та бунчукових товаришів, пізніше — як вищий апеляційний суд, рішення якого остаточно затверджувалися гетьманом. Із поч. 1720-х рр. відбувалося активне втручання царського уряду в діяльність Генерального військового суду. Вищою апеляційною судовою інстанцією фактично ставала перша Малоросійська колегія. Структура і значення Генерального військового суду мало змінилися і по смерті гетьмана Д.Апостола (1734), у т. зв. міжгетьманський період, коли вищою апеляційною установою була не лише «канцелярія правління гетьманського уряду», а й російський Правительствуючий Сенат. Становище докорінно змінилося з відновленням в Україні 1750 гетьманства.