Объяснение:Под внутренней политикой понимается совокупность направлений деятельности государства в экономической, социальной, научной, образовательной, демографической, правоохранительной, военной, экологической и других важнейших сферах общественной жизни внутри страны. Государство использует различные средства для реализации своей внутренней политики: налоги, государственный бюджет, судебные и правоохранительные органы, систему социального обеспечения, финансирование науки, образования, здравоохранения. Поскольку управление в государстве осуществляется на трех уровнях – общегосударственном, региональном и местном, то соответственно, и внутренняя государственная политика разделяется на общегосударственную (федеральную), региональную и местную.
Среди основных направлений внутренней политики государства принято выделять экономическую, социальную, промышленную, аграрную, энергетическую политику, а также политику в области занятости, трудовых отношений, образования, здравоохранения, охраны правопорядка, экологии.
Інтерес діячів Відродження до людини та природи сприяв розвитку наукових знань. Церковне пояснення будови світу вже не могло задовольнити гуманістів. Стрімко розвивалися медицина, математика, поширювалося вивчення історії та давніх мов.
Справжній переворот відбувся в астрономії. У часи Середньовіччя панівною була теорія грецького вченого Птолемея, який стверджував, що планети та Сонце обертаються навколо нерухомої Землі. Церква захищала цю теорію, тому що вона відповідала тексту Біблії. Навіть видатні вчені не виступали проти системи Птолемея, оскільки для звичайного гача Земля дійсно стоїть на місці, а Сонце та планети рухаються по небу. Однак польський вчений Миколай Коперник (1473—1543) (рис. 12) звернув увагу на те, що за теорією Птолемея неможливо точно визначити рух планет (рис. 13). Згодом він довів, що саме Земля, як й інші планети, обертається навколо Сонця (рис. 14). Вчений тривалий час не наважувався оприлюднити своє відкриття, і його книга «Про обертання небесних сфер» вийшла лише в 1543 р. На жаль, великий вчений помер незадовго до того, як було надруковано перші примірники його книги.
Однак відкриття Коперника, яке докорінно змінювало уявлення людей про Всесвіт, ще дуже довго не могли визнати в Європі. Тільки з часом італійські вчені Джордано Бруно (1548—1600) та Галілео Галілей (1564—1642) (рис. 15) переконали європейців у правдивості тверджень Коперника. Католицька церква намагалася зупинити поширення нових знань. Бруно було спалено на вогнищі, Галілея інквізиція примусила відмовитися від своїх поглядів, а книга Коперника була заборонена. Проте незважаючи на спротив церкви, вчення про обертання Землі навколо Сонця поступово набуло світового визнання.
У 1609 р. Галілео Галілей сконструював перший телескоп і зміг побачити гори на Місяці й супутники Юпітера Галілея повністю спростовували вчення церкви про обертання всіх небесних тіл навколо Землі й остаточно підтвердили правильність теоріїКоперника про обертання нашої планети навколо Сонця.
Німецький астроном Йоганн Кеплер (1571—1630) відкрив закони руху планет навколо Сонця (рис. 16). Дослідження Кеплера дали змогу з погляду точної науки пояснити рух планет і, отже, відмовитися від думки про участь у цьому процесі надприродних сил.
Поступово відбувся справжній переворот у розвитку фізики й математики. Поштовхом до змін стали досліди Галілея з вивчення швидкості тіл при падінні. Ідеї Галілея розвинув французький вчений Рене Декарт (1596— 1650), який сформулював закон інерції.
У XVI ст. в Італії набули поширення ідеї натурфілософії («філософії природи»), які згодом знайшли прихильників у багатьох країнах Європи. Натурфілософи вважали, що природа є тим самим, що й Бог. Об’єднуючи природу з Богом, вони відмовлялися визнавати християнські уявлення про Бога і вимагали більш ретельного вивчення законів природи.
Важливі відкриття були здійснені й в інших галузях знань — хімії, медицині, біології. В очах багатьох людей світ змінився, він став зрозумілим і досліджуваним; церковна пропаганда, розрахована на малоосвічених людей, уже не знаходила підтримки.
Поширення наукових знань в епоху Відродження послабило вплив церкви. У XVII ст. наука змогла здолати вузькі межі релігії.
Объяснение:Под внутренней политикой понимается совокупность направлений деятельности государства в экономической, социальной, научной, образовательной, демографической, правоохранительной, военной, экологической и других важнейших сферах общественной жизни внутри страны. Государство использует различные средства для реализации своей внутренней политики: налоги, государственный бюджет, судебные и правоохранительные органы, систему социального обеспечения, финансирование науки, образования, здравоохранения. Поскольку управление в государстве осуществляется на трех уровнях – общегосударственном, региональном и местном, то соответственно, и внутренняя государственная политика разделяется на общегосударственную (федеральную), региональную и местную.
Среди основных направлений внутренней политики государства принято выделять экономическую, социальную, промышленную, аграрную, энергетическую политику, а также политику в области занятости, трудовых отношений, образования, здравоохранения, охраны правопорядка, экологии.
Інтерес діячів Відродження до людини та природи сприяв розвитку наукових знань. Церковне пояснення будови світу вже не могло задовольнити гуманістів. Стрімко розвивалися медицина, математика, поширювалося вивчення історії та давніх мов.
Справжній переворот відбувся в астрономії. У часи Середньовіччя панівною була теорія грецького вченого Птолемея, який стверджував, що планети та Сонце обертаються навколо нерухомої Землі. Церква захищала цю теорію, тому що вона відповідала тексту Біблії. Навіть видатні вчені не виступали проти системи Птолемея, оскільки для звичайного гача Земля дійсно стоїть на місці, а Сонце та планети рухаються по небу. Однак польський вчений Миколай Коперник (1473—1543) (рис. 12) звернув увагу на те, що за теорією Птолемея неможливо точно визначити рух планет (рис. 13). Згодом він довів, що саме Земля, як й інші планети, обертається навколо Сонця (рис. 14). Вчений тривалий час не наважувався оприлюднити своє відкриття, і його книга «Про обертання небесних сфер» вийшла лише в 1543 р. На жаль, великий вчений помер незадовго до того, як було надруковано перші примірники його книги.
Однак відкриття Коперника, яке докорінно змінювало уявлення людей про Всесвіт, ще дуже довго не могли визнати в Європі. Тільки з часом італійські вчені Джордано Бруно (1548—1600) та Галілео Галілей (1564—1642) (рис. 15) переконали європейців у правдивості тверджень Коперника. Католицька церква намагалася зупинити поширення нових знань. Бруно було спалено на вогнищі, Галілея інквізиція примусила відмовитися від своїх поглядів, а книга Коперника була заборонена. Проте незважаючи на спротив церкви, вчення про обертання Землі навколо Сонця поступово набуло світового визнання.
У 1609 р. Галілео Галілей сконструював перший телескоп і зміг побачити гори на Місяці й супутники Юпітера Галілея повністю спростовували вчення церкви про обертання всіх небесних тіл навколо Землі й остаточно підтвердили правильність теоріїКоперника про обертання нашої планети навколо Сонця.
Німецький астроном Йоганн Кеплер (1571—1630) відкрив закони руху планет навколо Сонця (рис. 16). Дослідження Кеплера дали змогу з погляду точної науки пояснити рух планет і, отже, відмовитися від думки про участь у цьому процесі надприродних сил.
Поступово відбувся справжній переворот у розвитку фізики й математики. Поштовхом до змін стали досліди Галілея з вивчення швидкості тіл при падінні. Ідеї Галілея розвинув французький вчений Рене Декарт (1596— 1650), який сформулював закон інерції.
У XVI ст. в Італії набули поширення ідеї натурфілософії («філософії природи»), які згодом знайшли прихильників у багатьох країнах Європи. Натурфілософи вважали, що природа є тим самим, що й Бог. Об’єднуючи природу з Богом, вони відмовлялися визнавати християнські уявлення про Бога і вимагали більш ретельного вивчення законів природи.
Важливі відкриття були здійснені й в інших галузях знань — хімії, медицині, біології. В очах багатьох людей світ змінився, він став зрозумілим і досліджуваним; церковна пропаганда, розрахована на малоосвічених людей, уже не знаходила підтримки.
Поширення наукових знань в епоху Відродження послабило вплив церкви. У XVII ст. наука змогла здолати вузькі межі релігії.