Серед синів українського народу однією з наймасштабніших постатей є вчений-енциклопедист, природознавець, мислитель світового рівня Володимир Іванович Вернадський.
Він здобув визнання як основоположник наукових напрямів і нових наук про Землю, творець революційного вчення про біосферу, організатор і перший президент Української академії наук, геніальний теоретик, який визначив магістральний шлях пізнання Всесвіту і законів розвитку цивілізації.
Авторитет ученого був незаперечним як в Російській імперії, а потім — у Радянському Союзі, де він жив та працював, так і за рубежем. Про це свідчить, зокрема, обрання його академіком Імператорської Академії наук, Академії наук України, АН СРСР, Паризької і Чехословацької академій наук, почесним членом Асоціації наук Великої Британії та багатьох авторитетних зарубіжних наукових товариств.
Неоціненним скарбом для нащадків є щоденники Вернадського. Вчений аналізує в них політичне становище Росії й усієї світової спільноти в роки Жовтневого перевороту і громадянської війни, відгукується на події, що відбулися в Україні, розповідає про драматичні епізоди з суспільного та власного життя.
Лише геній задовго до появи висотної авіації і космічних кораблів міг так пророчо уявити собі Земну кулю: "Своєрідним, єдиним у своєму роді, відмінним і неповторним в інших небесних тілах являється нам Лик Землі — її зображення в Космосі, що вимальовується зовні, з боку, з глибини безмежного небесного В Лику Землі проявляється поверхня нашої планети — біосфера, зовнішня оболонка, що відділяє її від космічного середовища".
У передмові до ювілейного видання фотоальбому, присвяченого вченому, упорядники з гордістю пишуть: "Він був одним з тих представників російської інтелігенції, яка створила велику російську культуру кінця XІX — початку XX ст." І це правда. Як і правда те, що Володимир Іванович був українцем - і не лише етнічним, а й патріотом своєї землі.
Більша частина життя Вернадського була пов’язана з Україною. У Харкові минули його перші десять щасливих дитячих літ. У селі Великі Шишаки на Полтавщині Вернадські мали садибу, куди майже щороку на літо приїздили всією родиною.
Категории крестьянства крестьяне составляли основную массу жителей московской руси. они издревле делились на две категории: черносошных (или чернотяглых), живших на черных, государственных землях (верховным собственником их был великий князь), и крестьян, живших в вотчинах и поместьях бояр, дворян, церковных феодалов. черносошные крестьяне, как и черные посадские люди, жили общиной, которая владела землями и на основе круговой поруки осуществляла платежи в казну. источники называет их ещё письменными или численными людьми, потому что они все исчислены (учтены), несут тягло и распоряжаются своей землей не иначе, как с согласия общины и при условии передачи новому владельцу (наследнику, арендатору или покупателю) лежащего на данном участке земли тягла. крестьяне, жившие в частновладельческих вотчинах, строили свои отношения с владельцами земли на условиях ряда – договора. садясь нa неосвоенную или запущенную землю и беря обязательство расчистить поля и луга, распахать пашню, построить дом и т.п., крестьянин получал льготу (освобождение от уплаты податей на 2, 5 и более лет) и подмогу (ссуду) – деньгами или. что было чаше, скотом, орудиями труда, семенами. ссуда денежная – серебром – дала название крестьянам, ее взявшим, – серебренники. необходимость возврата ссуды при уходе с насиженного места не только сдерживала выход, но делала его практически невозможным, ибо крестьянин после окончания льготных лет значительную долю своего продукта отдавал владельцу земли в виде подати – своеобразной платы за пользование ею. разве что новый владелец, переманивший крестьянина, уплатит за него серебро и «откажет» его у старого хозяина. плата за пользование землей вносилась ежегодно в виде денежного или натурального оброка. в разных землях он был разный, состоял либо из части урожая, либо из определенного количества продуктов с выти (тяглой единицы). так, в середине xvi в. крестьяне соловецкого монастыря давали по 4 четверти ржи (1 четверть, или четь, – 3 пуда, один пуд – 16 4 четверти овса, по сыру на успеньев день (или 2 деньги), по 50 яиц, по хлебу и калачу – на покров. крестьяне, жившие в поместье сына боярского микиты леонова (всего 58 дворов, 325 вытей), в это же время давали ему такой доход: «деньгами 5 рублёв, 11 четей ржи. овса 222 чети, солоду ячного 50 четей и полчети, 28 четей пшеницы…, круп гречневых 14 четей, гороху и конопель 14 четей…, хмелю 28 чети; а мелкого доходу: 37 баранов, 37 полот (туш. – л. и в. 74 куров, 37 зайцов, 37 тетереней, 37 сыров, 37 овчин, 37 поярков, 37 пятков льну, 4 пуда масла коровья, 12 пудов с третью меду, 37возов сена…» (торопецкая писцовая книга 1540 надо думать, что в это число входил и государственный налог – государево тягло, которое, хотя и в меньшем размере, чем черносошные, «тянули» и владельческие крестьяне. часть крестьян (главным образом на плодородных землях), в местах, где имела место барская запашка, находились на барщине. это личная рабoта в хозяйстве феодала. она могла быть либо дополнением к оброку, либо заменяла его. по грамоте митрополита киприана константиновскому монастырю 1391 г. крестьяне, отбывая барщину, «церковь наряжали, двор тынили, хоромы ставили, пашню пахали на монастырь взгоном, убирали хлеб и сено, прудили пруды, сады оплетали, на невод ходили, хлебы пекли, пиво варили, лен пряли». такие работы называли монастырским изделием. царский судебник считал барщину явлением общим и вполне законным, обозначая ее термином боярское дело. правовое положение крестьянства. одним из неотъемлемых прав крестьян, смягчавшим определённым образом тяжесть повинностей, которыми они были обременены, оставалось право свободного выхода от землевладельца и перехода к другому. судебник 1497 г. узаконил и срок этого выхода: за неделю до юрьева дня осеннего – 26 ноября – и неделю после него. судебник 1550 г. подтвердил этот срок. при выходе крестьянин, заплатив долги, платил ещё пожилое – за пользование двором. по первому судебнику оно составляло в степной полосе 1 рубль (судебник царский добавил ещё 2 алтына), а в лесной – полтину. размер пожилого зависел от прожитых лет: полная плата взималась от 4 лет и более. за меньшее количество лет и плата была меньше (за 1 год 1/4 цены двора, за 2 года 1/2 и т. судебник 1550 года, принятый после восстания в москве 1547 г., несколько смягчил порядок выхода, разрешив крестьянину при выходе в юрьев день собрать урожай с земли прежнего владельца.
Серед синів українського народу однією з наймасштабніших постатей є вчений-енциклопедист, природознавець, мислитель світового рівня Володимир Іванович Вернадський.
Він здобув визнання як основоположник наукових напрямів і нових наук про Землю, творець революційного вчення про біосферу, організатор і перший президент Української академії наук, геніальний теоретик, який визначив магістральний шлях пізнання Всесвіту і законів розвитку цивілізації.
Авторитет ученого був незаперечним як в Російській імперії, а потім — у Радянському Союзі, де він жив та працював, так і за рубежем. Про це свідчить, зокрема, обрання його академіком Імператорської Академії наук, Академії наук України, АН СРСР, Паризької і Чехословацької академій наук, почесним членом Асоціації наук Великої Британії та багатьох авторитетних зарубіжних наукових товариств.
Неоціненним скарбом для нащадків є щоденники Вернадського. Вчений аналізує в них політичне становище Росії й усієї світової спільноти в роки Жовтневого перевороту і громадянської війни, відгукується на події, що відбулися в Україні, розповідає про драматичні епізоди з суспільного та власного життя.
Лише геній задовго до появи висотної авіації і космічних кораблів міг так пророчо уявити собі Земну кулю: "Своєрідним, єдиним у своєму роді, відмінним і неповторним в інших небесних тілах являється нам Лик Землі — її зображення в Космосі, що вимальовується зовні, з боку, з глибини безмежного небесного В Лику Землі проявляється поверхня нашої планети — біосфера, зовнішня оболонка, що відділяє її від космічного середовища".
У передмові до ювілейного видання фотоальбому, присвяченого вченому, упорядники з гордістю пишуть: "Він був одним з тих представників російської інтелігенції, яка створила велику російську культуру кінця XІX — початку XX ст." І це правда. Як і правда те, що Володимир Іванович був українцем - і не лише етнічним, а й патріотом своєї землі.
Більша частина життя Вернадського була пов’язана з Україною. У Харкові минули його перші десять щасливих дитячих літ. У селі Великі Шишаки на Полтавщині Вернадські мали садибу, куди майже щороку на літо приїздили всією родиною.