1848—1855 гг. ознаменованы дальнейшим усилением реакционного политического курса самодержавия. Оно проявилось в первую очередь в ужесточении надзора за печатью и просвещением. С целью более эффективной борьбы с передовой печатью 27 февраля 1848 г. был создан "временный" секретный комитет под председательством А. С. Меншикова для проведения ревизии цензурного ведомства. На основании выработанных им рекомендаций 2 апреля 1848 г. был учрежден постоянный "Комитет для высшего надзора за духом и направлением печатаемых в России произведений" под председательством военного историка Д. П. Бутурлина, по имени которого Комитет получил название бутурлинского. Этот Комитет рассматривал уже предварительную цензуру вышедшие в свет издания.
Были приняты меры для прекращения связей с Западной Европой. Иностранцам был запрещен въезд в Россию, а русским — выезд за границу. Находившиеся за границей русские подданные должны были возвратиться в Россию под страхом лишения российского подданства и конфискации имений. Начальству предоставлялось право без объяснения причин и принятия жалоб увольнять подчиненных им чиновников, признанных неблагонадежными.
Суровым ограничениям подверглось высшее образование. Были ликвидированы остатки университетской автономии, резко сокращён прием студентов в университеты, повышена плата за обучение, усиливался надзор за студентами и профессорами. Все лекции и программы проходили строгую проверку. Деканам вменялось в обязанность проверять у студентов записи читаемых профессорами лекций. Из университетских программ были изъяты курсы политэкономии, философии и зарубежного права. В мае 1848 г. последовало распоряжение об ограничении числа студентов в университетах (не более 300 студентов на каждый университет).
Однако все эти реакционные меры не могли подавить распространения оппозиционных и демократических идей, которые особенно заявили о себе во время Крымской войны. Война явилась серьезным испытанием для николаевской политической системы, ее военной мощи, крепостной экономики. Система не выдержала этого испытания, что стало ясно уже в ходе войны даже такому видному идеологу "официальной народности" как историку М. П. Погодину, о чем он открыто заявил в своих "Историко-политических записках и письмах в продолжении Крымской войны".
Оскільки книгодрукування не існувало, книги переписували. Найбільша книгописна майстерня функціонувала при Софійському соборі. Крім книгописців і палітурників, над виготовленням книг працювали редактори, перекладачі, художники, ювеліри й ін. Тому книги являли собою дорогий витвір фахівців різних спеціальностей. Наприклад, у Візантії лише за одну з них можна було купити великий міський будинок або 12 га землі. Вочевидь, не менше книга коштувала і в Русі.
Прекрасно оздоблені книги є безцінними пам'ятками українського середньовіччя. На жаль, до нашого часу їх збереглося небагато. З-поміж них слід виокремити Реймське євангеліє - книгу, яку із собою в посазі до Франції привезла Лнна Ярославна, котра вийшла заміж за французького короля. Вражає вишуканість художнього оформлення Остроми-рового євангелія (1056-1057). Яскравим свідченням високої майстерності письма та ілюстрування слугує Ізборник Святослава (1073). У ньому вперше вміщено груповий портрет реальних людей - Святослава Ярославича та його сім'ї. Відомим є Мстиславове євангеліє, написане у два стовпці гарним уставом на 213 аркушах.
Розвивалася література: перекладна й оригінальна богословського і світського змісту. Найдавнішою у східнослов'янських народів вважається руська редакція тексту Нового Заповіту -Галицьке євангеліє (1144). Поширювалося оригінальне письменство. Почали з'являтися твори житійного жанру, в яких описувалося життя мучеників і подвижників. Оповідання про окремі епізоди з життя святих об'єднувалися в збірки - патерики. Найвизначнішим із них є Києво-Печерський патерик.
1848—1855 гг. ознаменованы дальнейшим усилением реакционного политического курса самодержавия. Оно проявилось в первую очередь в ужесточении надзора за печатью и просвещением. С целью более эффективной борьбы с передовой печатью 27 февраля 1848 г. был создан "временный" секретный комитет под председательством А. С. Меншикова для проведения ревизии цензурного ведомства. На основании выработанных им рекомендаций 2 апреля 1848 г. был учрежден постоянный "Комитет для высшего надзора за духом и направлением печатаемых в России произведений" под председательством военного историка Д. П. Бутурлина, по имени которого
Комитет получил название бутурлинского. Этот Комитет рассматривал уже предварительную цензуру вышедшие в свет издания.
Были приняты меры для прекращения связей с Западной Европой. Иностранцам был запрещен въезд в Россию, а русским — выезд за границу. Находившиеся за границей русские подданные должны были возвратиться в Россию под страхом лишения российского подданства и конфискации имений. Начальству предоставлялось право без объяснения причин и принятия жалоб увольнять подчиненных им чиновников, признанных неблагонадежными.
Суровым ограничениям подверглось высшее образование. Были ликвидированы остатки университетской автономии, резко сокращён прием студентов в университеты, повышена плата за обучение, усиливался надзор за студентами и профессорами. Все лекции и программы проходили строгую проверку. Деканам вменялось в обязанность проверять у студентов записи читаемых профессорами лекций. Из университетских программ были изъяты курсы политэкономии, философии и зарубежного права. В мае 1848 г. последовало распоряжение об ограничении числа студентов в университетах (не более 300 студентов на каждый университет).
Однако все эти реакционные меры не могли подавить распространения оппозиционных и демократических идей, которые особенно заявили о себе во время Крымской войны. Война явилась серьезным испытанием для николаевской политической системы, ее военной мощи, крепостной экономики. Система не выдержала этого испытания, что стало ясно уже в ходе войны даже такому видному идеологу "официальной народности" как историку М. П. Погодину, о чем он открыто заявил в своих "Историко-политических записках и письмах в продолжении Крымской войны".
Оскільки книгодрукування не існувало, книги переписували. Найбільша книгописна майстерня функціонувала при Софійському соборі. Крім книгописців і палітурників, над виготовленням книг працювали редактори, перекладачі, художники, ювеліри й ін. Тому книги являли собою дорогий витвір фахівців різних спеціальностей. Наприклад, у Візантії лише за одну з них можна було купити великий міський будинок або 12 га землі. Вочевидь, не менше книга коштувала і в Русі.
Прекрасно оздоблені книги є безцінними пам'ятками українського середньовіччя. На жаль, до нашого часу їх збереглося небагато. З-поміж них слід виокремити Реймське євангеліє - книгу, яку із собою в посазі до Франції привезла Лнна Ярославна, котра вийшла заміж за французького короля. Вражає вишуканість художнього оформлення Остроми-рового євангелія (1056-1057). Яскравим свідченням високої майстерності письма та ілюстрування слугує Ізборник Святослава (1073). У ньому вперше вміщено груповий портрет реальних людей - Святослава Ярославича та його сім'ї. Відомим є Мстиславове євангеліє, написане у два стовпці гарним уставом на 213 аркушах.
Розвивалася література: перекладна й оригінальна богословського і світського змісту. Найдавнішою у східнослов'янських народів вважається руська редакція тексту Нового Заповіту -Галицьке євангеліє (1144). Поширювалося оригінальне письменство. Почали з'являтися твори житійного жанру, в яких описувалося життя мучеників і подвижників. Оповідання про окремі епізоди з життя святих об'єднувалися в збірки - патерики. Найвизначнішим із них є Києво-Печерський патерик.