Вгоды правления анны иоанновны россия продолжала войны с турцией. армии под командованием миниха и ласси совершили несколько походов на крым, взяли турецкие крепости кинбурн, очаков и хотин. однако белградский мир 1739 г. свел на нет все усилия войск. россия приобрела лишь азов да небольшой участок причерноморской степи. держать свой флот на черном и азовском морях россия не имела права. одним из символов эпохи анны ивановны стала канцелярия тайных розыскных дел, учрежденная в 1730 г. анна постоянно боялась заговоров, а потому поле для деятельности было обширным. первыми ее жертвами стали бывшие верховники – долгорукие и голицыны. еще одним громким делом стал заговор волынского, обвиненного в организации государственного поворота. однако "клиентами" тайной канцелярии становились не только знатные люди. неосторожного слова или двусмысленного жеста любому человеку было достаточно, чтобы угодить в застенок. всего при анне было сослано в сибирь более 20 тысяч человек. еще около 1 тысячи было казнено, не считая казненных тайно и умерших от пыток. анна ивановна не имела законных детей, а потому рассчитывала передать трон потомству своей сестры екатерины. ее дочь елизавета-каролина-христина (в православии – анна леопольдовна) в политических целях была выдана замуж за антона-ульриха, герцога брауншвейг-беверн-люнебургского. за два месяца до смерти анны ивановны у них родился сын, иван антонович. к 1740 г. здоровье анны изрядно пошатнулось. по всей видимости, она страдала мочекаменной болезнью, которая усугублялась приближающимся климаксом. к этому времени относится известная легенда о встрече анны с собственным двойником-призраком в зале зимнего дворца. "это моя смерть! " – воскликнула императрица, глядя на привидение. и действительно, вскоре после этой встречи, 16 октября 1740 г., с анной ивановной случился припадок, предвещавший скорую кончину. императрица подписала две бумаги – о наследовании престола иваном антоновичем (а в случае его смерти – другими детьми анны леопольдовны, ежели таковые родятся) и о регентстве бирона – и вечером следующего дня скончалась.
Боротьба угрів за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтяглася на століття. За часів розквіту Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їхнього складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно приєдналося до Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем із-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову владу. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації (перехід на угорську мову та засвоєння угорської культури).
Объяснение:
Боротьба угрів за підкорення слов’янського населення Закарпаття розтяглася на століття. За часів розквіту Русі та Галицько-Волинського князівства край неодноразово входив до їхнього складу. З ослабленням Галицько-Волинського князівства Закарпаття остаточно приєдналося до Угорщини, де було поділене на окремі територіально-адміністративні одиниці — комітати. Їх очолювали призначені королем із-поміж угорських панів намісники — ішпани (жупани), що здійснювали адміністративну, військову і судову владу. Землі, особливо в низинних районах Закарпаття, роздавалися угорським землевласникам, а в міста переселялися угорці, німці, євреї. Слов’янське населення витіснялося в гори або піддавалося мадяризації (перехід на угорську мову та засвоєння угорської культури).