Борисфен (на острове Березань в устье Днепра) — первая греческая колония в Северном Причерноморье, позднее её центр переместился севернее в Ольвию; основана ок. 647 г. до н. э.
Тира (сейчас Белгород-Днестровский, основана ок. 502 г. до н. э.); самый старый город (из существующих) Украины.
Ольвия (район Очакова, основана в первой четверти VI века до н. э., один из крупнейших полисов региона);
Керкинитида (сейчас Евпатория, основана около 550 г. до н. э. ионийцами. В IV — ІІ вв. до н. э. находилась под властью Херсонеса, затем захвачена и практически разрушена скифами.);
Херсонес Таврический (сейчас на его месте Севастополь; основан гераклейцами около 528 г. до н. э.) — важнейший город юго-западной Таврии; ослабленный борьбой со степными кочевниками и Боспором, попал в зависимость от Рима, позднее стал владением Византии. Его преемником стало княжество Феодоро.
Калос-Лимен (у пгт Черноморское) — основан в IV в до н. э. ионийцами. В конце IV в до .н. э. был захвачен херсонеситами; стал ареной противостояния между греками и степными народами — скифами и сарматами. Уничтожен сарматами в І в н. э.
Феодосия — основана в середине VI века до н. э., с 355 г. до н. э. — захвачена Боспорским царством. После гуннского нашествия — аланское, затем хазарское поселение, постепенно опустевшее. Возрождение началось с 1267 г., когда это место было выкуплено у татар генуэзцами под торговую факторию и где возродился город под именем Кафа;
Грецька колонізація (8 – 6 ст.) – це процес масового переселення греків з міст Егейського басейну в численні колонії (апойкии), розташовані на узбережжях Середземного й Чорного моря. Підстава колоній почалося ще в 2 т. л. до н. е., але 8-6 ст. набуло масового характеру. У колонії переселилися не менше чверті грецького населення, яке заснувало кілька сотень грецьких міст.
Основні причини колонізації:
1. Потреба полісної економіки в нових землях, нових джерелах сировини, в нових ринках збуту ремісничої та сільськогосподарської продукції.
2. Поява в суспільстві тих, хто позбувся земельного наділу; в складі поселенців були і ті, хто у себе на батьківщині в силу будь-яких причин не міг його мати.
3. Різке зростання народжуваності в Греції («демографічний вибух»). Створювалося надмірне населення, яке не знаходило свого місця на батьківщині і змушене було переселитися.
4. Соціальна боротьба, яка супроводжувала процес народження нового виду державності – поліса. Боротьба між родовою знаттю і рядовими общинниками приводила іноді до того, що Переможені змушені були залишати Батьківщину.
Основні напрямки колонізації:
1. Західний напрямок (о. Сицилія, Південна Італія, Південна Галлія, східне узбережжя Іспанії).
Першою колонією, заснованою греками на Заході, було поселення на острові Питекуссы (західне узбережжя Італії) і місто Куми (Кампанії), виведені близько середини 8 ст. до н. е. Незабаром були засновані міста, що перетворилися потім у найбільші і процвітаючі западногреческие поліси: Сіракузи, Тарент, Сібаріс, Кротон та ін. Сицилія і Південна Італія були так густо усіяні мережею грецьких колоній і поселень, що стали називатися «Велика Греція». На південному узбережжі Франції була заснована Массалія згодом стала багатонаселеним полісом, через який по річці Родану Грецькі товари прямували у внутрішні області Галлії, аж до сучасного Парижа. На іспанському березі була заснована велика колонія Емпоріон. Особливою активністю в західній колонізації відрізнявся місто Корінф, один з найбільших торгово-ремісничих центрів Балканської Греції, для якого характерно раннє становлення полісного ладу і нової економіки.
2. Північно-східний напрямок.
Тут провідну роль грав Мілет (Південний Захід Анатолії), також один з найбільших і багатих грецьких міст. За переказами, Мілет вивів до 100 різних поселень і колоній. Великими грецькими колоніями стали міста Халкедон, Візантії. Міста Синопа і Гераклея Понтійська були найбільш могутніми на південному березі Чорного моря. Найзначнішими грецькими колоніями на Західному Причорномор'ї вважалися Істрія, Аполлонія Понтійська, Одесос. Незабаром колонізаційна хвиля досягла Північного Причорномор'я: Ольвія, Херсонес, Пантікапей. Найбільш великими грецькими колоніями Кавказького узбережжя були міста Пітіунт, Діоскуріада, Фазіс.
Борисфен (на острове Березань в устье Днепра) — первая греческая колония в Северном Причерноморье, позднее её центр переместился севернее в Ольвию; основана ок. 647 г. до н. э.
Тира (сейчас Белгород-Днестровский, основана ок. 502 г. до н. э.); самый старый город (из существующих) Украины.
Ольвия (район Очакова, основана в первой четверти VI века до н. э., один из крупнейших полисов региона);
Керкинитида (сейчас Евпатория, основана около 550 г. до н. э. ионийцами. В IV — ІІ вв. до н. э. находилась под властью Херсонеса, затем захвачена и практически разрушена скифами.);
Херсонес Таврический (сейчас на его месте Севастополь; основан гераклейцами около 528 г. до н. э.) — важнейший город юго-западной Таврии; ослабленный борьбой со степными кочевниками и Боспором, попал в зависимость от Рима, позднее стал владением Византии. Его преемником стало княжество Феодоро.
Калос-Лимен (у пгт Черноморское) — основан в IV в до н. э. ионийцами. В конце IV в до .н. э. был захвачен херсонеситами; стал ареной противостояния между греками и степными народами — скифами и сарматами. Уничтожен сарматами в І в н. э.
Феодосия — основана в середине VI века до н. э., с 355 г. до н. э. — захвачена Боспорским царством. После гуннского нашествия — аланское, затем хазарское поселение, постепенно опустевшее. Возрождение началось с 1267 г., когда это место было выкуплено у татар генуэзцами под торговую факторию и где возродился город под именем Кафа;
Грецька колонізація (8 – 6 ст.) – це процес масового переселення греків з міст Егейського басейну в численні колонії (апойкии), розташовані на узбережжях Середземного й Чорного моря. Підстава колоній почалося ще в 2 т. л. до н. е., але 8-6 ст. набуло масового характеру. У колонії переселилися не менше чверті грецького населення, яке заснувало кілька сотень грецьких міст.
Основні причини колонізації:
1. Потреба полісної економіки в нових землях, нових джерелах сировини, в нових ринках збуту ремісничої та сільськогосподарської продукції.
2. Поява в суспільстві тих, хто позбувся земельного наділу; в складі поселенців були і ті, хто у себе на батьківщині в силу будь-яких причин не міг його мати.
3. Різке зростання народжуваності в Греції («демографічний вибух»). Створювалося надмірне населення, яке не знаходило свого місця на батьківщині і змушене було переселитися.
4. Соціальна боротьба, яка супроводжувала процес народження нового виду державності – поліса. Боротьба між родовою знаттю і рядовими общинниками приводила іноді до того, що Переможені змушені були залишати Батьківщину.
Основні напрямки колонізації:
1. Західний напрямок (о. Сицилія, Південна Італія, Південна Галлія, східне узбережжя Іспанії).
Першою колонією, заснованою греками на Заході, було поселення на острові Питекуссы (західне узбережжя Італії) і місто Куми (Кампанії), виведені близько середини 8 ст. до н. е. Незабаром були засновані міста, що перетворилися потім у найбільші і процвітаючі западногреческие поліси: Сіракузи, Тарент, Сібаріс, Кротон та ін. Сицилія і Південна Італія були так густо усіяні мережею грецьких колоній і поселень, що стали називатися «Велика Греція». На південному узбережжі Франції була заснована Массалія згодом стала багатонаселеним полісом, через який по річці Родану Грецькі товари прямували у внутрішні області Галлії, аж до сучасного Парижа. На іспанському березі була заснована велика колонія Емпоріон. Особливою активністю в західній колонізації відрізнявся місто Корінф, один з найбільших торгово-ремісничих центрів Балканської Греції, для якого характерно раннє становлення полісного ладу і нової економіки.
2. Північно-східний напрямок.
Тут провідну роль грав Мілет (Південний Захід Анатолії), також один з найбільших і багатих грецьких міст. За переказами, Мілет вивів до 100 різних поселень і колоній. Великими грецькими колоніями стали міста Халкедон, Візантії. Міста Синопа і Гераклея Понтійська були найбільш могутніми на південному березі Чорного моря. Найзначнішими грецькими колоніями на Західному Причорномор'ї вважалися Істрія, Аполлонія Понтійська, Одесос. Незабаром колонізаційна хвиля досягла Північного Причорномор'я: Ольвія, Херсонес, Пантікапей. Найбільш великими грецькими колоніями Кавказького узбережжя були міста Пітіунт, Діоскуріада, Фазіс.