каждый индиец с самого рождения принадлежал к одной из четырех каст: жрецов, знатных воинов, земледельцев, слуг. индийцы верили, что каждая каста произошла из какой-либо части тела бога брахмы. жрецы-брахманы появились из его рта, и поэтому они знают, как произносить молитвы. воины вышли из могучих рук брахмы, и потому умеют сражаться. большинство людей - те, кто пашут землю и пасут скот, - созданы из его бедер. а слуги находятся ниже всех, потому что возникли из запыленных ступней его ног. индийцы считали, что люди разных каст так же отличаются друг от друга по рождению, как животные разных пород. человек, родители которого были земледельцами, никогда не мог стать жрецом или знатным воином. ведь и у коровы, например, не может родиться жеребенок или поросенок. дети брахманов, вырастая, становились жрецами, а дети слуг - слугами. у людей разных каст все должно быть несходно - и дом, и еда, и одежда. даже цвет одежды каждой касте подобает особый: брахманам - белый, воинам - красный, земледельцам - желтый, а слугам - черный. самыми мудрыми и почтенными в индии считались брахманы. их приглашали в каждый дом, где хотели принести жертву богам. хозяин дома обещал им за это богатый подарок, обычно корову. сначала брахманы разжигали огонь трением двух деревянных палочек. потом они пели хвалебную песнь богам и звали их в гости - посидеть на связках травы у костра, вдыхая запах еды, которую бросали в огонь. индийцы думали, что зерна риса и ячменя, масло и молоко не сгорают в жертвенном огне, а с дымом уносятся на небеса - к богам. если боги будут сыты и довольны, они в пошлют дождь, чтобы снова был хороший урожай на полях. так и кормили друг друга люди и боги. жизнь брахмана делилась на периоды: учение, обзаведение семьей и отшельничество. жрецам необходимо было знать, с какими словами обратиться к богам, чем их накормить и как прославить. а это целая наука, которой брахманы обучались старательно и долго. обычно брахман отдавал своего сына в учение, когда тому исполнялось семь лет. он приводил его в дом к учителю, тоже брахману, и оставлял жить там. мальчик должен был слушаться учителя и почитать его, как отца с матерью. повернуться к учителю спиною считалось недопустимым. подойти к нему можно было только с непокрытой головой и без сандалий, а здороваясь, ученики так низко кланялись, что касались ног учителя.
во время урока учитель сидел на возвышении, а ученики - перед ним на земле, подстелив циновки. они повторяли все, что он говорил, слово за словом стараясь выучить наизусть целые книги. ученики выполняли и работы по дому, вставая с восходом солнца, подкладывали дрова в очаг, пасли коров. когда мальчику исполнялось шестнадцать лет, родители преподносили учителю в дар корову, а сыну подыскивали невесту. после того как брахман выучивался и обзаводился семьей, он и сам мог брать в дом учеников, приносить жертвы богам для себя и для других. нередко брахманы жили при царском дворе как жрецы и советники. в подарок от царей они иногда получали землю. но сами в поле не работали - для этого использовали слуг или рабов. когда у брахмана появлялись внуки и голова становилась седой, он мог оставить дом старшему сыну, а сам уходил в отшельники. он строил в лесу шалаш, спал на голой земле и питался лишь лесными , стремясь вдали от людей достичь блаженного состояния душевного покоя. некоторые истязали свое тело, голодали, неделями и месяцами стояли с поднятой рукой или на одной ноге, молчали . они верили, что после таких мучений им будет обеспечена лучшая посмертная участь.
индийские цари были из касты знатных воинов и окружали себя людьми из этой касты. воины участвовали в битвах на слонах или на колесницах, а в мирное время пировали во дворцах, выезжали на охоту или устраивали состязания в стрельбе из лука.(постарался подробно)
в 30-е роки в умовах сталінського режиму творча інтелігенція зазнала репресій. найбільш характерними були звинувачення в буржуазному націоналізмі, антирадянізмі і тероризмі. жертвами репресій стали письменники і представники художньої інтелігенції: м. зеров, л. курбас і багато інших. всього в сталінський період було репресовано близько 500 українських літераторів. але навіть у цих умовах розвиток української літератури не перервався. в першу чергу це пов'язано з творчістю п. тичини, ю. яновського, і. микитенка, м. рильського.
розвиток живопису в україні в післяреволюційні роки відбувався в боротьбі художніх течій і напрямків. поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розпису в. єрмілова харківського партійного клубу). крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу домоглися станкова графіка та живопис. в області станкової графіки працювали м. жук, і. падалка, в. заузе. у живописі найбільш відомими були полотна к. костанді, ф. кричевського, а. мурашко, м.самокиша. г. нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «мистецтво», «зорі», «сонцетруда». у західній україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як і. трут, а. монастирський, і. курплас.
визначилися групи, що розвивали традиції українських і російських передвижників. художники, які увійшли до «асоціації революційного мистецтва україни», розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнської живопису. на західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, що входили в "об'єднання сучасних художників україни". на всеукраїнських художніх виставках експонувалися кращі твори о. шовкуненка (цикл «одеський суднобудівний завод»), ф. кричевського (»мати«,» довбуш"), в. коровчинського (»селяни"). однак чітко визначилася тенденція верховенства історико-революційної тематики. натюрморт, пейзаж, портрет - ці жанри відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класової навантаження. у 20-х роках, крім української академії мистецтва, в харкові і одесі була організована ціла мережа державних художніх музеїв.
українська скульптура в період між жовтневою революцією і великою вітчизняною війною також випробувала на собі сильний вплив ідеології культу особистості. практично в кожному місті, міському селищі були поставлені пам'ятники в. леніну. у конкурсах на проект пам'ятника т. шевченку взяли участь скульптори різних регіонів срср. переміг м. манізер, пам'ятник якого в 1935 р. встановлено в харкові, він-автор пам'ятників т. шевченка в києві та каневі. у донбасі добре відомий пам'ятник артему і. кавалерідзе, встановлений у слов'яногорську.
архітектура, яку називають музикою, застиглою в камені, в 20-30-і роки пройшла досить складний шлях розвитку. головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). у цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів в цілому. в українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. у практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у харкові, що знаходиться там же на площі незалежності комплекс адміністративних будівель («держпром») фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. українське бароко було значною мірою витіснено, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (сільськогосподарська академія в києві). найширше поширення набув неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, неколебимість влади партії (найбільш відомим будівлею, побудованому в стилі неокласицизму є будівля верховної ради в києві архітектора в. заболотного).
каждый индиец с самого рождения принадлежал к одной из четырех каст: жрецов, знатных воинов, земледельцев, слуг. индийцы верили, что каждая каста произошла из какой-либо части тела бога брахмы. жрецы-брахманы появились из его рта, и поэтому они знают, как произносить молитвы. воины вышли из могучих рук брахмы, и потому умеют сражаться. большинство людей - те, кто пашут землю и пасут скот, - созданы из его бедер. а слуги находятся ниже всех, потому что возникли из запыленных ступней его ног. индийцы считали, что люди разных каст так же отличаются друг от друга по рождению, как животные разных пород. человек, родители которого были земледельцами, никогда не мог стать жрецом или знатным воином. ведь и у коровы, например, не может родиться жеребенок или поросенок. дети брахманов, вырастая, становились жрецами, а дети слуг - слугами. у людей разных каст все должно быть несходно - и дом, и еда, и одежда. даже цвет одежды каждой касте подобает особый: брахманам - белый, воинам - красный, земледельцам - желтый, а слугам - черный. самыми мудрыми и почтенными в индии считались брахманы. их приглашали в каждый дом, где хотели принести жертву богам. хозяин дома обещал им за это богатый подарок, обычно корову. сначала брахманы разжигали огонь трением двух деревянных палочек. потом они пели хвалебную песнь богам и звали их в гости - посидеть на связках травы у костра, вдыхая запах еды, которую бросали в огонь. индийцы думали, что зерна риса и ячменя, масло и молоко не сгорают в жертвенном огне, а с дымом уносятся на небеса - к богам. если боги будут сыты и довольны, они в пошлют дождь, чтобы снова был хороший урожай на полях. так и кормили друг друга люди и боги. жизнь брахмана делилась на периоды: учение, обзаведение семьей и отшельничество. жрецам необходимо было знать, с какими словами обратиться к богам, чем их накормить и как прославить. а это целая наука, которой брахманы обучались старательно и долго. обычно брахман отдавал своего сына в учение, когда тому исполнялось семь лет. он приводил его в дом к учителю, тоже брахману, и оставлял жить там. мальчик должен был слушаться учителя и почитать его, как отца с матерью. повернуться к учителю спиною считалось недопустимым. подойти к нему можно было только с непокрытой головой и без сандалий, а здороваясь, ученики так низко кланялись, что касались ног учителя.
во время урока учитель сидел на возвышении, а ученики - перед ним на земле, подстелив циновки. они повторяли все, что он говорил, слово за словом стараясь выучить наизусть целые книги. ученики выполняли и работы по дому, вставая с восходом солнца, подкладывали дрова в очаг, пасли коров. когда мальчику исполнялось шестнадцать лет, родители преподносили учителю в дар корову, а сыну подыскивали невесту. после того как брахман выучивался и обзаводился семьей, он и сам мог брать в дом учеников, приносить жертвы богам для себя и для других. нередко брахманы жили при царском дворе как жрецы и советники. в подарок от царей они иногда получали землю. но сами в поле не работали - для этого использовали слуг или рабов. когда у брахмана появлялись внуки и голова становилась седой, он мог оставить дом старшему сыну, а сам уходил в отшельники. он строил в лесу шалаш, спал на голой земле и питался лишь лесными , стремясь вдали от людей достичь блаженного состояния душевного покоя. некоторые истязали свое тело, голодали, неделями и месяцами стояли с поднятой рукой или на одной ноге, молчали . они верили, что после таких мучений им будет обеспечена лучшая посмертная участь.
индийские цари были из касты знатных воинов и окружали себя людьми из этой касты. воины участвовали в битвах на слонах или на колесницах, а в мирное время пировали во дворцах, выезжали на охоту или устраивали состязания в стрельбе из лука.(постарался подробно)
в 30-е роки в умовах сталінського режиму творча інтелігенція зазнала репресій. найбільш характерними були звинувачення в буржуазному націоналізмі, антирадянізмі і тероризмі. жертвами репресій стали письменники і представники художньої інтелігенції: м. зеров, л. курбас і багато інших. всього в сталінський період було репресовано близько 500 українських літераторів. але навіть у цих умовах розвиток української літератури не перервався. в першу чергу це пов'язано з творчістю п. тичини, ю. яновського, і. микитенка, м. рильського.
розвиток живопису в україні в післяреволюційні роки відбувався в боротьбі художніх течій і напрямків. поряд з тими, хто стояв на позиціях традиційного реалізму, творили прихильники футуризму, формалізму (наприклад, розпису в. єрмілова харківського партійного клубу). крім масових агітаційних форм образотворчого мистецтва, помітного прогресу домоглися станкова графіка та живопис. в області станкової графіки працювали м. жук, і. падалка, в. заузе. у живописі найбільш відомими були полотна к. костанді, ф. кричевського, а. мурашко, м.самокиша. г. нарбут оформив перші українські радянські книги та журнали «мистецтво», «зорі», «сонцетруда». у західній україні в перші післяреволюційні роки працювали такі художники, як і. трут, а. монастирський, і. курплас.
визначилися групи, що розвивали традиції українських і російських передвижників. художники, які увійшли до «асоціації революційного мистецтва україни», розвиваючи національні традиції, використовували форми візантійського і староукраїнської живопису. на західноєвропейські зразки орієнтувалися художники, що входили в "об'єднання сучасних художників україни". на всеукраїнських художніх виставках експонувалися кращі твори о. шовкуненка (цикл «одеський суднобудівний завод»), ф. кричевського (»мати«,» довбуш"), в. коровчинського (»селяни"). однак чітко визначилася тенденція верховенства історико-революційної тематики. натюрморт, пейзаж, портрет - ці жанри відсувалися на другий план тому, що вони ніби не несли класової навантаження. у 20-х роках, крім української академії мистецтва, в харкові і одесі була організована ціла мережа державних художніх музеїв.
українська скульптура в період між жовтневою революцією і великою вітчизняною війною також випробувала на собі сильний вплив ідеології культу особистості. практично в кожному місті, міському селищі були поставлені пам'ятники в. леніну. у конкурсах на проект пам'ятника т. шевченку взяли участь скульптори різних регіонів срср. переміг м. манізер, пам'ятник якого в 1935 р. встановлено в харкові, він-автор пам'ятників т. шевченка в києві та каневі. у донбасі добре відомий пам'ятник артему і. кавалерідзе, встановлений у слов'яногорську.
архітектура, яку називають музикою, застиглою в камені, в 20-30-і роки пройшла досить складний шлях розвитку. головні якості архітектури - це користь, міцність, краса (функціональне, конструктивне, естетичне). у цей період робилися спроби абсолютизувати одне з них, що знижувало рівень архітектурних творів в цілому. в українській архітектурі помітний слід залишили такі напрями, як раціоналізм - це прагнення знайти раціональні начала в образному аспекті архітектури, максимально освоїти досягнення сучасної науки і техніки; конструктивізм - спроба створити життєвий простір за нової техніки, її логічних доцільних конструкцій, а також естетичних якостей таких матеріалів, як метал, дерево, скло. у практиці конструктивізму були частково реалізовані гасла виробничого мистецтва. прикладом раціоналізму є будівля головпоштамту у харкові, що знаходиться там же на площі незалежності комплекс адміністративних будівель («держпром») фахівці відносять як до раціоналізму, так і до конструктивізму, оскільки ці течії досить близькі. українське бароко було значною мірою витіснено, хоча окремі будівлі в цьому стилі ще будувалися (сільськогосподарська академія в києві). найширше поширення набув неокласицизм, який повинен був відображати стабільність режиму, неколебимість влади партії (найбільш відомим будівлею, побудованому в стилі неокласицизму є будівля верховної ради в києві архітектора в. заболотного).