1848 рік увійшов в історію як рік революцій які прокотились майже по цілій Європі – у Франції, в Німеччині, Італії, Австрії. Робітники, міщани, селяни повставали проти королів, в містах виростали барикади, королі зрікались престолу і тікали, революціонери проголошували республіки і конституції. У Франції все вирувало навколо економічної політики уряду. Німці прагнули з розділених кордонами і амбіціями монархів створити загально німецьку національну державу. В Австрії також навесні 1848 року народ в столиці почав протестувати проти консервативної політики уряду канцлера Меттерніха, яка призвела до економічної кризи. Також мова йшла про конституцію, громадянські свободи і тому подібні ліберально-демократичні реформи. Врешті-решт, імператор Фердінанд вирішив поступитись – 13 березня він відправив у відставку канцлера і уряд, комітети почали розробляти реформи, були скликали конституційні збори щоб розробляти проект майбутньої конституції. Щоб привернути на свій бік селянство, цісар проголив селянську реформу і скасування панщини, а в червні відбулись вибори до нового парламенту. Пристрасті навколо реформ, боротьба між революціонерами і контрреволюціонерами не вщухала, і все це дало привід для початок революційних виступів в імперських провінціях – на Балканах, на півночі Італії, в Чехії, Словаччині, Угорщині. Хтось прагнув більше прав, а хтось – незалежності від імперії. Не оминули революційні настрої і Галичину.
1848 рік увійшов в історію як рік революцій які прокотились майже по цілій Європі – у Франції, в Німеччині, Італії, Австрії. Робітники, міщани, селяни повставали проти королів, в містах виростали барикади, королі зрікались престолу і тікали, революціонери проголошували республіки і конституції. У Франції все вирувало навколо економічної політики уряду. Німці прагнули з розділених кордонами і амбіціями монархів створити загально німецьку національну державу. В Австрії також навесні 1848 року народ в столиці почав протестувати проти консервативної політики уряду канцлера Меттерніха, яка призвела до економічної кризи. Також мова йшла про конституцію, громадянські свободи і тому подібні ліберально-демократичні реформи. Врешті-решт, імператор Фердінанд вирішив поступитись – 13 березня він відправив у відставку канцлера і уряд, комітети почали розробляти реформи, були скликали конституційні збори щоб розробляти проект майбутньої конституції. Щоб привернути на свій бік селянство, цісар проголив селянську реформу і скасування панщини, а в червні відбулись вибори до нового парламенту. Пристрасті навколо реформ, боротьба між революціонерами і контрреволюціонерами не вщухала, і все це дало привід для початок революційних виступів в імперських провінціях – на Балканах, на півночі Італії, в Чехії, Словаччині, Угорщині. Хтось прагнув більше прав, а хтось – незалежності від імперії. Не оминули революційні настрої і Галичину.