Зміцнення П.Могилою митрополичої влади, централізованого ієрархічного управління в той період об'єктивно суперечили деяким місцевим традиціям у стосунках всередині церкви. Про що йдеться?
Феодальна практика перерозподілу майнових прав (подавання бенефіцій) та звичаєве право зумовлювали й фіксували певний суверенітет (автономність) суспільних осередків, у тому числі церковних. Ця автономність була підґрунтям для появи ставропігій — установ, безпосередньо підпорядкованих церковному центрові (тоді — Константинополю), поза місцевою церковною адміністрацією.
Ставропігія із засобу позначення сакрального статусу окремих церковних установ (громад, монастирів) перетворилася на чинник відцентрових рухів. Це продемонстрували ставропігійні братства (особливо Львівське Успенське). Подавання "столиць та хлібів духовних" світськими феодалами — королем та магнатами також не сприяло зміцненню церковного управління. Єпископи, наприклад, фактично були васалами й корилися радше світській владі, від якої отримали бенефіції, а не владі митрополита. До того ж архієрей, сам за походженням магнат або шляхтич, і після вступу на церковну посаду почувався самовладним "князем". Зміцнення митрополичої влади в цій ситуації ускладнювалося. На нижчих рівнях церковної організації, аж до парафій, практика "подавання" здійснювалася як владний патронат з усіма його суперечностями. Православні патрони могли підтримувати "свої" парафії. Патрони-католики або уніати здатні були на дискримінацію "схизматиків" (як вони часто називали православних).
Впорядкування церковної структури в Могилянську добу торкнулося й братств. їхні стосунки з ієрархією були складними з кінця XVI ст. Народоправство, громадська активність, що панували серед братчиків, рятували осередки православної церковності. Тут справді допомагав статус ставропігії, який братства намагалися отримати, щоб не підпорядковуватися місцевим ієрархам, котрі перейшли на унію.
Петро Могила добре розумів значення братств і визнавав, що "якби не той клейнот Ставропігії залишався в Братствах по ці часи, вже б давно апостати із своєю виниклою унією скрізь би хоругви порозвішували." Митрополит поважав права братств упорядковувати внутрішні справи; надавав ім численні підтверджувальні та благословенні грамоти. Зміцнюючи структуру церкви в умовах легалізації, Могила об'єктивно обмежував претензії братств.
3. Агрессивная политика Османской империи. Раздвигая границы своих владений, османские султаны представляли угрозу независимости европейских государств. Однако опасность османского владычества не мобилизовала западноевропейские государства на организацию антитурецкого союза. Напротив, европейские государи использовали султана в своих внешнеполитических интересах.
4. Государство на фоне наступления османских войск, захвата ими Закавказья и Азербайджана, вторжением узбеков в Хорасан оказалось полностью разложенным и практически развалившимся. Проходи течение десятков лет восстания, войны и финансовый кризис, в конце-концов, привели к ослаблению и падению Персидской державы.
5. В 13 веке отобранные у раджей земли были дарованы тюркской мусульманской знати, тысячи индийских храмов были разрушены, а на их месте построены мечети.
Одной из характернейших черт индийской деревни было существование сельской общины, сохранившейся с древнейших времен и почти не изменившей своего характера.
Акбар не только допускал свободное обсуждение догматов ислама, но и ввёл в качестве государственной новую синкретичную религиозную доктрину Дин-и илахи ("божественную веру") — смесь верований и обрядов ислама, индуизма, парсизма, джайнизма и христианства.
Акбар отменил налоги на немусульман (джизью) и унизительную для индусов подушную подать.
Зміцнення П.Могилою митрополичої влади, централізованого ієрархічного управління в той період об'єктивно суперечили деяким місцевим традиціям у стосунках всередині церкви. Про що йдеться?
Феодальна практика перерозподілу майнових прав (подавання бенефіцій) та звичаєве право зумовлювали й фіксували певний суверенітет (автономність) суспільних осередків, у тому числі церковних. Ця автономність була підґрунтям для появи ставропігій — установ, безпосередньо підпорядкованих церковному центрові (тоді — Константинополю), поза місцевою церковною адміністрацією.
Ставропігія із засобу позначення сакрального статусу окремих церковних установ (громад, монастирів) перетворилася на чинник відцентрових рухів. Це продемонстрували ставропігійні братства (особливо Львівське Успенське). Подавання "столиць та хлібів духовних" світськими феодалами — королем та магнатами також не сприяло зміцненню церковного управління. Єпископи, наприклад, фактично були васалами й корилися радше світській владі, від якої отримали бенефіції, а не владі митрополита. До того ж архієрей, сам за походженням магнат або шляхтич, і після вступу на церковну посаду почувався самовладним "князем". Зміцнення митрополичої влади в цій ситуації ускладнювалося. На нижчих рівнях церковної організації, аж до парафій, практика "подавання" здійснювалася як владний патронат з усіма його суперечностями. Православні патрони могли підтримувати "свої" парафії. Патрони-католики або уніати здатні були на дискримінацію "схизматиків" (як вони часто називали православних).
Впорядкування церковної структури в Могилянську добу торкнулося й братств. їхні стосунки з ієрархією були складними з кінця XVI ст. Народоправство, громадська активність, що панували серед братчиків, рятували осередки православної церковності. Тут справді допомагав статус ставропігії, який братства намагалися отримати, щоб не підпорядковуватися місцевим ієрархам, котрі перейшли на унію.
Петро Могила добре розумів значення братств і визнавав, що "якби не той клейнот Ставропігії залишався в Братствах по ці часи, вже б давно апостати із своєю виниклою унією скрізь би хоругви порозвішували." Митрополит поважав права братств упорядковувати внутрішні справи; надавав ім численні підтверджувальні та благословенні грамоти. Зміцнюючи структуру церкви в умовах легалізації, Могила об'єктивно обмежував претензії братств.
Объяснение: это полное обьяснение
4. Государство на фоне наступления османских войск, захвата ими Закавказья и Азербайджана, вторжением узбеков в Хорасан оказалось полностью разложенным и практически развалившимся. Проходи течение десятков лет восстания, войны и финансовый кризис, в конце-концов, привели к ослаблению и падению Персидской державы.
5. В 13 веке отобранные у раджей земли были дарованы тюркской мусульманской знати, тысячи индийских храмов были разрушены, а на их месте построены мечети.
Одной из характернейших черт индийской деревни было существование сельской общины, сохранившейся с древнейших времен и почти не изменившей своего характера.
Акбар не только допускал свободное обсуждение догматов ислама, но и ввёл в качестве государственной новую синкретичную религиозную доктрину Дин-и илахи ("божественную веру") — смесь верований и обрядов ислама, индуизма, парсизма, джайнизма и христианства.
Акбар отменил налоги на немусульман (джизью) и унизительную для индусов подушную подать.