Східнослов’янське язичництво, безумовно, виникло й розвивалося на своїй власній, самобутній основі, разом з тим воно не було замкнутою метафізичною системою і значною мірою відчуло на собі ідеологічний вплив сусідніх етнічних груп. Таким чином, аналіз уявлень східних слов’ян про потойбічний світ повинен до з’ясувати розвиток та головні напрями зовнішнього культурного впливу на архаїчну культуру Київської Русі.
Про виняткову роль в свідомості східних слов’ян посмертних уявлень свідчить той факт, що за даними письмових джерел окремі аспекти даних вірувань чітко простежуються в звичаях та обрядах XVI-XVII ст.
Релігійна реформа князя Володимира Святославича 980 р., під час якої київський князь запровадив єдиний для всього східнослов‘янського суспільства культ головних язичницьких богів і цим самим надав язичницькій релігії функції державної.
Таким чином, слов’янське язичництво впродовж ІХ-Х ст. досягло найвищого етапу свого розвитку та отримало статус державної релігії, що сприяло консолідації давньоруського суспільства та підвищенню авторитету великокнязівської влади.
Після прийняття християнства автохтонні вірування ще протягом кількох століть продовжували зберігатися, особливо у віддалених від великих центрів регіонах. Разом із тим гається повільний, але безповоротний процес витіснення язичницьких вірувань та обрядів християнськими канонами, який привів згодом до остаточної трансформації язичницької системи уявлень про потойбічний світ. У цілому в культурі стародавніх слов’ян можна виділити дві групи релігійних вірувань: обожнення природи і культу роду. По-перше, для стародавньої людини вся природа була живою, населеною безліччю різних божеств. У відповідності з такими поглядами у людей з’являються своєрідні свята і обряди, пов’язані з порами року та збиранням врожаю, в них був відображений хліборобський і скотарський дії і вчинки в їх житті супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження. Тому в них було багато свят і обрядів на честь предків, їм приносили жертви, вшановували пам’ять померлих. У ранній період історії слов’ян, як стверджують деякі вчені, постійних храмів і професійних жерців ще не було. «Вони молились і приносили жертви богам та на честь предків на лоні природи. Лише на передодні запровадження християнства у слов’ян з’явилися місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви)».
Ранні релігії стародавніх слов’ян були анімістичними (лат. anima, animus – душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Культ лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: анімізм – оживлення, анімізм – одухотворення і антро зм – уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть мову. Наприклад, в українській мові ми тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище – усе це вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить у реальний їх зміст, а сприймаємо це як фразеологічні трафарети.
Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.
Фетишизм – віра в надприродні властивості різних предметів або об’єктів. Фетиші – це, як правило, матеріальні предмети, яким приписуються надприродні властивості. У східних слов’ян це – стріла, плуг, чаша, пізніше – меч.
Магія (буквально – чаклунство) – віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину. Існує багато різновидів магії: виробнича, лікувальна, землеробська, рибальська, військова тощо. У стародавніх слов’ян – це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.
Тотемізм – віра в те, що людина має родинні зв’язки з певним видом тварин. Тотем вважався покровителем роду, його шанували і забороняли вбивати. Пізніше родинних зв’язків стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями і т.д.).
Землеробські культи це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.
Шаманство – це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб. Вірили, що дух (злий чи добрий) може вселитися в шамана і чинити певні дії. Шаманам приписувалась здатність передбачення, узнавання, супроводження померлого у підземному світі, впливу на довкілля, забезпечення успіху роду, його захист від різних негод. Шамани – праобраз штатних служителів культу в розвинених релігіях.
Було 4 головні обряди Весняний Літній Осінній Зимній
Наполеоновские войны, торговая блокада Англии, промышленные кризисы 1825 и 1836 годов и порождённая ими безработица 1825—1830 и 1836—1840 годов выбросили на улицу десятки тысяч рабочих и снизили зарплату остальных. В 1820-х годах в городах текстильной провинции Ланкашир прокатилась череда рабочих бунтов, сопровождавшихся грабежом булочных и съестных лавок. Экономика была подорвана, некоторые графства оказались на грани разорения. Британцев ожидали «голодные сороковые», время эпидемий, неурожаев и бедности.
Люди оказывались в работных домах по разным причинам. Обычно это происходило с теми, кто был слишком беден, стар или болен, чтобы самостоятельно поддерживать свое существование. Также это случалось в периоды длительной безработицы. Для незамужних беременных женщин работный дома был зачастую единственным местом, где они могли находиться до и после рождения ребенка. До появления государственных психиатрических лечебниц работные дома принимали психически больных людей, не имеющих средств к существованию.
Строго говоря, работные дома не являлись тюрьмами, и поступление в них являлось для человека в большинстве случаев добровольным, хотя и болезненным решением, так как, помимо прочего, автоматически меняло его юридический статус – до 1918 года проживающие в работных домах не имели право голосовать на выборах.
С критикой закона выступал Фридрих Энгельс, который писал, что закон провели мальтузианцы, бедняки отказываются от таких условий общественной предпочитая голодную смерть; называл работный дом «Бастилией», а пребывание в нём — «адом». По его мнению, принятие закона разожгло ненависть рабочих к правящему классу, содействовало развитию рабочего движения и распространению чартизма.
Про виняткову роль в свідомості східних слов’ян посмертних уявлень свідчить той факт, що за даними письмових джерел окремі аспекти даних вірувань чітко простежуються в звичаях та обрядах XVI-XVII ст.
Релігійна реформа князя Володимира Святославича 980 р., під час якої київський князь запровадив єдиний для всього східнослов‘янського суспільства культ головних язичницьких богів і цим самим надав язичницькій релігії функції державної.
Таким чином, слов’янське язичництво впродовж ІХ-Х ст. досягло найвищого етапу свого розвитку та отримало статус державної релігії, що сприяло консолідації давньоруського суспільства та підвищенню авторитету великокнязівської влади.
Після прийняття християнства автохтонні вірування ще протягом кількох століть продовжували зберігатися, особливо у віддалених від великих центрів регіонах. Разом із тим гається повільний, але безповоротний процес витіснення язичницьких вірувань та обрядів християнськими канонами, який привів згодом до остаточної трансформації язичницької системи уявлень про потойбічний світ. У цілому в культурі стародавніх слов’ян можна виділити дві групи релігійних вірувань: обожнення природи і культу роду. По-перше, для стародавньої людини вся природа була живою, населеною безліччю різних божеств. У відповідності з такими поглядами у людей з’являються своєрідні свята і обряди, пов’язані з порами року та збиранням врожаю, в них був відображений хліборобський і скотарський дії і вчинки в їх житті супроводжують предки, особливо під час весілля, похорону та народження. Тому в них було багато свят і обрядів на честь предків, їм приносили жертви, вшановували пам’ять померлих. У ранній період історії слов’ян, як стверджують деякі вчені, постійних храмів і професійних жерців ще не було. «Вони молились і приносили жертви богам та на честь предків на лоні природи. Лише на передодні запровадження християнства у слов’ян з’явилися місця для моління (капища) і професійні служителі культу (волхви)».
Ранні релігії стародавніх слов’ян були анімістичними (лат. anima, animus – душа, живе). Людина вірила, що все навколо неї живе: почуває, розуміє, має свої бажання, бореться за існування. Культ лежав в основі первісного релігійного світогляду. Основу анімістичного світогляду складають три елементи: анімізм – оживлення, анімізм – одухотворення і антро зм – уособлення (олюднення). Анімістичний світогляд був основою всіх стародавніх вірувань, він глибоко проник в художню культуру, навіть мову. Наприклад, в українській мові ми тепер говоримо: сонце сходить і заходить, ударив грім, буря виє, вітер свище – усе це вирази анімістичного світогляду, хоч ніхто тепер не вірить у реальний їх зміст, а сприймаємо це як фразеологічні трафарети.
Ранні релігійні вірування майже всіх народів Землі у своєму розвитку, крім анімізму, пройшли такі стадії: фетишизм, магія, тотемізм, землеробські культи, шаманство.
Фетишизм – віра в надприродні властивості різних предметів або об’єктів. Фетиші – це, як правило, матеріальні предмети, яким приписуються надприродні властивості. У східних слов’ян це – стріла, плуг, чаша, пізніше – меч.
Магія (буквально – чаклунство) – віра в існування надприродних засобів впливу на природу і людину. Існує багато різновидів магії: виробнича, лікувальна, землеробська, рибальська, військова тощо. У стародавніх слов’ян – це ворожбитство, замовляння, заклинання та ін.
Тотемізм – віра в те, що людина має родинні зв’язки з певним видом тварин. Тотем вважався покровителем роду, його шанували і забороняли вбивати. Пізніше родинних зв’язків стали шукати з рослинами, явищами природи (вітром, снігом, дощем, сонцем, зорями і т.д.).
Землеробські культи це поклоніння богам-покровителям землеробства, тваринництва та інших господарських занять. Особливо шанувалися богині, що впливали на родючість полів, розвиток рослинного і тваринного світу.
Шаманство – це віра в методи екстатичного спілкування з надприродними силами спеціально визначених для цього осіб. Вірили, що дух (злий чи добрий) може вселитися в шамана і чинити певні дії. Шаманам приписувалась здатність передбачення, узнавання, супроводження померлого у підземному світі, впливу на довкілля, забезпечення успіху роду, його захист від різних негод. Шамани – праобраз штатних служителів культу в розвинених релігіях.
Було 4 головні обряди
Весняний
Літній
Осінній
Зимній
Наполеоновские войны, торговая блокада Англии, промышленные кризисы 1825 и 1836 годов и порождённая ими безработица 1825—1830 и 1836—1840 годов выбросили на улицу десятки тысяч рабочих и снизили зарплату остальных. В 1820-х годах в городах текстильной провинции Ланкашир прокатилась череда рабочих бунтов, сопровождавшихся грабежом булочных и съестных лавок. Экономика была подорвана, некоторые графства оказались на грани разорения. Британцев ожидали «голодные сороковые», время эпидемий, неурожаев и бедности.
Люди оказывались в работных домах по разным причинам. Обычно это происходило с теми, кто был слишком беден, стар или болен, чтобы самостоятельно поддерживать свое существование. Также это случалось в периоды длительной безработицы. Для незамужних беременных женщин работный дома был зачастую единственным местом, где они могли находиться до и после рождения ребенка. До появления государственных психиатрических лечебниц работные дома принимали психически больных людей, не имеющих средств к существованию.
Строго говоря, работные дома не являлись тюрьмами, и поступление в них являлось для человека в большинстве случаев добровольным, хотя и болезненным решением, так как, помимо прочего, автоматически меняло его юридический статус – до 1918 года проживающие в работных домах не имели право голосовать на выборах.
С критикой закона выступал Фридрих Энгельс, который писал, что закон провели мальтузианцы, бедняки отказываются от таких условий общественной предпочитая голодную смерть; называл работный дом «Бастилией», а пребывание в нём — «адом». По его мнению, принятие закона разожгло ненависть рабочих к правящему классу, содействовало развитию рабочего движения и распространению чартизма.