був дуже сильним лідером, який мав великий вплив на Римську імперію. Він був одним із найвпливовіших лідерів античного світу. Цезар правив як фізичною, так і розумовою силою. Його дивовижні знання в багатьох сферах, включаючи військову стратегію та політику, - це те, що дозволило йому бути чудовим лідером. Цезар був дивовижним письменником, його промови та брошури дозволяли йому висловлювати свої погляди та контролювати погляди інших на нього. Його любили римські жителі. Його особистість у поєднанні з його неймовірними знаннями та великою військовою стратегією дала можливість йому керувати Римською імперією та дозволяти їй сильно процвітати.
За свого правління Цезар значно розширив область Римської імперії. Цезар був досвідченим у багатьох областях. Але як військовий полководець він був неперевершеним. До 58 р. до н.е. він захопив усю Галію.
Цезарю вдалося повністю змінити долю Риму. Його особистість, знання та військовий геній дозволили йому бути дивовижним лідером. Те, що колись називалося республікою, яка розпадається, перетворювалося на дуже сильну та потужну імперію. Рим більше ніколи не був таким самим.
Як зазначалося вище, однією з головних ролей Юлія Цезаря була роль військового генерала. Він прославився всім римлянам, написавши про свої військові подвиги. Він записував казки про свої битви та своїх ворогів, і ці казки читали по всьому Риму та його сільській місцевості. Його листи були відправлені назад до Риму, щоб повідомити керівництву про його прогрес, але його листи масово і це допомагало забезпечити його популярність серед людей.
Бувши губернатором деяких північних провінцій, він вирішив використовувати свої чотири легіони, щоб заволодіти більшою кількістю землі в ім'я Риму. Він розширив Рим на більшу частину сучасної Франції, Німеччини та Іспанії. Він переміг багато племен цих регіонів, оскільки вони були погано підготовлені, і ними легко маневрували добре дисципліновані та навчені римські легіони. До 52 р. до н. е. Цезар завоював всю Галлію, яка є сучасною Францією. Галія була землею багатьох різних племен.
Головне значення його військових походів стало перетворення Риму із республіки у могутню імперію, в склад якої входила велика кількість територій, які заселяли різні народи. Тим самим створюючи унікальний образ країни: багатогранної в культурному аспекті та багатої в економічному.
ЕГИПЕТСКАЯ ЭКСПЕДИЦИЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА 1798-1801 годов - поход французской армии с целью завоевать Египет, превратить его во французскую колонию и подорвать господство Великобритании в Восточном Средиземноморье.
Египет тогда входил в состав Османской империи, а фактически управлялся мамлюкскими беями. 19.05.1798 французский экспедиционный корпус (около 38 тысяч человек) генерала Наполеона Бонапарта (будущий император Наполеон I) на 309 транспортах под охраной эскадры (55 боевых кораблей) вице-адмирала Ф. Брюэса вышел из Тулона. Британское командование направило к Тулону эскадру контр-адмирала Г. Нельсона, но из-за шторма ей не удалось помешать выходу Египетской экспедиции Наполеона Бонапарта, и 12 июня французы захватили остров Мальта. В ночь на 2 июля французские войска высадились в Александрии и двинулись к Каиру. Французская армия 13 июля у Шубра-Хит и 21 июля у пирамид разбила конницу мамлюков Мурад-бея, а 24 июля Наполеон Бонапарт вступил в Каир. Затем французские войска овладели дельтой реки Нил и Верхним Египтом, разбив отступившего туда Мурад-бея. Поражение французского флота в Абукирском сражении 1798 года отрезало армию Наполеона Бонапарта от Европы. В сентябре 1798 года Франции объявила войну Османская империя. В условиях французского оккупационного режима возникали многочисленные восстания (смотри Каирские восстания 1798 года и 1800 года). В феврале 1799 года Наполеон Бонапарт во главе 13-тысячной армии направился в Сирию, чтобы предотвратить наступление турецкой армии. Овладев Яффой и Хайфой, французские войска 18 марта осадили крепость Акка, но после 2-месячной осады и неудачного штурма (21 мая) отступили в Египет. Несмотря на победу 25 июля над британо-турецким десантом в Абукире, положение французской армии было безнадёжным. Оно усугублялось неудачами Франции в войне со 2-й антифранцузской коалицией (Итальянский поход 1799 года привёл к изгнанию французов почти изо всей Италии, а Средиземноморский поход 1798-1800 годов – к потере Ионических островов). Получив неутешительные известия из Европы, Наполеон Бонапарт 23 августа тайно отбыл во Францию. Генерал Ж. Клебер, возглавивший армию, 24.01.1800 заключил с Великобританией и Османской империей Эль-Аришскую конвенцию, по которой французская армия эвакуировалась на почётных условиях, но англичане потребовали разоружения французских войск, и военные действия возобновились. В марте 1800 года Клебер разбил у Гелиополя (Гелиополис) турецкую армию, вновь занял Каир и сумел утвердить французское господство в Египте. Однако после убийства Клебера (14 июня) командование французской армией (около 16 тысяч человек) принял генерал Ж. Мену, который после неудачных сражений с британскими войсками, высадившимися в Египте весной 1801 года, был вынужден капитулировать, и в сентябре остатки французской армии покинули Египет.
Египетская экспедиция Наполеона Бонапарта, несмотря на ряд одержанных побед, с военной точки зрения оказалась неудачной. Французам не удалось привлечь на свою сторону мусульманское население Египта, а в условиях господства противника на море она не имела перспектив. В результате экспедиции, в составе которой находилось около 70 французских учёных, вырос интерес к изучению истории и культуры Древнего Египта, что вызвало появление специальных научных учреждений (Египетский музей, Служба древностей в Каире и др.).
був дуже сильним лідером, який мав великий вплив на Римську імперію. Він був одним із найвпливовіших лідерів античного світу. Цезар правив як фізичною, так і розумовою силою. Його дивовижні знання в багатьох сферах, включаючи військову стратегію та політику, - це те, що дозволило йому бути чудовим лідером. Цезар був дивовижним письменником, його промови та брошури дозволяли йому висловлювати свої погляди та контролювати погляди інших на нього. Його любили римські жителі. Його особистість у поєднанні з його неймовірними знаннями та великою військовою стратегією дала можливість йому керувати Римською імперією та дозволяти їй сильно процвітати.
За свого правління Цезар значно розширив область Римської імперії. Цезар був досвідченим у багатьох областях. Але як військовий полководець він був неперевершеним. До 58 р. до н.е. він захопив усю Галію.
Цезарю вдалося повністю змінити долю Риму. Його особистість, знання та військовий геній дозволили йому бути дивовижним лідером. Те, що колись називалося республікою, яка розпадається, перетворювалося на дуже сильну та потужну імперію. Рим більше ніколи не був таким самим.
Як зазначалося вище, однією з головних ролей Юлія Цезаря була роль військового генерала. Він прославився всім римлянам, написавши про свої військові подвиги. Він записував казки про свої битви та своїх ворогів, і ці казки читали по всьому Риму та його сільській місцевості. Його листи були відправлені назад до Риму, щоб повідомити керівництву про його прогрес, але його листи масово і це допомагало забезпечити його популярність серед людей.
Бувши губернатором деяких північних провінцій, він вирішив використовувати свої чотири легіони, щоб заволодіти більшою кількістю землі в ім'я Риму. Він розширив Рим на більшу частину сучасної Франції, Німеччини та Іспанії. Він переміг багато племен цих регіонів, оскільки вони були погано підготовлені, і ними легко маневрували добре дисципліновані та навчені римські легіони. До 52 р. до н. е. Цезар завоював всю Галлію, яка є сучасною Францією. Галія була землею багатьох різних племен.
Головне значення його військових походів стало перетворення Риму із республіки у могутню імперію, в склад якої входила велика кількість територій, які заселяли різні народи. Тим самим створюючи унікальний образ країни: багатогранної в культурному аспекті та багатої в економічному.
ЕГИПЕТСКАЯ ЭКСПЕДИЦИЯ НАПОЛЕОНА БОНАПАРТА 1798-1801 годов - поход французской армии с целью завоевать Египет, превратить его во французскую колонию и подорвать господство Великобритании в Восточном Средиземноморье.
Египет тогда входил в состав Османской империи, а фактически управлялся мамлюкскими беями. 19.05.1798 французский экспедиционный корпус (около 38 тысяч человек) генерала Наполеона Бонапарта (будущий император Наполеон I) на 309 транспортах под охраной эскадры (55 боевых кораблей) вице-адмирала Ф. Брюэса вышел из Тулона. Британское командование направило к Тулону эскадру контр-адмирала Г. Нельсона, но из-за шторма ей не удалось помешать выходу Египетской экспедиции Наполеона Бонапарта, и 12 июня французы захватили остров Мальта. В ночь на 2 июля французские войска высадились в Александрии и двинулись к Каиру. Французская армия 13 июля у Шубра-Хит и 21 июля у пирамид разбила конницу мамлюков Мурад-бея, а 24 июля Наполеон Бонапарт вступил в Каир. Затем французские войска овладели дельтой реки Нил и Верхним Египтом, разбив отступившего туда Мурад-бея. Поражение французского флота в Абукирском сражении 1798 года отрезало армию Наполеона Бонапарта от Европы. В сентябре 1798 года Франции объявила войну Османская империя. В условиях французского оккупационного режима возникали многочисленные восстания (смотри Каирские восстания 1798 года и 1800 года). В феврале 1799 года Наполеон Бонапарт во главе 13-тысячной армии направился в Сирию, чтобы предотвратить наступление турецкой армии. Овладев Яффой и Хайфой, французские войска 18 марта осадили крепость Акка, но после 2-месячной осады и неудачного штурма (21 мая) отступили в Египет. Несмотря на победу 25 июля над британо-турецким десантом в Абукире, положение французской армии было безнадёжным. Оно усугублялось неудачами Франции в войне со 2-й антифранцузской коалицией (Итальянский поход 1799 года привёл к изгнанию французов почти изо всей Италии, а Средиземноморский поход 1798-1800 годов – к потере Ионических островов). Получив неутешительные известия из Европы, Наполеон Бонапарт 23 августа тайно отбыл во Францию. Генерал Ж. Клебер, возглавивший армию, 24.01.1800 заключил с Великобританией и Османской империей Эль-Аришскую конвенцию, по которой французская армия эвакуировалась на почётных условиях, но англичане потребовали разоружения французских войск, и военные действия возобновились. В марте 1800 года Клебер разбил у Гелиополя (Гелиополис) турецкую армию, вновь занял Каир и сумел утвердить французское господство в Египте. Однако после убийства Клебера (14 июня) командование французской армией (около 16 тысяч человек) принял генерал Ж. Мену, который после неудачных сражений с британскими войсками, высадившимися в Египте весной 1801 года, был вынужден капитулировать, и в сентябре остатки французской армии покинули Египет.
Египетская экспедиция Наполеона Бонапарта, несмотря на ряд одержанных побед, с военной точки зрения оказалась неудачной. Французам не удалось привлечь на свою сторону мусульманское население Египта, а в условиях господства противника на море она не имела перспектив. В результате экспедиции, в составе которой находилось около 70 французских учёных, вырос интерес к изучению истории и культуры Древнего Египта, что вызвало появление специальных научных учреждений (Египетский музей, Служба древностей в Каире и др.).
Объяснение: