Абсолютизм (от латинского absolutus — независимый, неограниченный), абсолютная монархия, последняя форма феодального государства, возникающая в период разложения феодализма и зарождения капиталистических отношений. С формально-юридической точки зрения А. характеризуется тем, что глава государства — монарх рассматривается как главный источник законодательной и исполнительной власти (последняя осуществляется зависимым от него аппаратом); он устанавливает налоги и распоряжается государственными финансами. При А. достигается наибольшая (в условиях феодализма) степень государственной централизации, создаётся разветвлённый бюрократический аппарат (судебный, налоговый и т. д.), большая постоянная армия и полиция; деятельность типичных для сословной монархии органов сословного представительства или прекращается или теряет прежнее значение. Социальную опору А. составляет дворянство. В то же время государство приобретает при А. известную независимость от господствующего дворянского класса, используя противоречия между ним и нарождавшейся буржуазией, ещё не претендующей на захват власти, но экономически достаточно сильной, чтобы противопоставлять свои интересы интересам феодалов.
До Європейського суду з прав людини мають право звертатися фізичні особи (громадяни), групи осіб чи неурядові організації у разі порушення особистих, політичних і громадянських прав (це право на життя, на свободу і особисту недоторканість, заборона катувань, втручання влади в особисте й сімейне життя, порушення свободи совісті та віросповідання, права на недоторканість майна, права на власність, на освіту, на вільні вибори…) Конвенція не містить обмежень відносно дієздатності особи, яка звертається до Суду (тому можуть звертатися неповнолітні та обмежено дієздатні особи!) Відповідачем є держава, а не особа чи група осіб. Можуть прийматися також скарги на дії фізичних осіб та неурядових організацій, якщо Суд вважає, що держава зобов’язана захистити людину від будь-яких порушень її прав. Найбільше громадян різних країн звертається по захист права на справедливий суд.
Звернення до Європейського суду можливе лише тоді, коли вичерпано всі національні механізми захисту прав людини. Чи за цивільною, чи за кримінальною справою необхідно, як правило, пройти процедуру першої судової інстанції, приміром, рішення районного суду, та отримати ухвалу касаційної інстанції (рішення обласного чи міського суду). Більш докладне роз’яснення - досить складне (тут можуть помилитись навіть фахівці).
До Європейського суду з прав людини мають право звертатися фізичні особи (громадяни), групи осіб чи неурядові організації у разі порушення особистих, політичних і громадянських прав (це право на життя, на свободу і особисту недоторканість, заборона катувань, втручання влади в особисте й сімейне життя, порушення свободи совісті та віросповідання, права на недоторканість майна, права на власність, на освіту, на вільні вибори…) Конвенція не містить обмежень відносно дієздатності особи, яка звертається до Суду (тому можуть звертатися неповнолітні та обмежено дієздатні особи!) Відповідачем є держава, а не особа чи група осіб. Можуть прийматися також скарги на дії фізичних осіб та неурядових організацій, якщо Суд вважає, що держава зобов’язана захистити людину від будь-яких порушень її прав. Найбільше громадян різних країн звертається по захист права на справедливий суд.
Звернення до Європейського суду можливе лише тоді, коли вичерпано всі національні механізми захисту прав людини. Чи за цивільною, чи за кримінальною справою необхідно, як правило, пройти процедуру першої судової інстанції, приміром, рішення районного суду, та отримати ухвалу касаційної інстанції (рішення обласного чи міського суду). Більш докладне роз’яснення - досить складне (тут можуть помилитись навіть фахівці).
Объяснение: