Чем можно объяснить особое внимание власти в правление николая 1 к организации школьного и университетского образования? какой характер носили принимавшиеся меры?
3.Складывались и политические предпосылки для вхождения Семиречья в состав России.
Еще в 1817 г. султан Суйк Абылайулы заявил о желании подвластных ему родов принять российское подданство. Территория, на которой проживали 66 000 человек племени жалаир, стала подвластной России. Так узаконивалась власть России над казахами Семиречья, территория которых в дальнейшем вошла в состав России. Кочевья этих племен примыкали к владениям Кокандского ханства, со стороны которого проявилось противодействие этим актам, и возникло опасение насчет намерений России.
Если в начале XIX в. хивинские и кокандские ханы ограничивались набегами на кочевья казахов и киргизов, то в 30-40-е годы в их политике превалируют другие интересы. Они пытаются, в первую очередь, предотвратить вхождение юга Казахстана и киргизских земель в состав России или хотя бы задержать этот процесс.
Усиление власти России. Гарантом усиления влияния России на юге Казахстана стало строительство военных крепостей. На присоединенных территориях Среднего и Старшего жузов возводятся укрепления Актау, Алатау, Капал, Сергиополь (Аягуз), Лепсинск (Лепсы). Они стали опорными пунктами России для продвижения в Заилийский край.
Починаючи з 16 ст., з названих великих ярмарків купці привозили товари в Україну, а на них продавалися товари з України: шкіри, роги, кість, вовна, зерно, сало, мед. Здебільшого торгівлю на ярмарках в Середній Європі вели єврейські купці; у їхніх руках були також фінансові операції, пов'язані з торгівлею.
На українських землях вже з 16 ст. відбувалися малі ярмарки, здебільшого в містах з Маґдебурзьким правом, де водночас розвивалися ремесла. Насамперед євреї, а також німецькі та польські поселенці, вірмени й українські міщани були активними в ярмарковій діяльності.
Великого значення з 17 ст. набули ярмарки у Львові, т. зв. контрактові, згодом у Дубні, з 1797 року — в Києві, а в 19 ст. — харківські ярмарки. Їхньому розвиткові сприяла розбудова шляхів і транспортних засобів, зокрема залізниць. Тоді збільшилося число ярмарків, і кожне місто та містечко забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпека, забудування) для всіх ярмарків. Більшість ярмарків у Росії в 19 ст. тривали тільки 1 день, близько третини — від 2 до 7 днів і лише 3 % ярмарків тривали довше (деякі цілий місяць).
З 18 ст. ярмарки в Україні мали загально-імперське значення. Деякі з них творили т. зв. ярмаркове коло: 10 гуртових ярмарків відбувалися по черзі один за одним у 7 містах (Воздвиженський ярмарок: Кролевець, Курськ, Полтава, Єлисаветград, Харків, Суми, Ромни); у них брали участь одні й ті самі купці. Деякі з ярмарків спеціалізувалися на певних товарах (хміль: Житомир, Дубне, Рівне; вовна: Каховка, Бахмут, Павлоград; рогата худоба й коні: Кривий Ріг), та на більшості ярмарків торгували різним товаром.
У східно-українських губерніях (Харківська, Полтавська, Чернігівська) з усіх 2 600 ярмарків в кінці 19 ст. найбільші були в Харкові: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський (торгівля вовною та мануфактурою); у Полтаві: Іллінський (сільськогосподарські товари) і 4 в Ромнах. У південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Бесарабська) було біля 700 ярмарків; найбільш відомі — у Кривому Розі (Троїцький), Катеринославі (Петропавлівський), Каховці (Микільський і Покровський). У західних губерніях з 1 000 ярмарків найважливішими були такі: в Києві контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, а здебільшого сільськогосподарськими продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький). На початок 20 ст. в українських губерніях щорічно відбувалося близько 4 300 (на всіх 18,5 тис. у Росії) ярмарків, що мали близько 250 млн карбованців річного обороту (загалом у Росії 1,1 млрд). З 24 великих ярмарків у Росії 1910 року 14 мали понад 1 млн обороту, 4 з таких відбувалися в Україні. Загальний річний оборот російських ярмарків — 370 млн, з яких на Україну припадало 44 млн. В Україні переважали малі та середні ярмарки.
1. Обрусение народа, потеря независимости.
3.Складывались и политические предпосылки для вхождения Семиречья в состав России.
Еще в 1817 г. султан Суйк Абылайулы заявил о желании подвластных ему родов принять российское подданство. Территория, на которой проживали 66 000 человек племени жалаир, стала подвластной России. Так узаконивалась власть России над казахами Семиречья, территория которых в дальнейшем вошла в состав России. Кочевья этих племен примыкали к владениям Кокандского ханства, со стороны которого проявилось противодействие этим актам, и возникло опасение насчет намерений России.
Если в начале XIX в. хивинские и кокандские ханы ограничивались набегами на кочевья казахов и киргизов, то в 30-40-е годы в их политике превалируют другие интересы. Они пытаются, в первую очередь, предотвратить вхождение юга Казахстана и киргизских земель в состав России или хотя бы задержать этот процесс.
Усиление власти России. Гарантом усиления влияния России на юге Казахстана стало строительство военных крепостей. На присоединенных территориях Среднего и Старшего жузов возводятся укрепления Актау, Алатау, Капал, Сергиополь (Аягуз), Лепсинск (Лепсы). Они стали опорными пунктами России для продвижения в Заилийский край.
Объяснение:
Починаючи з 16 ст., з названих великих ярмарків купці привозили товари в Україну, а на них продавалися товари з України: шкіри, роги, кість, вовна, зерно, сало, мед. Здебільшого торгівлю на ярмарках в Середній Європі вели єврейські купці; у їхніх руках були також фінансові операції, пов'язані з торгівлею.
На українських землях вже з 16 ст. відбувалися малі ярмарки, здебільшого в містах з Маґдебурзьким правом, де водночас розвивалися ремесла. Насамперед євреї, а також німецькі та польські поселенці, вірмени й українські міщани були активними в ярмарковій діяльності.
Великого значення з 17 ст. набули ярмарки у Львові, т. зв. контрактові, згодом у Дубні, з 1797 року — в Києві, а в 19 ст. — харківські ярмарки. Їхньому розвиткові сприяла розбудова шляхів і транспортних засобів, зокрема залізниць. Тоді збільшилося число ярмарків, і кожне місто та містечко забезпечувало вигідні умови (податкові пільги, безпека, забудування) для всіх ярмарків. Більшість ярмарків у Росії в 19 ст. тривали тільки 1 день, близько третини — від 2 до 7 днів і лише 3 % ярмарків тривали довше (деякі цілий місяць).
З 18 ст. ярмарки в Україні мали загально-імперське значення. Деякі з них творили т. зв. ярмаркове коло: 10 гуртових ярмарків відбувалися по черзі один за одним у 7 містах (Воздвиженський ярмарок: Кролевець, Курськ, Полтава, Єлисаветград, Харків, Суми, Ромни); у них брали участь одні й ті самі купці. Деякі з ярмарків спеціалізувалися на певних товарах (хміль: Житомир, Дубне, Рівне; вовна: Каховка, Бахмут, Павлоград; рогата худоба й коні: Кривий Ріг), та на більшості ярмарків торгували різним товаром.
У східно-українських губерніях (Харківська, Полтавська, Чернігівська) з усіх 2 600 ярмарків в кінці 19 ст. найбільші були в Харкові: Хрещенський, Троїцький, Успенський і Покровський (торгівля вовною та мануфактурою); у Полтаві: Іллінський (сільськогосподарські товари) і 4 в Ромнах. У південних губерніях (Катеринославська, Таврійська, Херсонська і Бесарабська) було біля 700 ярмарків; найбільш відомі — у Кривому Розі (Троїцький), Катеринославі (Петропавлівський), Каховці (Микільський і Покровський). У західних губерніях з 1 000 ярмарків найважливішими були такі: в Києві контрактовий (Стрітенський), на якому торгували гуртом різними товарами, а здебільшого сільськогосподарськими продуктами (цукор, збіжжя, олія); на Поділлі в Ярмолинцях (Петропавлівський) і в Балті (Троїцький). На початок 20 ст. в українських губерніях щорічно відбувалося близько 4 300 (на всіх 18,5 тис. у Росії) ярмарків, що мали близько 250 млн карбованців річного обороту (загалом у Росії 1,1 млрд). З 24 великих ярмарків у Росії 1910 року 14 мали понад 1 млн обороту, 4 з таких відбувалися в Україні. Загальний річний оборот російських ярмарків — 370 млн, з яких на Україну припадало 44 млн. В Україні переважали малі та середні ярмарки.