Битва на реке Калке стала первым сражением русских войск с монголами (по устоявшейся в нашей литературе терминологии – монголо-татарами).Численность участников сражения с обеих сторон оценить довольно трудно. В первую очередь это связано с тем, что нет достоверных сведений о количестве войск, участвовавших в битве. Одни российские историки считают, что численность русско-половецких войск составляла 80–100 тысяч человек, другие говорят о 40–45 тысячах. В. Н. Татищев считал, что русские войска насчитывали 103 тысячи человек и 50 тысяч половецких всадников.В конце мая союзные войска собрались на берегах реки Калки (ныне территория Донецкой области).
Все начиналось довольно успешно для союзных войск. Первоначально произошли две стычки, из которых русские войска вышли победителями. Князья вновь собрали совет и попытались на нем определиться, как вести дальнейшие боевые действия. Но договориться так и не смогли. Одни предлагали ждать монголов на берегу реки, другие – двигаться навстречу. Чужие указы князьям были не по нраву, и каждый сам выбирал тактику для своей дружины.
Первые активные действия начались 31 мая. Отряды половцев и дружинники из Волыни начали переправляться через реку. Чуть позже к ним присоединились галичане и черниговцы. Киевский князь принял решение о строительстве укрепленного лагеря.
При появлении монгольских отрядов половцы и волынские отряды ринулись в бой. Сначала успех сопутствовал русским войскам, но, когда Субэдэй увидел, что русские отстали от половцев, он бросил в бой основные силы. Половцы не выдержали напора монгольских всадников и бежали. Добежав до переправы, они внесли сумятицу в полки Мстислава Черниговского, который был готов к выступлению. Монголы уже атаковали галичан и те отряды половцев, которые еще оставались на флангах. Было нанесено поражение отрядам Мстислава Луцкого и Олега Курского.
Часть монгольских войск устремилась за отступающими русскими войсками, а часть осадила лагерь киевского князя. Галичане и волынцы отступили до Днепра и на оставленных ладьях и лодках. С большими потерями отступали черниговская и смоленская дружины. Мелкие отряды понесли еще больший урон.
Наиболее трагически завершилась осада лагеря. Отсутствие воды вынудило начать переговоры. Монголы пообещали, что никого не убьют, всех отпустят домой, а князей выпустят за выкуп. Монголы свое обещание не выполнили, мстя за убитых послов, и напали на выходящих из лагеря. Часть была убита, часть взята в плен. Уцелевших князей и военачальников положили под доски, на которых сидели пирующие монголы, и, по сути, они были задавлены.Точных данных о потерях, как и о численности войск до битвы, нет. Летописи сообщают, что от всего войска осталась только десятая часть. Единственные данные о потерях приводит Генрих Латвийский в «Хронике Ливонии», написанной в 1225 году. Он пишет: «…и выступили короли со всей Руссии против татар, но не хватило у них сил для битвы и бежали они пред врагами. И пал великий король Мстислав из Киева с сорока тысячами воинов, что были при нем. Другой же король, Мстислав Галицкий бегством. Из остальных королей пало в этой битве около пятидесяти. И гнались за ними татары шесть дней и перебили у них более ста тысяч человек (а точное число их знает один Бог), прочие же бежали…».
Преследуя остатки русских дружин, монголы вторглись непосредственно на территорию Руси. Из-за нехватки сил монголы не пошли на Киев, а двинулись на Волгу. Здесь они были наголову разбиты волжскими булгарами. Осталось всего 4 тысячи человек, которые возвратились домой.
Во время походов Субэдэй и Джэбэ изучили будущий театр военных действий, ознакомились с военными силами русских, их военной организацией и особенностями ведения войны.
В народной памяти битва на Калке так и осталась черной страницей истории.
Початок XX століття: Перша Світова війна, революції, Визвольні змагання і Громадянська війна
1902 Полтавсько-Харківське селянське повстання.
сільгоспробітники Галичини під впливом українських радикалів і за підтримки націонал-демократів почали під час жнив масовий організований страйк, що охопив понад 100 тис. учасників.
Миколою Міхновським у Харкові заснована українська націоналістична партія (УНП, НУП), яка продовжила справу Тарасівців.
1903 Літо — загальний страйк на півдні Російської імперії.
При УНП створена бойова організація - «Оборона України», покликана стати на чолі всеукраїнського національного повстання.
1904 Відкрито ділянку залізниці Долинська — Олександрівськ — Волноваха.
На Галичині Василем Нагірним створений Центральний союз українських кооперативів, який налічував 550 філій і 180 тис. членів.[1]
08 лютого 1904 — 05 вересня 1905 — російсько-японська війна
1905 8 − 24 червня — політичний страйк робітників Одеси.
14 — 25 червня — Повстання на броненосці «Потьомкін»
8 вересня — Портсмутський мирний договір, який закріпив поразку Росії у війні з Японією
7 — 25 жовтня — всеросійський політичний страйк.
17 жовтня — царський маніфест — октройований акт, підготовлений з метою вдосконалення виконавчої влади Російської імперії, демонстрації турботи про підданців у розпалі революції 1905—1907, визнання насущності системних реформ.
Створення в Катеринославі і Києві перших в Україні Рад робітничих депутатів
11 −15 листопада — повстання моряків під проводом П. П. Шмідта у Севастополі.
Листопад — грудень — загальні страйки в Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі.
1906 14-21 жовтня у Києві проходив монархічний чорносотенський Третій Всеросійський З'їзд російських людей (Всеросійський З'їзд Людей Землі Руської).
9 листопада — указ уряду про виділення селян з громад на хутора — столипінська реформа.
1907 Організація в Києві першого стаціонарного українського театру (Театр Миколи Садовського)
в Австро-Угорщині введено загальне виборче право
1908 Юзеф Пілсудський заснував у Галичині Союз активної боротьби
протестуючи проти порушень виборчого законодавства, український студент Мирослав Січинський убив губернатора Анджея Потоцького
1909 Заснування Дніпровської біологічної станції.
Створення Харківської селекційної станції
Створення перших українських художніх фільмів.
1910 Союз активної боротьби Юзефа Пілсудського створив у Львові нелегальну воєнізовану організацію «Стрілецька спілка»
У черговій україно-польській сутичці між студентами у Львові був убитий український студент Адам Коцко
1911 18 (5 ст.ст.) вересня — у Київському оперному театрі есер і таємний агент поліції Дмитро Богров застрелив прем'єр-міністра царського уряду Петра Столипіна. Похований у Києво-Печерській лаврі.
1913 Відкриття консерваторій в Одесі і Києві.
1914—1918 Перша світова війна
1914 28 липня: Австро-Угорщина оголошує війну Сербії ; 1 серпня — Німеччина оголосила війну Росії і 3 серпня — Франції. 6 серпня — Австро-Угорщина оголошує війну Росії. У складі австро-угорських військ діяли національні легіони — польський, албанський та український — січові стрільці (УСС).
1 (або 3) серпня: у Львові створено проавстрійську Українську Раду на чолі з парламентарем Костем Левицьким, яка після поразки австрійської армії у Галичині перебралася до Відня. Соціалісти зі Східної України також створили у Львові Союз визволення України.
4 серпня: Головна Українська Рада прийняла рішення про створення з добровольців української військової організації, що одержала назву Українських січових стрільців.
23 — 25 серпня : Галицька битва (Люблін-Холмська операція) — розгром російськими військами австро-угорських і окупація східної Галичини.
29 жовтня — турецькі корабля і німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау» обстріляли Одесу, Севастополь, Феодосію і Новоросійськ
На кінець 1914 р товариство «Просвіта» мало 77 місцевих відділень, 3 тис. читалень і бібліотек, 36 тис. членів у Львові і 200 тис. — в сільських читальнях. Військово-спортивні товариства «Сокіл» і «Січ» мали 974 місцеві осередки, налічували 33 тис. членів[1]
1915 22 березня — після облоги капітулював 120-тисячний австро-угорський гарнізон Перемишля.
у Відні була відтворена Українська Рада
2 — 5 травня: Горлицький прорив німецьких військ і залишення російськими військами Галичини (3 червня — Перемишля, 22/23 червня — Львова)
5 травня: ГУР та СВУ об'єдналися та утворили ЗУР (Загальну Українську Раду)
26 серпня — німецькі війська вибили росіян з Берестя (Брест-Литовськ)
1916 4 червня — 22 серпня: Наступ Південно-Західного фронту під командуванням О. О. Брусилова (Брусиловський прорив), в ході якого було розбито німецькі і австрійські війська і зайнято Луцьк, Станіслав, Чернівці.
Битва на реке Калке стала первым сражением русских войск с монголами (по устоявшейся в нашей литературе терминологии – монголо-татарами).Численность участников сражения с обеих сторон оценить довольно трудно. В первую очередь это связано с тем, что нет достоверных сведений о количестве войск, участвовавших в битве. Одни российские историки считают, что численность русско-половецких войск составляла 80–100 тысяч человек, другие говорят о 40–45 тысячах. В. Н. Татищев считал, что русские войска насчитывали 103 тысячи человек и 50 тысяч половецких всадников.В конце мая союзные войска собрались на берегах реки Калки (ныне территория Донецкой области).
Все начиналось довольно успешно для союзных войск. Первоначально произошли две стычки, из которых русские войска вышли победителями. Князья вновь собрали совет и попытались на нем определиться, как вести дальнейшие боевые действия. Но договориться так и не смогли. Одни предлагали ждать монголов на берегу реки, другие – двигаться навстречу. Чужие указы князьям были не по нраву, и каждый сам выбирал тактику для своей дружины.
Первые активные действия начались 31 мая. Отряды половцев и дружинники из Волыни начали переправляться через реку. Чуть позже к ним присоединились галичане и черниговцы. Киевский князь принял решение о строительстве укрепленного лагеря.
При появлении монгольских отрядов половцы и волынские отряды ринулись в бой. Сначала успех сопутствовал русским войскам, но, когда Субэдэй увидел, что русские отстали от половцев, он бросил в бой основные силы. Половцы не выдержали напора монгольских всадников и бежали. Добежав до переправы, они внесли сумятицу в полки Мстислава Черниговского, который был готов к выступлению. Монголы уже атаковали галичан и те отряды половцев, которые еще оставались на флангах. Было нанесено поражение отрядам Мстислава Луцкого и Олега Курского.
Часть монгольских войск устремилась за отступающими русскими войсками, а часть осадила лагерь киевского князя. Галичане и волынцы отступили до Днепра и на оставленных ладьях и лодках. С большими потерями отступали черниговская и смоленская дружины. Мелкие отряды понесли еще больший урон.
Наиболее трагически завершилась осада лагеря. Отсутствие воды вынудило начать переговоры. Монголы пообещали, что никого не убьют, всех отпустят домой, а князей выпустят за выкуп. Монголы свое обещание не выполнили, мстя за убитых послов, и напали на выходящих из лагеря. Часть была убита, часть взята в плен. Уцелевших князей и военачальников положили под доски, на которых сидели пирующие монголы, и, по сути, они были задавлены.Точных данных о потерях, как и о численности войск до битвы, нет. Летописи сообщают, что от всего войска осталась только десятая часть. Единственные данные о потерях приводит Генрих Латвийский в «Хронике Ливонии», написанной в 1225 году. Он пишет: «…и выступили короли со всей Руссии против татар, но не хватило у них сил для битвы и бежали они пред врагами. И пал великий король Мстислав из Киева с сорока тысячами воинов, что были при нем. Другой же король, Мстислав Галицкий бегством. Из остальных королей пало в этой битве около пятидесяти. И гнались за ними татары шесть дней и перебили у них более ста тысяч человек (а точное число их знает один Бог), прочие же бежали…».
Преследуя остатки русских дружин, монголы вторглись непосредственно на территорию Руси. Из-за нехватки сил монголы не пошли на Киев, а двинулись на Волгу. Здесь они были наголову разбиты волжскими булгарами. Осталось всего 4 тысячи человек, которые возвратились домой.
Во время походов Субэдэй и Джэбэ изучили будущий театр военных действий, ознакомились с военными силами русских, их военной организацией и особенностями ведения войны.
В народной памяти битва на Калке так и осталась черной страницей истории.
Початок XX століття: Перша Світова війна, революції, Визвольні змагання і Громадянська війна
1902 Полтавсько-Харківське селянське повстання.
сільгоспробітники Галичини під впливом українських радикалів і за підтримки націонал-демократів почали під час жнив масовий організований страйк, що охопив понад 100 тис. учасників.
Миколою Міхновським у Харкові заснована українська націоналістична партія (УНП, НУП), яка продовжила справу Тарасівців.
1903 Літо — загальний страйк на півдні Російської імперії.
При УНП створена бойова організація - «Оборона України», покликана стати на чолі всеукраїнського національного повстання.
1904 Відкрито ділянку залізниці Долинська — Олександрівськ — Волноваха.
На Галичині Василем Нагірним створений Центральний союз українських кооперативів, який налічував 550 філій і 180 тис. членів.[1]
08 лютого 1904 — 05 вересня 1905 — російсько-японська війна
1905 8 − 24 червня — політичний страйк робітників Одеси.
14 — 25 червня — Повстання на броненосці «Потьомкін»
8 вересня — Портсмутський мирний договір, який закріпив поразку Росії у війні з Японією
7 — 25 жовтня — всеросійський політичний страйк.
17 жовтня — царський маніфест — октройований акт, підготовлений з метою вдосконалення виконавчої влади Російської імперії, демонстрації турботи про підданців у розпалі революції 1905—1907, визнання насущності системних реформ.
Створення в Катеринославі і Києві перших в Україні Рад робітничих депутатів
11 −15 листопада — повстання моряків під проводом П. П. Шмідта у Севастополі.
Листопад — грудень — загальні страйки в Харкові, Києві, Катеринославі, Одесі.
1906 14-21 жовтня у Києві проходив монархічний чорносотенський Третій Всеросійський З'їзд російських людей (Всеросійський З'їзд Людей Землі Руської).
9 листопада — указ уряду про виділення селян з громад на хутора — столипінська реформа.
1907 Організація в Києві першого стаціонарного українського театру (Театр Миколи Садовського)
в Австро-Угорщині введено загальне виборче право
1908 Юзеф Пілсудський заснував у Галичині Союз активної боротьби
протестуючи проти порушень виборчого законодавства, український студент Мирослав Січинський убив губернатора Анджея Потоцького
1909 Заснування Дніпровської біологічної станції.
Створення Харківської селекційної станції
Створення перших українських художніх фільмів.
1910 Союз активної боротьби Юзефа Пілсудського створив у Львові нелегальну воєнізовану організацію «Стрілецька спілка»
У черговій україно-польській сутичці між студентами у Львові був убитий український студент Адам Коцко
1911 18 (5 ст.ст.) вересня — у Київському оперному театрі есер і таємний агент поліції Дмитро Богров застрелив прем'єр-міністра царського уряду Петра Столипіна. Похований у Києво-Печерській лаврі.
1913 Відкриття консерваторій в Одесі і Києві.
1914—1918 Перша світова війна
1914 28 липня: Австро-Угорщина оголошує війну Сербії ; 1 серпня — Німеччина оголосила війну Росії і 3 серпня — Франції. 6 серпня — Австро-Угорщина оголошує війну Росії. У складі австро-угорських військ діяли національні легіони — польський, албанський та український — січові стрільці (УСС).
1 (або 3) серпня: у Львові створено проавстрійську Українську Раду на чолі з парламентарем Костем Левицьким, яка після поразки австрійської армії у Галичині перебралася до Відня. Соціалісти зі Східної України також створили у Львові Союз визволення України.
4 серпня: Головна Українська Рада прийняла рішення про створення з добровольців української військової організації, що одержала назву Українських січових стрільців.
23 — 25 серпня : Галицька битва (Люблін-Холмська операція) — розгром російськими військами австро-угорських і окупація східної Галичини.
29 жовтня — турецькі корабля і німецькі крейсери «Гебен» і «Бреслау» обстріляли Одесу, Севастополь, Феодосію і Новоросійськ
На кінець 1914 р товариство «Просвіта» мало 77 місцевих відділень, 3 тис. читалень і бібліотек, 36 тис. членів у Львові і 200 тис. — в сільських читальнях. Військово-спортивні товариства «Сокіл» і «Січ» мали 974 місцеві осередки, налічували 33 тис. членів[1]
1915 22 березня — після облоги капітулював 120-тисячний австро-угорський гарнізон Перемишля.
у Відні була відтворена Українська Рада
2 — 5 травня: Горлицький прорив німецьких військ і залишення російськими військами Галичини (3 червня — Перемишля, 22/23 червня — Львова)
5 травня: ГУР та СВУ об'єдналися та утворили ЗУР (Загальну Українську Раду)
26 серпня — німецькі війська вибили росіян з Берестя (Брест-Литовськ)
1916 4 червня — 22 серпня: Наступ Південно-Західного фронту під командуванням О. О. Брусилова (Брусиловський прорив), в ході якого було розбито німецькі і австрійські війська і зайнято Луцьк, Станіслав, Чернівці.
червень — розпочалася блокада Чорноморським флотом Босфору