Мова йде про Конотопську битву, яка була описана в багатьох історичних джерелах. Цей витяг із Листа гетьмана Івана Виговського до коронного обозного Анджея Потоцького. Він був написаний 11 липня 1659 року. Знайдений лист був лише у 80-х роках 20 століття.
Важливість даного історичного джерела полягає в наступних моментах:
1) Ми ще більше поповнюємо наші знання про роздуми та діяльність гетьмана Івана Виговського, адже цей лист був знайдений відносно недавно;
2) Також важливо відзначити, що про таку значущу подію, як Конотопська битва, пише, фактично, очевидець і сучасних цих історичних подій. Мало того, що сам глава держави про це пише, показує на важливість цієї події, але й претендує на об’єктивність та безпристрасність (на скільки це є можливим);
3) Попри те, що Іван Виговський не володів, в повній мірі, всією інформацією про перебіг подій у Конотопській битві, він описує хід, та дає власні свідчення щодо неї.
Битва, що відбулася під Конотопом наприкінці червня 1659 р., була продовженням московсько-козацької війни, яка розпочалася восени 1658 р., незабаром після підписання Гадяцької унії. Козацькі та татарські загони захопили значну частину московської армії, що призвело до величезних російських втрат. Безпрецедентна поразка раніше непереможних сил викликала паніку в Росії, але спроможність москвичів перетворити поразку в політичну перемогу досягла успіху, і почалася братовбивча боротьба в Україні, відома як "Руїна", яка залишила більшість козацьких земель на Правобережжі Росії.
Осенью 72 года было полностью разгромлено войско претора Публия Вариния, а сам он чуть не попал в плен, что повергло власти Рима в немалое смятение. А перед этим спартаковцы наголову разгромили римский легион под командованием претора Клодия, который самонадеянно поставил свой укрепленный лагерь прямо на единственной тропе, которая вела к вершине Везувия. Тогда гладиаторы сплели из виноградной лозы длинную лестницу и ночью спустились по ней с горного обрыва. Римский легион, внезапно атакованный с тыла, был разбит.
Против Спартака были направлены две армии во главе с опытными и победами полководцами — консулами Г. Лентулом и Л. Геллием. Однако предводитель восставших римских рабов оказался талантливым полководцем. Воспользовавшись разобщенностью действий наступавших на него армий консулов Г. Лентула и Л. Геллия, он разбил их поодиночке. В Северной Италии, в провинции Цизальпинская Галлия, в битве при Мутине (южнее реки Падус — По) в 72 году Спартак наголову разбил войска проконсула Кассия.
Сенату, встревоженному действиями непобедимых повстанцев, нужен был человек, которому можно было бы доверить борьбу с мятежниками. Свои услуги предложил Марк Лициний Красс, и сенат поручает ему миссию подавления мятежа.
Мова йде про Конотопську битву, яка була описана в багатьох історичних джерелах. Цей витяг із Листа гетьмана Івана Виговського до коронного обозного Анджея Потоцького. Він був написаний 11 липня 1659 року. Знайдений лист був лише у 80-х роках 20 століття.
Важливість даного історичного джерела полягає в наступних моментах:
1) Ми ще більше поповнюємо наші знання про роздуми та діяльність гетьмана Івана Виговського, адже цей лист був знайдений відносно недавно;
2) Також важливо відзначити, що про таку значущу подію, як Конотопська битва, пише, фактично, очевидець і сучасних цих історичних подій. Мало того, що сам глава держави про це пише, показує на важливість цієї події, але й претендує на об’єктивність та безпристрасність (на скільки це є можливим);
3) Попри те, що Іван Виговський не володів, в повній мірі, всією інформацією про перебіг подій у Конотопській битві, він описує хід, та дає власні свідчення щодо неї.
Битва, що відбулася під Конотопом наприкінці червня 1659 р., була продовженням московсько-козацької війни, яка розпочалася восени 1658 р., незабаром після підписання Гадяцької унії. Козацькі та татарські загони захопили значну частину московської армії, що призвело до величезних російських втрат. Безпрецедентна поразка раніше непереможних сил викликала паніку в Росії, але спроможність москвичів перетворити поразку в політичну перемогу досягла успіху, і почалася братовбивча боротьба в Україні, відома як "Руїна", яка залишила більшість козацьких земель на Правобережжі Росії.
Осенью 72 года было полностью разгромлено войско претора Публия Вариния, а сам он чуть не попал в плен, что повергло власти Рима в немалое смятение. А перед этим спартаковцы наголову разгромили римский легион под командованием претора Клодия, который самонадеянно поставил свой укрепленный лагерь прямо на единственной тропе, которая вела к вершине Везувия. Тогда гладиаторы сплели из виноградной лозы длинную лестницу и ночью спустились по ней с горного обрыва. Римский легион, внезапно атакованный с тыла, был разбит.
Против Спартака были направлены две армии во главе с опытными и победами полководцами — консулами Г. Лентулом и Л. Геллием. Однако предводитель восставших римских рабов оказался талантливым полководцем. Воспользовавшись разобщенностью действий наступавших на него армий консулов Г. Лентула и Л. Геллия, он разбил их поодиночке. В Северной Италии, в провинции Цизальпинская Галлия, в битве при Мутине (южнее реки Падус — По) в 72 году Спартак наголову разбил войска проконсула Кассия.
Сенату, встревоженному действиями непобедимых повстанцев, нужен был человек, которому можно было бы доверить борьбу с мятежниками. Свои услуги предложил Марк Лициний Красс, и сенат поручает ему миссию подавления мятежа.