Відповідь:Вперше до походу на Церковному соборі у Клермоні 1095 року закликав Папа Римський Урбан II.
Весною 1096 року, не дочекавшись лицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини та Італії. Вони були погано озброєні й недосвідчені у військовій справі. У першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію знищили турки. Тільки десята частина врятувалася втечею.
Весною 1097 року в столиці Візантії зосередилися загони лицарів-хрестоносців. Головну роль у Першому Хрестовому поході грали феодали Південної Франції — граф Раймонд Тулузький, граф Роберт Фландрський, син нормандського герцога Вільгельма (завойовника Англії) Роберт, єпископ Адемар. У поході також брали участь граф Готфрід Бульйонський — герцог Нижньої Лотарингії, його брати Болдуін і Євстафій, граф Боемунд Тарентський та Гуго Великий (граф Вермандуа) — син французького короля Генріха I та Анни Ярославни, доньки Великого князя Київського Ярослава І Мудрого.
Хресто́ві похо́ди (лат. expeditiones sacrae, cruciatae; англ. crusades, ісп. і порт. cruzadas, нім. Kreuzzüge; фр. croisades) — у середньовіччі військові експедиції християн, що дали Богові обітницю звільнити Святу Землю від мусульманського гніту[1]. Тривали у XI—XV століттях[1]. У широкому сенсі — усі військові кампанії християн, які заприсяглися боротися проти «невірних»: мусульман, язичників, єретиків,відлучених від Церкви тощо[1]. Передбачали єднання усіх християнських правителів і народів під егідою Святого Престолу[1]. Оголошувалися через проповідь[1]. Кожен учасник-доброволець складав обітницю і отримував знак хреста на одяг з рук папи або його представників[1]. Хрестоносці мали право на індульгенції та тимчасові привілеї: непідсудність світській владі, недоторканість особи або майна, тощо[1]. Найвідомішими є так звані Східні походи за звільнення та захист Єрусалима[1]; серед інших — Реконкіста та кампанії християн Піренейського півострова проти маврів (XI—XVI ст.)[1]; Північні походи проти балтійських язичників (пруссів, литовців)[1]; походи проти єресі альбігойців[1]; кампанії проти Джона Безземельного чи Фрідріха ІІ (ХІІІ ст.)[1]. У сучасній літературі хрестовими походами інколи переносно називають будь-які війни релігійного характеру, як то Іраклієву війну проти Персії чи Саксонські війни Карла Великого[1].
Відповідь:Вперше до походу на Церковному соборі у Клермоні 1095 року закликав Папа Римський Урбан II.
Весною 1096 року, не дочекавшись лицарів, у похід рушили загони селян Франції, Німеччини та Італії. Вони були погано озброєні й недосвідчені у військовій справі. У першому ж бою під столицею Нікейського султанату їхню армію знищили турки. Тільки десята частина врятувалася втечею.
Весною 1097 року в столиці Візантії зосередилися загони лицарів-хрестоносців. Головну роль у Першому Хрестовому поході грали феодали Південної Франції — граф Раймонд Тулузький, граф Роберт Фландрський, син нормандського герцога Вільгельма (завойовника Англії) Роберт, єпископ Адемар. У поході також брали участь граф Готфрід Бульйонський — герцог Нижньої Лотарингії, його брати Болдуін і Євстафій, граф Боемунд Тарентський та Гуго Великий (граф Вермандуа) — син французького короля Генріха I та Анни Ярославни, доньки Великого князя Київського Ярослава І Мудрого.
Пояснення:
ВОТ
Объяснение:
Хресто́ві похо́ди (лат. expeditiones sacrae, cruciatae; англ. crusades, ісп. і порт. cruzadas, нім. Kreuzzüge; фр. croisades) — у середньовіччі військові експедиції християн, що дали Богові обітницю звільнити Святу Землю від мусульманського гніту[1]. Тривали у XI—XV століттях[1]. У широкому сенсі — усі військові кампанії християн, які заприсяглися боротися проти «невірних»: мусульман, язичників, єретиків,відлучених від Церкви тощо[1]. Передбачали єднання усіх християнських правителів і народів під егідою Святого Престолу[1]. Оголошувалися через проповідь[1]. Кожен учасник-доброволець складав обітницю і отримував знак хреста на одяг з рук папи або його представників[1]. Хрестоносці мали право на індульгенції та тимчасові привілеї: непідсудність світській владі, недоторканість особи або майна, тощо[1]. Найвідомішими є так звані Східні походи за звільнення та захист Єрусалима[1]; серед інших — Реконкіста та кампанії християн Піренейського півострова проти маврів (XI—XVI ст.)[1]; Північні походи проти балтійських язичників (пруссів, литовців)[1]; походи проти єресі альбігойців[1]; кампанії проти Джона Безземельного чи Фрідріха ІІ (ХІІІ ст.)[1]. У сучасній літературі хрестовими походами інколи переносно називають будь-які війни релігійного характеру, як то Іраклієву війну проти Персії чи Саксонські війни Карла Великого[1].